Християнське свято „Сорока Святих”

Швидкоплинний час невпинно наближає нас до ще одного свята в українському народному календарі, яке наче на крилах лелечих відносить мене згадкою у далекий дитинний спогад, до українського села, до земляків, яким здебільшого вже не доведеться топтати ряст цієї весни, - це свято наповнює відчуттям теплоти дому і того, що вже ніколи не повернеш і не наздогонеш.

Не дуже тоді, нам маленьким, хтось доводив назву, або значимість того свята, бо панували часи «наукового» атеїзму, відтак дорослі не припускалися зайвих розмов на цю тему, аби діти ще й у школі чого не того та не бовкнули. Тож о це за свято Сорока мучеників святих?

22 березня за церковним календарем свято Сорока мучеників севастійських, які потерпіли за віру у вірменському місті Севастії під час гоніння на християн.  В народі День Сорока святих отримав назву «Сороки». Наші предки пов’язували з ним початок весни, адже наступало весняне рівнодення.

Цього дня матері випікали з тіста печиво – 40 так званих жайворонків або сорок, схожих за формою на пташок: з маленького тіста робили качалочку, зав’язували її вузликом, розплескували кінці, наче гребінчик і хвостик, і запікали. Роздавали «жайворонків» дітям. І вони, бігаючи вулицями, закликали весну, птахів з вирію.

Благослови, мати,
Весну закликати,
Весну закликати,
Зиму проводжати.

А ще на свято Сороки варили 40 вареників або пекли 40 пиріжків. Саме вони й згадуються в народному анекдоті, як одна жінка наварила чоловікові 40 вареників, а потім і питає: «Чи всі поїв?» А той відказує: «Та тільки 39, а решту діти розхапали!».

Цього дня у церкві баби запалювали 40 свічок і били 40 поклонів. На Сорок святих, вважалося, сорока 40 паличок до гнізда покладе, а глухар проспіває 40 пісень. Хто на це свято працюватиме, тому зробиться 40 болячок.

Але найбільш символічним був обряд «Топтати ряст». Вважалося, хто напровесні його потопче – убереже життя й здоров’я протягом року. Тому навіть літні й кволі виходили в поле і, притопчуючи зелені сходи, казали: «Топчу, топчу ряст. Дай, Боже, потоптати і того году діждати».


Підготував Степан КАРАЧКО, краєзнавець
Для «БукІнфо» (с)