Віхи історичних подій під знаком жовтого Бика

Багато з підготовлених гороскопів на 2009 рік Жовтого Бика містять часом пророцтва, що здаються невідворотними і негативними за змістом, проте це не так, - навіть коли вам здається, що навколо згущується імла. Навіть коли ви нездатні розгледіти в безмежній темряві промінь надії, це ще не означає, що його немає, це всього лише означає, що ви поки не досягли того місця, з якого ви здатні бачити його.

Певні процеси року Щура отримають своє продовження в році Жовтого Бика, але цього разу в новій якості. Так, наприклад, завдяки наполегливій праці, до якої розташовує прагматичний рік Бика, не зважаючи на всі важкі, перехідні і кризові періоди минулого року, в 2009 році наш світ почне змінюватися. Ми отримаємо шанс виправити власні помилки, а в наших серцях з'явиться надія не тільки на збереження досягнутого щастя, але і на те, що в майбутньому щастя не омине наших дітей. А який був рік жовтого бика в минулому про це ми дізнаємось нище. Рік коричневого (жовтого) Бика за китайським місячним календарем наступає на молодику 26 січня 2009 року. Спробуємо знайти доленосні події світової історії, гідні уваги нашого читача.

1001 — Папа Сильвестр II урочисто вручив королівську корону угорському князеві Іштвану (Стефану). Іштван, син князя Гези, був визнаний Римом суверенним християнським государем із правом передачі влади в спадщину. Він же став і першим угорським святим.
1025 — Помер польський король Болеслав Хоробрий, котрий незадовго до смерті прийняв королівську корону з рук папського легата. Відомий як збирач польських земель; вів тривалі війни за Лужицю з німцями, чехами й моравами (у 1003—1005 роках володів Чехією). Також підтримував свого зятя Святополка в його боротьбі з великим князем київським Ярославом Мудрим — 4 серпня 1018 року Болеслав захопив Київ. Утім, Ярослав Мудрий уже навесні 1019 року повернув собі великокнязівський стіл.

15 грудня помер імператор Візантії Василій II Болгаробійця з Македонської династії. Завершилося його майже 50-річне правління, яке стало піком розквіту Східної Римської імперії. 988 року, за Василія II, котрий видав свою сестру Анну за князя Володимира Великого, Русь прийняла християнство. Руси допомогли басилевсу придушити повстання полководця Варди Фоки в Малій Азії. 1018 року була остаточно завойована Болгарія. Саме за перемогу над болгарами біля гори Беласиці 29 липня 1014 року Василія II і назвали Болгаробійцею: 15 тисяч полонених воїнів осліпили, а одному з сотні залишили око, призначивши поводирем. Цар Болгарії Самуїл Шишман з жаху від побаченого знепритомнів і через два дні помер.

1037 — Король Кастилії Фердинанд I Великий після смерті зятя Бермуда III Леонського приєднав до Кастилії Леон. Фердинанд I відновив Реконкісту (відвоювання на Піренейському півострові захоплених арабами земель) і повернув низку кастильських земель, окупованих ще одним християнським королівством — Наваррою.

У Гамадані помер видатний перський філософ і лікар Ібн Сіна (Авіценна), котрий залишив нащадкам 156 праць, що охоплюють практично всі галузі природничих наук. Його «Канон лікарської науки» став на багато століть найважливішою навчальною книжкою для студентів-медиків.

1061 — Нормани з благословення Папи Римського Миколи II почали завоювання Сицилії й Південної Італії, які перебували під владою арабів і візантійців відповідно. Ще 1046 року Робер Гвіскар, котрий визнав ленну залежність від Папи Римського, завоював Апулію і Калабрію на півдні Апеннінського півострова. Його нащадки й брат Рожер до кінця XI ст. оволоділи практично всією Південною Італією.
1073 — На папський престол 22 квітня вступив чернець Гільдебрандт (Григорій VII). Він став одним із найвизначніших реформаторів церкви, які послідовно дотримувалися тези про примат вищої духовної влади над світською. Помер також у рік Бика, 1085 року, перебуваючи у вигнанні в Салерно (Італія).

1085 — Король Кастилії й Леону Альфонс VI здобув одну з перших значних перемог над арабами під час Реконкісти. Після напруженої шестирічної боротьби 25 травня християни відвоювали в арабів стародавню столицю вестготського королівства Толедо. Місто асоціювалося з усією Іспанією, тому Альфонс VI прийняв титул толедського імператора. І тепер у Толедо, яке було до середини XVI століття столицею Іспанії, розміщена резиденція найвищої духовної особи країни — архієпископа.

1097 — У Любечі князі («Ярославлі онуки») провели з’їзд, де домовилися поділити спільну спадщину на три вотчини старших ліній дому Ярославичів, нащадків Ізяслава, Святослава й Всеволода — «Каждо де держить отчину свою».
Знаменитий полководець епохи Реконкісти Сід Кампеадор (Родріго Діас де Бівар) захопив важливу фортецю арабів Альменару. Через рік він помре в завойованій ним Валенсії на гребені успіхів християн.

На початку 1097 року хрестоносці принесли присягу імператорові Візантії Олексію III Ангелу й незабаром переправилися в Малу Азію, обложивши фортецю Нікею. 19 червня вони захопили цю фортецю, передали її відповідно до договору Візантійській імперії та вирушили в Кілікію й Сирію. Вже у жовтні на шляху до Єрусалима були обложені великі міста — Едесса й Антіохія. Едессу взяли 6 лютого, а Антіохію — 3 червня 1098 року.

1109 — У Кентербері (Англія) помер Ансельм, архієпископ Кентерберійський, один із голов­них схоластів Середньовіччя. Святий Ансельм вивів знамениту формулу Credo ut intellegem (вірую, щоб зрозуміти).

1157 — У жорстокій боротьбі за верховенство світської й духовної влади стараннями канцелярії імператора Фрідріха I Барбаросси виникає нова назва — Священна Римська імперія. Це стало відповіддю на претензії римського папи Адріана IV, котрий вважав імператора лише своїм бенефіцієм (тобто ленником). Слово «священна» мало захистити главу імперії від впливу первосвященика, підкреслюючи водночас «технічну» роль останнього і зв’язок імператора з Творцем.

1181 — Угорський король Бела III захопив Далмацію, Сербію й округ Сирмія, що перебували в ленній залежності від Константинополя. Невдовзі союзне угорсько-сербське військо вторглось у межі імперії, зрівнявши з землею міста Белград, Ніш і Софія.
1193 — У Тікріті (Ірак) помер Салах-ад-дін (Саладін), султан Сирії й Єгипту з династії Айюбідів. 1187 року він розгромив на відрогах Хаттину армію хрестоносців і захопив Єрусалим; до самої смерті Саладін удало протистояв хрестоносцям, котрі на чолі з королем Англії Річардом Левове Серце так і не змогли під час III Хрестового походу відвоювати в мусульман Гроб Господній.
1205 — 14 квітня у битві під Адріанополем хрестоносці були вщент розгромлені військом болгарського царя Івана Калояна і його союзниками половцями. Імператор щойно утвореної (після захоплення хрестоносцями Константинополя 1204 року) Латинської імперії Балдуїн Фландрський потрапив у полон і був змушений поступитися болгарам значними територіями у Фракії.

У жовтні, під час чергового походу до польських міст на прикордонні, в бою загинув князь Галицько-Волинського князівства Роман Мстиславович. Галицько-Волинська Русь поринула в безодню багаторічних міжусобних війн, і тільки 1238 року син Романа Мстиславовича Данило Галицький остаточно повернув собі всі успадковані землі батька.
1229 — 18 березня імператор Фрідріх II Гогенштауфен прийняв корону короля Єрусалимського. 1228 року він вирушив на чолі VI Хрестового походу на Святу Землю і без бою (за угодою, підписаною з султаном Єгипту Аль-Камілем у Яффі) знову повернув у руки християн Єрусалим, Віфлеєм і Назарет.

У Парижі було підписано угоду між королевою Франції Бланкою Кастильською (правила від імені малолітнього сина Людовіка IX) і найбільшим феодалом Південної Франції (котрий підтримував катарів), графом Раймондом VII Тулузьким. Альбігойські війни, здавалося, завершилися. Втім, катари й ряд феодалів, які підтримували їх, продовжували боротьбу. Протистояння припинилося з падінням 1244 року фортеці Монсегюр.

1241 — 9 квітня у битві під Легніцею монголо-татари на чолі з ханом Батиєм розгромили військо польських і німецьких лицарів. Та ж доля спіткала 11 серпня й угорську армію короля Бели IV. Частина монголо-татарської орди вторглась у Чехію й Моравію, але під фортецею Оломоуц кочівників розгромила чеська армія на чолі з воєводою Ярославом. Далі монголо-татари вирушили в Далмацію. Втім, через смерть у Каракорумі великого хана Угедея (третього сина Чингісхана, котрий успадковував споконвічні монгольські землі), орди хана Батия повернулися на Нижню Волгу.

1253 — Помер король Малі Сундьята, прозваний Малійським Левом, котрий об’єднав під своєю владою великі землі в Західній Африці й знищив Ганську імперію.
1265 — 4 серпня в битві під Івшемом наслідний принц Англійського королівства Едуард розгромив армію дворян-опозиціонерів. Їхній ватажок, граф Лестера Симон де Монфор загинув. Генріх III повернув собі престол. Згодом король Едуард I Довгоногий був змушений визнати парламент, скликаний Симоном де Монфором у січні 1265 року.

1273 — Колегія курфюрстів обрала графа Рудольфа Габсбурга імператором Священної Римської імперії німецької нації. Династія Габсбургів поступово стала однією з найпомітніших і найвпливовіших у Європі, з нетривалими перервами вона володіла імперським троном аж до 1918 року.

1313 — 24 серпня під час облоги Флоренції (опори «гвельфів» — прихильників Папи Римського) помер імператор Генріх VII Люксембурзький. Боротьба за імператорський трон між двома претендентами (герцогом Австрії Фрідріхом Габсбургом і герцогом Баварії Людовіком) затяглася аж на десять років. У битві поблизу Мюльдорфа 1322 року баварці розгромили австрійців, і Фрідріх Габсбург потрапив у полон.
1325 — Остаточне перенесення за часів великого князя московського Івана Даниловича Калити з Володимира до Москви митрополичої кафедри. Митрополит Петро переїхав у Москву ще 1322 року.

Княжий стіл у Галицько-Волинській Русі посів Болеслав Тройденович (син мазовецького князя і сестри покійних Романовичів Марії Юріївни). Після православного хрещення прийняв ім’я Юрія — «природженого князя і володаря Русі».
1337 — Початок Столітньої війни (1337—1453) між Англією й Францією. Приводом до її початку стали претензії на французький престол (після припинення лінії Капетингів) англійського короля Едуарда III — онука короля Франції Філіпа IV Красивого.
1349 — Восени польський король Казимир III захоплює Галичину, якою володів литовський князь Любарт-Дмитрій. Литовці зберегли за собою Волинь.

1385 — 14 серпня в місті Крево підписано угоду між Польським королів­ством і Великим князівством Литовським про створення єдиної держави. Польська королева Ядвіга й литовський князь Ягайло підписали своєрідний шлюбний контракт. Ягайло, котрий прийняв католицтво (литовці, до речі, стали останньою нацією, яка прийняла в Європі християнство на зламі XIV—XV ст.), став польським королем зі збереженням великокнязівського титулу. Головна причина підписання Кревської унії — експансія Тевтонського ордену.

1397 — 20 червня збори станів у місті Кальмарі (Швеція) затвердили об’єднання Данії, Норвегії (з Ісландією), Швеції (з Фінляндією) під скіпетром данських королів. Малолітнього племінника королеви Данії Маргарити Еріка Померанського було визнано королем Данії, Швеції й Норвегії. Лише 1412 року Ерік вступив на престол. Кальмарська унія діяла до 1523 року, коли Густав I Ваза захопив Стокгольм, завершивши визвольну війну шведів проти данських загарбників.

1409 — 26 червня в Пізі відбувся церковний собор, що скинув обох пап — римського Генріха XII і авіньйонського Бенедикта XIII. Їх оголосили розкольниками, єретиками й клятвопорушниками. Новим, третім, (!) папою став старезний архієпископ Мілана Петро Філарго (папа Александр V). Головну роль у його обранні відіграв Бальтасар Косса, котрий був швидше «світським мислячим політиком і кондотьєром, ніж вищим ієрархом» (Є.Гергей). До речі, вже 1410 року Б.Косса під ім’ям Іоанн XXIII став новим папою римським. Вплив авіньйонського папи, який втік у Перпіньян, обмежувався Іспанією й Шотландією, а того, який займав трон у Ватикані, — Римом і Неаполітанським королівством.

Шостого серпня розпочалася Велика війна Польщі й Литви з Тевтонським орденом. Після нищівної поразки хрестоносців під Грюнвальдом 1410 року війна тривала ще понад рік і завершилася перемогою польсько-литовської коаліції й підписанням миру в Торуні 1411 року.

Король Чехії Вацлав IV підписав Кутногорський декрет, за яким більшість голосів у Празькому університеті перейшла від німців до чехів. Яна Гуса обрали ректором університету.
1421 — 7 липня гусити оголосили про повалення чеського короля Сигізмунда I (водночас й імператора Священної Римської імперії), котрий прийняв корону після смерті брата Вацлава IV. Лідер гуситів Ян Жижка розгромив поблизу Тахова армію хрестоносців, і на з’їзді «безкоролів’я» проголосив створення незалежної Чеської держави.
1433 — Йоганн Гуттенберг (Генсфлайш) створив у німецькому місті Майнці засіб друкарства на основі літер — стандартних замінних елементів.

1445 — Новим королем Польщі обрано Великого князя Литовського Казимира — сина Ягайла. Король Польщі Владислав III Варненьчик загинув у битві під Варною 1444 року, коли армію хрестоносців розгромили турки-османи.

1481 — Помер турецький султан Мехмед II Фатіх (Завойовник). В роки правління турки-османи домоглися найбільших успіхів: 1453 року було захоплено Константинополь, перейменований на Стамбул, який і став столицею Османської імперії; було також окуповано останні острівці візантійської цивілізації в Південній Греції й Малій Азії (Трапезундська імперія), володіння генуезців у Криму (Кафа, Судак) і приєднано на умовах васалітету Кримське ханство (1475 року).

1493 — У Сенліссі король Франції Карл VIII підписав договір, відповідно до якого він поступався австрійському ерцгерцогові Максиміліану I (синові імператора Фрідріха III Габсбурга) спадковими землями герцога Бургундії Карла Сміливого. Франція зберігала за собою лише Пікардію й герцогство Бургундія (Бургонь).
Іспанська корона зажадала від Папи Римського Александра VI виключного права на відкриття в Новому Світі. Вже наступного року Іспанія й Португалія підписали Тордесільяський договір про розмежування сфер впливу в Новому Світі. Ось такі історичні події відбулись у минулому тисячолітті, а що ж нам принесе рік бика про це напишуть історики.

За архівними матеріалами

підготував Степан КАРАЧКО, краєзнавець