Хто переплутав хореографію з етнографією?

Іду я одного разу мимо левів і бачу пані Михайлину Іванюк з Вижниці ще з кількома людьми. Чекають Куліша, щоб сказати йому про музей, який вони заснували, приміщення попросити. (Мені здається, що вони вже років 10 просять або й більше). Було це на початку діяльності Володимира Куліша на посаді голови облдержадміністрації. Це поширений прийом серед буковинців, яких клерки не пускають у кабінети начальства, – ловити начальників по дорозі на роботу чи з роботи. І тут якраз виходить Володимир Іванович. Усміхнений, привітний, за руку вітається, наче не він цих людей щойно велів не пускати в кабінет.

От народний депутат Петро Гасюк, розповідають, у таких випадках послідовніший. Як не прийняв у кабінеті, то й на вулиці не те що руки не подасть, а й не привітається. Сідає в машину й їде без бувай здоров. А ще розповідають, що Гасюк руйнує партію «Батьківщина», як колись його друг Філіпчук руйнував «Народний Рух України».

Я відрекомендував цих людей як українських патріотів. Куліш пообіцяв допомогти... І ось що 11 серпня повідомив 30-й сесії Чернівецької обласної ради V скликання Іван Шевчук: «У Вижниці відкрито краєзнавчий музей, де зберігається багато важливих для історії України експонатів. Приміщення музею знаходиться в маленькому залі Вижницького територіального центру з обслуговування одиноких людей похилого віку, перед яким знаходиться смітник, а музей відвідують люди, в тому числі, і з Канади, США, Аргентини, Японії, Франції та інших країн, що не робить честі крайовій владі та й громаді в цілому. Через відсутність приміщення музей до сьогоднішнього дня не зареєстрований, а завідуюча музеєм виконує обов’язки на громадських засадах. Багато експонатів, зібраних активістами, знаходяться по домівках, а частина з них потрапляє в музеї сусідньої Івано-Франківської області». Видно, небагато допоміг В. Куліш.

Яким бачить музей І. Шевчук? «Створення музею історико-етнографічного профілю можливе за умови залучення зібрання М. Фірчука, Ю. Ференчука, вишивальниць М. Клим, О. Гасюк… Експозиція майбутнього музею повинна висвітлювати історію м. Вижниці та регіону з кінця ХVІІІ ст., коли Вижниця дістала права торгового містечка… опришківський рух, повстання під проводом Лук’яна Кобилиці, Гуцульську сотню Січових Стрільців, Буковинський курінь 1918-1920 рр. і 1941-1944 рр. Буковинську Українську самооборонну армію, Буковинський курінь УПА, які творилися і діяли на Вижниччині». Останні фрази дали підстави недругам музею назвати його бандерівським.

Власне, ще в 25 листопада минулого року 24-а сесія цього ж скликання прийняла дивне рішення № 289-24/08 про створення «Буковинського центру хореографічного мистецтва та історико-етнографічного музею гуцульської культури в м. Вижниця» в приміщенні школи-інтернату. Яке відношення має хореографія до музею, мабуть, не знає й головний «культурист» – начальник управління культури і туризму облдержадміністрації Петро Брижак. Більше того, цілком резонно «щодо відкриття в даному приміщенні школи хореографічиого мистецтва комісія [Шевчука] не вбачає необхідності, оскільки при дитячій музичній школі (школі мистецтв) є відділ хореографії, де навчається 45 учнів».

Та ще 14 квітня цього року депутат Олександр Грушко, заступник Куліша, запропонував, і сесія прийняла, зміни № 132-28/09 до рішення № 289-24/08, внаслідок яких винницькій раді щодо музею прямим текстом було вказано на двері зі школи-інтернату в напрямку кафе «Бануш».

Саме на це рішення, хрещеним батьком якого є Грушко, замахнулася комісія Шевчука, запропонувавши його «відмінити» (правильніше «скасувати» – зауважила начальник юридичного відділу виконавчого апарату Галина Гуляга). Якби її суттєвіші зауваження були зроблені в процесі підготовки проекту рішення, можливо, голова ради Іван Шилепницький не зняв би це питання з розгляду. А так елегантно, як і християнську етику, бандерівський музей знову викинуто за борт депутатського корабля. Розрахунок цинічний – Іванюки немолоді… А як казав «вождь і вчитель» борців з націоналізмом, «нєт чєловєка – нєт проблем». Принаймні перед вихованцями Гасюка не виникло питання, бути чи не бути музею. В обласній раді БЮТівцям не довелося прямо виступати проти бандерівського музею, як вони виступили в міській раді проти присвоєння вулиці імені командувача УПА Романа Шухевича, як не підтримали перейменування вулиці Червоноармійської. Кажуть, що росіяни свою армію назвали Червоною через пролиту кров. Але в Україні ніякої Червоної армії не було. А нині тим паче нема. Як сказав один депутат, у нас кров проливають хіба що жінки, та й то лиш раз на місяць.

Після того як міському голові Миколі Федоруку в СБУ присвоїли звання полковника, до якого він «ріс» у КГБ; після таких голосувань і кульбітів у міській та обласній радах навколо пам’яті героїв; після Федорукових судових позовів наче з дубельтівки до підприємців і Гасюка – туди ж і тим же почерком часті звинувачення останнього в секретній праці на КГБ вже не здаються такими абсурдними…