Афера Флондора: 100 років потому

ІСТОРІЮ ТРЕБА ЗНАТИ / 

У наш час лише фахівці знають, ким насправді був цей тип. Та ще старожили пригадують, що нинішня вулиця Кобилянської в Чернівцях за румунської окупації носила ім’я Янку Флондора.

Хто ж такий Янку Флондор, пам’ятником котрому так йому опікується п.Опаєць та депутати Сторожинецької міськради?

Флондор – провінційний політичний діяч Буковини початку 20 століття, що тоді належала Австро-Угорщині. А ще великий землевласник, земельний спекулянт, горілчаний барон, який переважно займався бізнесом та визискуванням простого люду Сторожинеччини. Його сумнівні оборудки із землею не раз були предметом газетних та політичних скандалів, що доходили аж до столичного Відня. Проте, маючи серйозні статки, всі неприємності із австрійським законом він успішно залагоджував.

І було б йому лишатись в історії типовим буковинським газдою, якби не пристрасть до політики та влади. Флондор був неприхованим сепаратистом, прибічником відділення Буковини від Австрії та приєднання до Румунії. Ця ідея мало кого приваблювала навіть з лідерів румунської громади, які щиро не розуміли, який сенс відриватися від європейської держави та приєднуватися до сумнівного утворення, чий вік і дивна назва «Країна римлян» (українською – «Румунія») тоді вимірювалися парою десятиліть. Тому австрійська влада дивилася на цього діяча крізь пальці, як на базікало та авантюриста – надто вже фантастичними виглядали флондорівські марення про «Романіа маре». Усі більш-менш порядні румуни Буковини не хотіли мати справу з ходячою ганьбою свого народу, що славився поганими манерами, нахабством та жадністю. Так само не сприймали його українці, євреї та поляки Буковини. Останнім Флондор не дуже й переймався – він фізично не терпів слов’ян та семітів (маленький Гітлер тоді тільки у школу ходив), що і демонстрував за будь-якої можливості.

Якщо характеризувати коротко, то сутність цієї людини можна висловити трьома «ш»: шкуродер, шахрай, шовініст. А можна ще й четверте – шкідник, тому що важко навіть приблизно оцінити шкоду, завдану цією людиною буковинцям, Буковині та феномену буковинської національної толерантності. Фінансовані Флондором газети задали такий рівень національної ненависті, насамперед до українців, якому могли б позаздрити нацистські борзописці Третього рейха. Так би він і вмер від злості та жадності, якби не іронія історії.

Перша світова війна поклала край існуванню Австро-Угорської імперії, і керівництво держави запропонувало всім народам, що її населяли, самостійно визначитися із своєю подальшою долею. Так у 1918 р. несподівано постало питання подальшої державної належності багатонаціональної Буковини, в якій два автохтонних народи мали безперечну перевагу: українці – на Півночі, румуни – на Півдні. Цей період і став зоряним часом буковинського Гітлера, який всю війну переховувався у Румунії. Поки лідери української та румунської національних громад Омелян Попович та Аурел Ончул домовлялися про цивілізований та відповідальний розподіл провінції за національним принципом, Я.Флондор чітко націлився на приєднання всієї Буковини до румунського королівства. Він організував махлярський трюк із зборами 27 жовтня 1918 р. румунської Конституанти, що складалася лише з друзів та однодумців Флондора без будь-яких повноважень, та урочисто проголосила про приєднання до Румунії. Коли австрійська адміністрація 6 листопада 1918 р. передала владні повноваження представникам двох провідних етносів Буковини – українського (Попович) та румунського (Ончул) – Флондор бомбардував телеграмами уряд Румунії із закликами негайно ввести на Буковину війська. Що і було зроблено 11 листопада під розгублені вигуки довірливих українських політиків про право на національне самовизначення та міжнародне право.

А вже 1 грудня 1918 року румунські загарбники оголосили на весь світ про приєднання нових територій. Таким чином мрії пройдисвіта втілилися у життя, породивши режим тотального національного гноблення буковинських українців. Назву нової столиці останні гірко розшифровували «Бук і Арешт». Я. Флондор сподівався, що Буковина у складі Румунії матиме широку автономію, а він буде її главою. Проте в румунів були свої плани на Буковину. Тоді Флондор швидко розчарувався у нових господарях Буковини, пішов з політики і у 1924 році помер в 59-річному віці.

І ось тепер, знаючи це все, виникає питання: за що ж сторожинецька влада збирається вшанувати Флондора? Депортації, ліквідації та насильницька румунізація – ось і все, що лишив він по собі. Хоча ідеї Флондора і сьогодні в дії. Традиції нищення українства в Румунії квітнуть і примножуються. На південній Буковині, що в Румунії, останній перепис населення показав шестиразове (!) скорочення кількості українців лиш за останнє десятиліття. Українці терплять… Там хай і ставлять пам’ятники Флондору – в Радівцях, Сучаві, Ботошанах. А в українському Сторожинці - це відверте знущання над здоровим глуздом. Навіть Сталін, плануючи об’єднання Північної Буковини з Україною, враховував, що південна Буковина заселена переважно румунами і залишив її Бухаресту. Флондор до таких тонкощів не опускався, і приніс на буковинську землю розбрат та горе.