«Нічні метелики» Чернівців, австрійської доби

Чернівці завжди були славними не тільки пивом, ковбасами, бринзою, архітектурою, але й повіями за гроші. Ні один комівояжер, офіцер не минав штибного східноєвропейського міста з добрим вином і жагучими щодо кавальєрів і пулярців панянками. У старих Чернівцях борделів було більше, ніж тепер департаментів чи банків. І у жодної з прибулих чи від булих влад рука не піднімалася їх закрити. Лише комуністи знищили ніжне й прекрасне, перетрощили бруківки і довели до розорення вишуканої архітектоніки вілли і багатоквартирні будівлі ренесансної пори. Пропонуємо вашій увазі кілька архівних фрагментів минулих Чернівців. Це було, і це треба знати.

Найбільшої популярності це ремесло набуло на початку минулого століття. У 1905 р. австрійською владою було видано спеціальний циркуляр №3/58, який давав право видавати ліцензію. Але, щоб отримати таку ліцензію, потрібно було пройти конкурс різних комісій. Ось лише деякі умови, які потрібно було виконати для отримання ліцензії.

Перша умова: особи жіночої статі, котрі хочуть займатися ремеслом повій, повинні бути не старші 25 років, на вигляд - привабливі й стрункі.

Друга умова: особи жіночої статі повинні пред'явити медичну довідку та мати санітарну книжку, де фіксувалось би щомісячне проходження медичної комісії.

Третя умова: особа, що отримує таку ліцензію, повинна подати довідку про санітарний стан квартири, де вона збирається обслуговувати своїх клієнтів.

Четверта умова: від прибутку необхідно платити щомісячний податок - 10%.

Таких пунктів 15. Після отримання такої ліцензії жінка мала право приймати клієнтів - від простого двірника до державного службовця, також повії обслуговували австрійських вояків.

У подальшому їх ставало все більше. Почалась велика конкуренція, тому поліції було доручено розробити мережу розподілу міста. Вже тоді повія не мала права забирати чужого клієнта, бо платила за то штраф, якщо хтось на неї доніс у поліцію. Варто сказати, що між повіями часто виникали навіть бійки - велася справжня війна за клієнта. Але з часом усе стало на свої місця, і повії мали постійних клієнтів. Бувало, і повіям самим треба було шукати свою клієнтуру. Таких місць у місті було багато: військові частини, вокзали, ресторани, пивнички.

Переглядаючи архівний фонд крайового суду, я натрапив на ряд справ, які мають відношення до ремесла, древнього, як журналістика.

Судова справа №К-181/5 від 16 вересня 1911 р., м. Чернівці.
Позивач: офіцер Д. штабу австрійської армії, 41 рік, одружений.
Заява
"1 червня цього року я прийшов на квартиру до повії Марії, яка має ліцензію і мешкає на вул. Св. Трійці №8. Я, як завжди, платив наперед 20 крон. Тільки ми роздягнулися і почали займатися любощами, як у двері хтось почав лупити кулаком і лаятись: "Відкривай, курво, бо я вже прийшов". Ми піднялись з ліжка, вдягнулись, Марія відчинила двері, у кімнату увірвався пан Семен, якого я знав, і пішов геть. Але шановний суддя, хіба я міг подарувати Марії 20 крон, не отримавши ніякого задоволення? Через дві години я повернувся, але Марія заявила, що я повинен платити наперед знову 20 крон. Скажіть, чи це справедливо? А коли я нагадав, що заплатив годину тому, то вона нахабно мені заявила, що то неправда, і виставила мене за двері. Тому прошу шановний суд відшкодувати мої моральні та фізичні збитки."

У ході судового засідання стало зрозуміло, що повія Марія повелася дуже некоректно зі своїм клієнтом - офіцером Д.

Суд виніс рішення: "Позбавити п. Марію ліцензії на два роки, оштрафувати на 50 крон, також надати офіцерові безкоштовно інтимні послуги впродовж двох діб за бажанням офіцера".

А ось зовсім інша судова справа, в якій повія подає до суду на власника будинку, де вона винаймала одну кімнату.

Позивач: Ольга Миронюк, жителька вул. Панської, №9, подає заяву на власника будинку.
Заява
"Я займаюсь цим ремеслом уже понад два роки і сплачую справно податки. Останнім часом власник будинку Петро Шкірка почав втручатися у мої справи, став опікувати мене своєю милістю і приводити до мене старих жидів. Повірте, з них ніякого толку, бо вони лише мене мучать, а зробити нічого не можуть. Після того, як вони від мене йдуть, тут же відразу з'являється П.Шкірка і вимагає від мене 15% від заробленого. Якщо ж я відмовляюсь, то він на мене піднімає кулаки і б'є. Йому мало того, що він отримує від жидів, а я, сарака, з чого буду жити? Прошу допомоги шановного суду, бо я - жінка беззахисна.
У ході судового розбирання судді прийшли до висновку, що дії пана Шкірки є незаконними, тому йому присудили штраф - 55 крон та попередження: якщо він ще раз посміє приставати до своєї квартирантки, на нього відкриють кримінальну справу..."

Тут можна сказати лише одне: в австрійські часи повії охоронялися законом. А з приходом російської армії до нашого міста виникали й інші проблеми з повіями. Ось секретний лист, який був написаний губернаторові та начальникові поліції.

"Чернівецькому губернаторові, листопад, день п'ятий, 1916 р., №1660, м. Чернівці.

Як мені стало відомо, у нашому місті з'явилось безліч повій з Галичини, хворих сифілісом, які спеціально заражають наших солдатів. Тому прошу вашу високість негайно тих повій заарештувати та відправити за Дністер у Галичину.
В.о. начальника штабу в/ч 45 полковник Синіцин".

"Губернатору
січень, день перший, 1917 р., №17/6, м . Чернівці.

Ваше високоблагородіє, прошу вас відправити повій, які працюють у готелях "Бель-Вю", "Чорний Орел", "Бристоль", "Митрополь", "Національ", "Готліб", на копання окопів під Лужанами, тому що вдень вони, як правило, вільні, не вистачає робочої сили, а австрійське військо нападає.
Комендант, полковник Сорокін".

Але повії були грамотні і також писали листи-прохання.

"Ваше високоблагородіє!

Просимо вас відіслати нас з окопних робіт, тому що ми перебуваємо у плачевному стані. Ми не можемо працювати цілодобово, бо до такої фізичної роботи ми не звичні, у нас робота дуже делікатна. Будемо лояльні до руських вояків.

З повагою,

Сабіна Русу, Марія Хорезма, Єлена Кравчук, Гута Авсленберг, Параска Остапчук".

Далі з документів з'ясовується, що повій було відізвано з фізичних робіт, і вони продовжували займатися своєю творчою справою.
Наостанок хочу подати одну судову справу. Вона навіть кумедна і пов'язана також з повіями.

Судова справа №К 185/9 від 18 травня 1914 р. Позивач - офіцер Роман Сорока.

"16 березня 1914 р. я прийшов до повії Зосі Ф., котра приймає за адресою: Херенгассе, 29, та має ліцензію і добре перевірена. Як завжди, я приніс пляшку горілки та смажену курку. Ми сіли повечеряти, а потім узялися до роботи та займалися коханням до безтями. Але повія захотіла, щоб я був коником, і вилізла на мене зверху. Спочатку все було добре, проте вона почала підскакувати і кричати: "Вйо, мій конику, поїдемо до Букарешту". В ту ж мить у моєму дітородному органові щось хряснуло, і мені стало дуже недобре. Наступного дня я пішов до військового лікаря, який заявив, що мені потрібна операція, на це необхідні кошти. Тому прошу шановний суд зобов'язати повію заплатити 50% від вартості операції".

Суд виніс рішення сплатити половину вартості операції повії Зосі та позбавити її ліцензії на рік.
Повії того часу не тільки отримували від влади ліцензію на своє ремесло, але й платили справно податки у міську казну, і вони були дуже великі.


Підготував краєзнавець Степан КАРАЧКО,
Для «БукІнфо» (с)