Георгій Манчуленко: Потрібно боятися тих, хто «світить» у очі
Цього разу в нас у гостях народний депутат України II, III, IV скликань, офіцер повітряно-десантних військ,один із засновників Спілки офіцерів України та Українського козацтва,розробник більшості законів,що регулюють сферу національної безпеки і оборони,заступник начальника експедиції «Україна – Північний полюс-2000»,учасник парашутного десанту на дрейфуючу крижину Північного полюсу, голова Чернівецької обласної організації політичної партії «За Україну!» Георгій Манчуленко.
– Де Ви народилися та хто Ваші батьки?
– Розкажіть про якийсь цікавий випадок з Вашого життя.
- На нашому подвір’ї ріс великий горіх. Мені тоді було років 5. Я, будучи непосидючою дитиною, заліз на цей горіх, оскільки хотів бути ближче до неба. А от злізти не зміг. Кричав на всю околицю, допоки сусід не почув і допоміг спуститися на землю. Було ще багато різних випадків, але цей випадок запам’ятався найбільше. До речі, з того часу в мене сформувалася любов до неба. Я ніколи не відривав очей від неба, оскільки за Дністром тоді було багато авіаційних частин. Літали вдень і вночі. Тому і найбільшою мрією мого дитинства було те, що я хотів стати військовим льотчиком. І тільки льотчиком-винищувачем. Я вперто йшов до цієї мети. Вчився на «відмінно». Займався спортом. Кілька разів вступав у військове льотне училище. Також вступав в Кіровоградське училище цивільної авіації. Однак через різні причини мені так і не вдалося здобути цей фах. Щось не зовсім медикам подобався. Згодом фахівці мені говорили, що такі претензії мали під собою грунт 50% на 50%. На жаль, медики обрали половину зі знаком «мінус». Зате дещо пізніше став офіцером повітряно-десантних військ. Небо мені не давало спокою, тому став парашутистом.
– Розкажіть про Вашу дружину, дітей.
– Де Ви навчалися та яка Ваша трудова діяльність?
Потім служив офіцером у славних повітряно-десантних військах. Пізніше працював на заводі «Гравітон» інженером-технологом(знайомий і з заводським гуртожитком), потім – завідувачем одного з відділів в Чернівецькій облдержадміністрації. Активно діяв у Чернівецькій крайовій організації Народного руху України. В 1994 році обраний народним депутатом України. Ставав ним ще двічі – у 1998 та в 2002 роках.
– Хто для Вас є прикладом у житті?
– Чи маєте Ви власний чи сімейний бізнес?
– Як Ви заробляєте на життя? Чим зараз займаєтеся?
– З якими труднощами Ви зараз стикаєтеся?
– У період президентства Ющенка Вам пропонували стати губернатором області. Хто передумав?
– Що Ви зробили, будучи депутатом парламенту?
– Парламент – колективний орган, в якому рішення приймаються більшістю голосів. Крім того, депутат парламенту сам не може будувати чи ламати. І тільки після того, коли парламент підтримає його ініціативу більшістю голосів від конституційного складу, ця пропозиція набуває статусу закону (після підписання Президентом) чи постанови, що Кабінет Міністрів України і Глава Держави зобов’язані виконувати. На жаль, за всі роки незалежності національно-демократичні сили жодного разу не мали своєї більшості, за винятком короткого періоду 2007-2008 рр. Я тоді вже не був депутатом. Та все одно мені, як депутату, вдавалося з боями добиватися реабілітації репресованих, виділення їм матеріальної допомоги і надання посильної фінансової допомоги їхнім організаціям. Про це не треба кричати на кожному кроці.
Найгострішою проблемою для всіх жителів Буковини була і залишається газифікація. Наведу один приклад. У Державному бюджеті на 2006 рік була закладена субвенція для Чернівецької області на газифікацію, орієнтовно 12 млн. гривень. З них приблизно 4,5 млн. гривень пішло на мій виборчий округ №203. На жаль, вибивати цю цифру доводилося з боями у Києві. Та й місцева влада, особливо районна, не виділялася особливим бажанням допомогти. З моєї подачі був розроблений Закон, що надавав населеним пунктам Вижницького, Путильського і Сторожинецького районів статусу «гірських» за більш людськими критеріями. До речі, після мене цю проблему у парламенті ніхто більше не піднімав. А Закон, на жаль, був заветований Президентом. Це – найбільш яскраві приклади. Мені доводилося вирішувати і ті проблеми, що мали врегульовуватися на рівні району, максимум на рівні області, однак, на жаль, влада часто-густо є глухою до бід наших людей.
– Яким напрямком роботи Ви займалися у Верховній Раді України?
– Як Ви оцінюєте склад сьогоднішньої Верховної Ради України?
Опозиція мала б досить рішуче опиратися цьому. І не давати можливості таке реалізувати. Як на мене, то кращою була б пропорційна виборча система, але з відкритими списками. Коли людина голосує і за партію, і за конкретну людину від цієї партії. Ці голоси потім відповідним чином плюсуються. Ця система складна особливо під час підрахунку. Але якщо ми хочемо прогресувати, то іншого шляху немає. Це буде прив’язувати конкретну людину з конкретної партії до певної території і її жителів. Вона нестиме відповідальність за те, що відбувається на тій території. І спонукатиме партії до того, щоб дійсно працювати над втіленням у життя програмних цілей, з якими вони йшли на вибори. А якщо повертатися до того, що ми вже мали, то це абсолютно нічого не дасть.
– Які, на Ваш погляд, найбільші події за 20 років?
– Проголошення незалежності України, ухвалення Конституції. Ми отримали документ, який закладав підвалини подальшого життя нашої країни. Я б згадав політ у космос Леоніда Каденюка у 1997 році. Це був прорив у розвитку нашої космічної галузі. Бачимо, що після нього жодного польоту ще не було. Мені приємно, що я йому в цьому допомагав. Багато колег депутатів можуть це підтвердити, бо тоді міг бути інший кандидат на політ.Та й копії документів я зберігаю. Акція «Україна без Кучми». Помаранчева революція 2004 року, як на мене, була певним феноменом у світі, оскільки не було зафіксовано жодного правопорушення під час мільйонних зібрань людей. Тому пишаюся тим, що був учасником революції.
– Яка найбільша помилка помаранчевої влади?
– По-перше, не було єдності серед лідерів. Через це «трясло» всю країну. По-друге, була слабка кадрова політика. Я не хотів би вдаватися в деталі, оскільки читачам буде сумніше. Пригадується мені такий момент, коли на засіданні фракції «Наша Україна» в парламенті я сказав Віктору Ющенку: «Не треба побоюватися і недолюблювати тих людей, які прямо у вічі говорять, що тут, можливо, не так треба зробити, а інакше, бо вони щиро прагнуть зробити краще, а потрібно боятися тих людей, які «світять» в очі і вилизують з усіх боків». Ось таких людей треба боятися: вони, як правило, в найбільш складний момент зрадять. Так і сталося. На жаль, в основному гору брали пристосуванці, краснобаї і лизуни, а не принципові,фахові і надійні бійці. Звідси - і всі незгоди. Якби не було цих незгод у помаранчевому таборі, то ми б мали іншу Україну.
– Які у Вас відносини з помаранчевими в області?
– На жаль, помаранчевий табір у Чернівецькій області виглядає надто сумним. Є люди, які залишилися і в партії «Наша Україна», і в інших помаранчевих силах, яким боляче на це все дивитись. Керівництво окремих політичних організацій у Чернівецькій області, яких можна віднести до помаранчевого табору, виявилися зовсім не на висоті. Це якщо говорити делікатно. Більшість цих «керівників» зрадили помаранчеві ідеали. Тому в мене до них і відповідне ставлення.
– Тривожно, тому що йдеться про те, яким надалі шляхом Україна розвиватиметься. Попри зовнішні декларації, що Україна прагне інтегруватися до Європейського співтовариства, на ділі все виглядає дещо по-іншому. І це підтверджують судові процеси над опозиціонерами-Юлією Тимошенко та Юрієм Луценком. Те, що їм інкримінують, не тягне на кримінальне переслідування, як би там хто не хотів. І взагалі можна навести яскравий приклад. Колишній голова Заставнівської райдержадміністрації биткою молотив людей,але він взагалі не був затриманим. А заховали його в лікарню. Тому це тривожні тенденції. Мені здається, що реакція міжнародного співтовариства більш гучна і різка, ніж у середині країни. Складається враження, що нинішня влада навіть не очікувала такого різкого спротиву з боку Європейського Союзу. І тому опозиції потрібно об’єднатися не тільки в розрізі наступних виборів, але й на більш далеку перспективу. Сподіваюся, що створений Комітет опору диктатурі якраз і стане тим майданчиком, де опозиція знаходитиме порозуміння і вироблятиме спільні плани на майбутнє.
– На Вашу думку, чому немає позиції в Ющенка з цього приводу?
– Як не прикро мені це казати, деякі дії його особисто і щодо газових угод,які готувалися в кінці 2008 року, м’яко кажучи, були незрозумілі. Його поведінка сьогодні залишає багато запитань. Мені прикро, що так сталося. Віктор Ющенко не може не нести певної відповідальності, оскільки він був Главою Держави на той час.
– Який Ваш прогноз політичної ситуації в Україні на найближчий рік?
– Аналізуючи ситуацію, що склалася в усіх сферах життя, можливе піднесення або навіть зростання протестних настроїв, що може вилитися в жорсткі акції протистояння владному режиму. Якщо і надалі владна команда буде діяти так, як вона діє зараз, то добра їй це не принесе. Людям починає все більше і більше набридати те, що влада не рахується з ними. І просто не вважає їх людьми. А наближаються парламентські вибори 2012 року. Це теж відкладатиме свій відбиток на настрої в суспільстві. Протестні настрої зростатимуть. Загострення політичної боротьби в Україні збільшуватиметься. Цей і наступний роки ми проживатимемо під такими жорсткими настроями з боку суспільства та намаганням влади цю жорсткість приборкати.
– А чи прогнозується якесь підвищення рівня життя людей?
– Для будь-якої влади це мало б бути визначальним принципом – дбати про добробут своїх громадян. І навіть ця влада, якби здійснювала реальні кроки, то я б це вітав. Але нинішні реформи є порожніми. Щодо пенсійної реформи скажу, що влада почала її не з того боку. Оскільки її потрібно починати з підвищення рівня життя громадян, а не з підвищення пенсійного віку. Не можна кивати на Європу, де в деяких країнах тільки планують піднімати пенсійний вік. Спочатку треба порівняти рівень життя. Як у народному прислів’ї: «Коваль коня кує, а жаба й собі лапу сує».
– Чи плануєте Ви балотуватися до Верховної Ради України на наступних парламентських виборах?
– Я завжди кажу, що на все воля Божа. Остаточних планів у мене ще не сформувалося. Цілком можливо, що так воно і буде. Проте це залежатиме від багатьох обставин: який буде Закон «Про вибори народних депутатів України», яка буде політична ситуація. Та й не тільки ситуація. Крім того, є багато задумів і планів щодо покращення стану справ у різних сферах життя нашого суспільства, які б хотілося реалізувати. Звісно, що через депутатство ці плани можна було б здійснити.
– Які Ваші найбільші успіхи в житті?
– Успіхом я вважаю те, що в мене росте чудова донька. Є такі плани, що, можливо, вдасться на родинному обійсті в рідному селі з часом щось збудувати. Але все впирається в фінанси. Успіхом є те, що я свого часу став депутатом парламенту, бо було покладено багато зусиль для того, щоб ним стати. Вважаю, що я працював ефективно і результативно. Хоча можна було б набагато краще, якби тоді в парламенті була інша проукраїнська більшість.
– Яка Ваша найзаповітніша мрія?
– Може, це звучить дещо пафосно, але оскільки я стільки років поклав на вівтар служіння Українській державі, то для мене найзаповітнішою мрією є побачити, що Україна дійсно стане європейською державою. І не просто за назвою, а за рівнем життя, за верховенством права. Кінцевою метою має бути набуття членства в Європейському Союзі та НАТО.
– Скільки потрібно для цього часу?
– Я на початку ХХІ століття давав прогноз щодо вступу України до НАТО у 2008 р. А це було реально майже на 100%. На жаль, влада цим шансом не скористалася. Вступ до ЄС без входження в НАТО є утопією. Всі країни колишнього соціалістичного табору спочатку увійшли до євроатлантичної спільноти, адже вимоги НАТО на 80% збігаються з вимогами вступу в ЄС. Крім того, членство в НАТО – це єдиний безпековий простір і гарантія незворотності демократичних перетворень.
Якщо б влада ставила на перше місце інтереси своїх громадян за західними мірками, то ця мета набуття повноправного членства в ЄС є реальною максимум за 15 років. Може, навіть і швидше. Також потрібно враховувати політичну кон’юнктуру на європейському континенті. На жаль, деякі провідні члени ЄС не дуже прагнуть бачити Україну в НАТО та ЄС. Розуміючи, що Україна,коли стане на нормальні рейки розвитку, може бути великим конкурентом для них. Нинішня влада в Україні не хоче вступу в євроатлантичні структури, тому це теж гальмуватиме вступ до Європейського Союзу.
– Яке у Вас захоплення?
– Моє захоплення – це небо. Зокрема, стрибки з парашутом. Зараз не вдається стрибати так, як стрибав колись. Особливо коли готувався до експедиції на Північний полюс у 2000 році. Бували дні, коли здійснював по 7-8 стрибків. Отримував задоволення від цього навантаження.Саме така ґрунтовна підготовка дозволила успішно здійснити парашутний стрибок з літака ІЛ-76 з висоти 1500м і швидкості 350км/год при майже -50°С на дрейфуючу крижину географічного «нуля». Не полишаю планів стрибати з парашутом і на майбутнє. Думаю, що мені вдасться підтримувати форму ще тривалий період. Є ще одна мрія, можливо, вдасться її здійснити. Можу підказати. Вона буде трохи схожа з експедицією в 2000 році. Але в деталі більше не вдаватимуся.
– Яке Ваше життєве кредо?
– Ставити перед собою мету і йти до неї. А для того, щоб її здобути, треба розвиватися як особистості. І зважати на навколишніх.
– Чи займаєтеся зараз спортом?
– Так, стараюся себе підтримувати у формі для того, щоб можна було зреалізувати плани, про які казав.
– Які страви та напої Ви полюбляєте?
– Я не є гурманом. Все, що стосується буковинської, української кухні мені дуже смакує. А також люблю сухе червоне вино та живе пиво.
– Де та як Ви любите відпочивати?
– Завжди, коли є можливість, відпочиваю тільки в Україні. Переважно з родиною в Криму.Але через різні обставини після 2005р. там не був. Інколи є час для короткого відпочинку на рідному обійсті в селі. Фізична праця є теж відпочинком.Деколи їду в Карпати, бо там – неймовірна краса. Буковина-мій рідний край,а Київ-серце вічної України,моєї неповторної Батьківщини!!!
-
«Вирвалася із самого пекла…» Неймовірна історія лікарки з Маріуполя Ганни Кальченко, яка нині допомагає землякам у Чернівцях
-
Як американський фізик Джон Спор зміг утекти з окупованого Маріуполя: "Я роблю компоненти для Patriot, Abrams і Javelin. Росіяни досі шукають мене"
-
Підполковник Олексій Павлюк про мобілізацію, втрати побратимів та мотивацію бійців перед найважчими боями
-
«Моя родина - це хлопці з ЗСУ. Знаю, що вони мене чекають». Як волонтерка зі Сторожинця Тамара Сенюшко проміняла власний бізнес на допомогу армії
-
Журналіст-розслідувач Христо Грозєв висловив свою версію, чому ватажок ПВК "Вагнер" Пригожин в останій момент передумав йти на Москву
-
"За пару тижнів до початку вторгнення вони зайшли через Білорусь, щоб бути у Києві та поряд з містом": Христо Грозєв розповів, як елітний спецназ ГРУ росії планував вбити Зеленського на початку війни