Етичні виклики – 2009

Прогнози на 2009 рік для медіа не дуже втішні. Але скорочення ринку реклами у світі у наступному році, найперше у США та Східній Європі (за даними найбільшого європейського медіабайера – компанії Carat), вплине не лише на економічний стан медіа. Це потягне за собою серйозну реструктуризацію ринку, особливо в таких нестабільних країнах як Україна, а також зміну пріоритетів у роботі ЗМІ.
Трансформація медіа, яка розпочалася наприкінці минулого століття разом із бурхливим розвитком нових технологій, ще не завершена, і економічна (а в Україні ще й політична) криза лише стимулюватиме наступні етапи цієї трансформації.

Ці зміни ставлять перед українськими медіа низку важливих етичних проблем, які доведеться вирішувати у 2009 році, і над якими у світі міркують уже давно.

Нові медіа – нові виклики

У 2008 році відновилася дещо затихаюча дискусія про етику в медіа, відкриваючи нові простори для гострих суперечок. Адже порушено спокій недоторканної раніше території – Інтернету. В Україні нарешті підійшли до розуміння того, що нові медіа - це не тільки нові можливості, але й нові виклики усталеним суспільним відносинам та традиціям.

Дилема перша – свобода vs порнографія. Ніхто не стверджуватиме, що з порнографією не потрібно боротися. Інше питання – як? Закриття популярного інтернет-сервісу Infostore , який звинуватили у поширенні порнографії, викликало бурхливі дискусії щодо необхідності регулювання Інтернету, а також щодо ефективності роботи Національної комісії з питань захисту суспільної моралі. Головне, щоб боротьба з порнографією не використовувалася як ширма для вирішення дещо інших «державних» завдань, які можуть суттєво обмежити свободу слова.

Дилема друга – коментарі. Активні користувачі інтернету знають, які часом «цивілізовані» дискусії з використанням відповідної лексики ведуться на популярних сайтах.

Власне, порушили цю проблему самі журналісти, які постраждали від брехливих та образливих коментарів під своїми статтями. Але під час обговорення проблеми – моніторити коментарі чи ні – думки розділилися. Одні переконані, що потрібно всі коментарі фільтрувати, інші – що таке фільтрування лише обмежуватиме свободу слова.
Очевидно, я належу до консервативної частини, бо вважаю, що пошлість, хамство, матюки не мають нічого спільного зі свободою слова та цивілізованою дискусією. Бо свобода слова – це відповідальність. Навряд чи ті, хто «лабає» образливі коментарі під вигаданими ніками, пам’ятають про це.

Але у цій проблемі є ще один аспект. Журналісти опинилися у шкурі тих, кого начебто несправедливо образили. Можливо, це має їх змусити зайвий раз подумати над власною відповідальністю за те, що вони самі пишуть.

Дилема третя – відмова від privacy. Італійський письменник Умберто Еко у своїй книзі «Полный назад! «Горячие войны» и популизм в СМИ», яка вийшла в Мілані ще в 2006 році, писав: «У мене народжується відчуття, що один із головних абсурдів масового суспільства, суспільства, заснованого на засиллі преси, телебачення та Інтернету, - це добровільна відмова від privacy». Так і є.

Мобільні телефони з вмонтованими відеокамерами та диктофонами, YouTube, Fecebook, MySpase тощо, «Однокласники», «В контакті»… Нові можливості для швидкої передачі будь-яких даних… І багато інших подібних речей. Масовий ексгібіціонізм та вуайєризм. Ці уже суспільні явища, які давно дискутуються у західних країнах, дійшли до України і набиратимуть розмахів разом із збільшенням кількості користувачів світової мережі.
Як вирішити ці проблеми, щоб зберегти баланс між свободою слова та правом на приватність? Ще одне питання, на яке у 2009 році нам відповісти буде дуже не просто. Воно потребує серйозного обговорення у середовищі різних фахівців, починаючи від журналістів, закінчуючи психологами та соціологами.

Дилема четверта – плагіат. Перед Новим роком інформаційна агенція УНІАН звернулася до Комісії з журналістської етики з проханням розглянути випадки неправомірного використання інформаційних матеріалів агенції українськими ЗМІ. В першу чергу претензії виставлялися до FM-радіостанцій та електронних ЗМІ.
Справді, одна із вад інтернет-мережі полягає у тому, що багато дрібних сайтів, на яких працює по 2-3 людини, «передирають» інформацію у інших, навіть не переймаючись посиланнями на першоджерело. І з цією проблемою зіштовхується не лише УНІАН.

Але найбільше вразили не стільки справедливі вимоги УНІАН (адже проблема не нова), скільки відповідь окремих представників ЗМІ. Так, якщо вірити УНІАН, керівництво радіо «Шансон» переконане, що редакція має право використовувати продукцію УНІАН самовільно та безкоштовно і збирається це робити в майбутньому. У перекладі на зрозумілу мову це означає – крали, крадемо і будемо красти?
Дуже цікаво буде почути, що скаже з цього приводу Комісія. Проте цю проблему якраз треба вирішувати спільними зусиллями всередині самої журналістської корпорації.

Телебачення і політична культура

Криза контенту на телеканалах була очевидною в новорічні свята. Проте можна з впевненістю на сто відсотків говорити про те, чого точно не бракуватиме на нашому телебаченні у 2009 році. Звичайно, політики. Тим паче, що наближаються вибори разом з усіма старими журналістськими спокусами у вигляді джинси, підзаробітків тощо. І розв’язати цю проблему, тим паче в кризових умовах, буде набагато складніше, ніж здається на перший погляд.

У мене не одна знайома журналістська сім’я з маленькими дітьми і величезним кредитом на квартиру. І коли постане вибір: чи залишитися з дитиною на вулиці через несплату доларового кредиту, чи підзаробити деінде (або ж не втратити роботу), щоб втриматися на плаву, думаю, мати маленької дитини вибере друге. Отже, чи можна зберегти свободу в умовах виживання? Складна дилема. Розв’язати її можна лише у комплексі з ворохом інших проблем, змінивши соціальні умови.

Але є ще й інші проблеми. Зокрема якість телепрограм, у першу чергу політичних ток-шоу, якими, очевидно, активно користуватимуться усі гравці виборів, що наближаються. Безперечно, можна погодитися із критикою, яка лунає на адресу телеканалів та їхнього керівництва. Власне та проблема, що багато медіаменеджерів мають своїх читачів, слухачів, глядачів за дурників, нав’язуючи їм своє попсово-гламурне бачення усіх подій в країні та світі, також лежить в етичній площині.

Але треба визнати, що проблема не лише в них. Є ще медіавласники. І тут без коментарів, можна лише підтримати колегу Отара Довженка, який написав про те, що «країні потрібна ротація олігархів». Але є ще й політики, які ходять на подібні ток-шоу і беруть участь у цьому телевізійному «святі життя». І якість такого ток-шоу залежить не лише від формату та від особи ведучого. Більшою мірою вона залежить від рівня політичної культури учасників дискусії, взагалі від їхнього вміння власне дискутувати, а не «гавкати» один на одного.

P.S.
Розуміння етики та етичних принципів в усі часи різне. Що сьогодні є етичним, а що ні? Що є моральним, а що ні? Відповідь на ці питання може бути ключем до розв’язання окреслених вище (і далеко ще не всіх) проблем.

Діана ДУЦИК, «ПіК України»

Фото: «ПіК України»