Сенсація! Чернівчанин Володимир Шлапак знає, як спростити до декількох класів навчання у школах та видобувати з Прута електроенергію, якої вистачить для всієї Буковини

ОБРАНИЙ / Вчений – самоук Володимир Шлапак за допомогою своєї «Теорії простих чисел» за кілька місяців може навчити будь – кого перемножувати без калькулятора багатозначні числа, може забезпечити Україну дешевою електроенергією, і має низку винаходів, які можуть значно спростити і покращити життя багатьох українців, і тим самим вивести Україну на новий щабель розвитку. Щоправда, для того, щоб їх реалізувати потрібно відмовитись від загально прийнятих знань, і прийняти його авторську теорію.


ДО МЕНЕ ПРИЇЗДИЛИ З МОСКВИ, І ЗАПИТУВАЛИ, З ЯКОГО АМЕРИКАНСЬКОГО ЖУРНАЛУ Я ЦЕ «ЗЛИЗАВ»

Ззовні Володимир Шлапак – звичайний пенсіонер, ось тільки виглядає значно молодше своїх років. Мешкає на «Гравітоні» з дружиною у двокімнатній малосімейці на одноіменному із заводом мікрорайоні – це все, що дісталося йому від Радянської влади за багаторічну сумлінну працю. Діти – дорослі, і живуть окремо своїм життям. Втім – матеріальне винахідника не приваблює, він готовий з радістю поділитися своїми винаходами, аби тільки вони служили Україні і полегшували життя українцям.

Перше, що вражає у квартирі пана Володимира, це сотні книг, переважно наукових. Однієї тільки спеціальної літератури з математики та фізики у науковця – самоука стільки, що позаздрити може будь – яка бібліотека. На основі прочитаного буковинець придумав декілька теорій і винаходів, щоправда їх не визнають, бо вони кардинально відрізняються і заперечують усі ті традиційні вчення, які нам пропонують у середніх та вищих школах.

- Мене старша сестричка навчила читати, коли мені було усього три з половиною рочки, і я почав читати усе, що було під руками - польські книжки, усіляку фантастику, про індійських йогів – розповідає пан Володимир. В мене були тільки старші сестри, які тоді навчалися в школі. І я ті книжки, що вони з собою в школу носили брав і читав. Тобто я начитався фізики і математики ще не ходячи до школи. І Біблію прочитав. І у мене виникло страшенно багато запитань, на які я не міг відповісти. Я тренувався, аби змогти відповісти на ті питання, пішов до школи. І йдучи до школи складав собі журнали, записував власні думки. А мене почали вчити палички писати, каліграфічно малювати, і т. д., і то забирало багато часу. Десь починаючи з п’ятого класу мене вчителі не питали. Я приходив до школи, сидів у кутку, мені ставили четвірку в кінці четверті, четвірку за рік. Контрольні перевіряли звичайно – я їх писав, але до дошки не викликали. Викликав лише вчитель фізики, і лише тоді, коли ніхто з учнів не міг відповісти на його запитання. І я мусив пояснювати те, що викладав учитель фізики – не міг ні слова сказати не так. Коли в 9 класі я йому сказав, що у мене багато проблем, і я бачу, що те, що нас вчать насправді не так, він почав мені ставити двійки. Перша чверть – двійка, друга… а потім я підійшов до нього, і сказав – Степан Адольфович, поставте мені трійку за рік, і я не буду вам більше голову морочити… І так – до кінця школи. В інституті було практично те саме.

-Коли я свого часу влаштувався у Чернівці на завод «Гравітон» - продовжує свою розповідь пан Володимир, тут випускали 166 серію схеми для радянської авіації, і робили це невміло. Запускали приблизно 100 партій, і одержували заледве 100000 кристалів, з яких 80000 після випробувань виявлялися бракованими. Я змінив конструкцію, і оті 100000 кристалів я одержував з однієї партії. Я зробив їх меншими, так що з одної пластини можна було зняти десь приблизно 4 з половиною тисячі кристалів, і запускаючи у партії порядка сорока пластин я одержував більше ста тисяч кристалів. Військові, які робили у нас на Гравітоні випробування, не могли забракувати жодної схеми. Вони що завгодно робили, і не могли загнати їх у брак. До мене приїздили з Москви, і почали допитуватись, щоб я показав американський журнал, звідки я те злизав, що зробив.

Почали мене мордувати. А як я змінив конструкцію, прийшов до головного конструктора, щоб підписала дозвіл, а вона мені матом відповіла, мовляв, ми 18 років випускаємо, і ніхто не виставляв ніяких претензій. А вам конструкція не подобається? Тобто я жив у таких умовах у радянському союзі, я живу в таких самих умовах і зараз. Я не можу запустити жодної своєї роботи, навіть таблички множення. Зараз я навіть не хочу говорити, які правила мої, а які – не мої. Але я хочу показати, що 122 помножити на 128 чи якесь інше число – ніяких проблем! Після невеличкого тренування люди легко називають відповідь.

Наприклад, старший мій син Юра вивчив табличку множення теж у дошкільному віці. Я своїх дітей навчив читати з малечку. Маю методику, як навчити дитину читати. Дитина народилася – вішай там, куди вона іноді дивиться букву А, через тиждень – букву Б, ще через тиждень – букву В. Коли вона почала трошки дивитися, то скажи їй один раз – то така буква, а то – така. А коли почала ходити – дати їй кубики, і раз, два рази на день сказати – бачиш на цьому кубику така - то буква. І у два роки дитина починає читати. Так само – рахувати, так само – табличка множення. Юра у першому класі знав табличку множення і пішов додому. А по математиці – одні двійки. Іду до школи і питаю - чому? Вчителька каже – він дуже повільно рахує. Я кажу – при мені скажіть йому помножити двозначне число на двозначне, тризначне на тризначне, і не спішіть – зачекайте відповіді. Проходить 25 – 30 секунд і дитина відповідає. Вчителька провіряє по калькулятору – правильно. Більше він проблем не мав. Чого вчителька не спитає, як ти то робиш? Я пробував через всіляких знайомих і випадкових людей, через і колишнього, і теперішнього ректорів, через кафедру математики, фізики – у мене нічого не виходить. Я не знаю, як запустити свої знання.

ЯКЩО ПРИЙНЯТИ МОЮ ТЕОРІЮ, ТРЕБА ВИЗНАТИ, ЩО ВСЕ, ЧОМУ ДОСІ ВЧИЛИ СТУДЕНТІВ – БРЕХНЯ!

-Розумієш, - продовжує свою розповідь пан Володимир, якщо взяти математичний довідник за 1988 рік, тобто, Радянський союз закінчився, і я просто новіший не міг дозволити собі купити, а Україна довідників не випускає, то беремо, і знаходимо у ньому термін «Прості числа».

Відкриваєш, і там написано, що це дуже тяжке питання, його не знають до кінця, і що ми користуємось «Решетом Еротосфена», а Еротосфен жив 300 років до Нової ери. Тобто, з того часу, як Еротосфен помер ми мали 2300 років. У мене запитання – невже після Еротосфена ніхто нічого кращого не придумав? «Решето Еротосфена» - це не теорія, це метод. Приклад: берімо непарне число, яке має суму цифр, що дорівнює трьом. І не те, що закінчується на п’ять. А всі інші берімо непарні числа. Обираємо число, і ділимо на всі попередні прості числа. Якщо ділиться – то складене, а якщо ні - то просте. Бо просте число і сім ділиться тільки на одиницю і на сім – більше ні на що. Це навіть не метод – це примітив. 2300 років пройшло – невже люди нічого іншого не могли придумати? Сучасна комп’ютерна техніка дійшла до 10 з половиною мільярдів, а далі – на кожну обчислювальну машину треба рік, щоб вона порахувала мільйон чисел. То навіть не вигідно, тому далі не рахують. І висувають усілякі дурні припущення.

Наприклад, такі прості числа як 11 і 13, а між ними лиш одна парна цифра - 12 – то вони називаються прості числа – близнюки. Є 17 – 19, 29 – 31… Запитання – а там, далеко, прості числа – близнюки є? Академія наук України, академія наук Америки кажуть, що не знають. Так от, я написав теорію простих чисел. Вона дає змогу учневі третього класу, який її прочитав відповісти на це запитання, на яке не може відповісти весь світ. Я надсилаю «Теорію простих чисел» в Академію наук України, а мені приходить звідти відповідь – нас влаштовує «Решето Еротосфена». Запитання – чому? Я підходжу до ректора нашого ЧНУ Ім. Ю. Федьковича, фізика, він має порядка 450 – 500 серйозних наукових робіт з квантової механіки. Я з ним розмовляю, і він каже, що якщо він прийме мою теорію, то йому треба вийти на велику сцену і сказати студентам – вибачте, я вам усе своє життя брехав, і всі мої роботи треба викинути на смітник…

Давайте почнемо вчити фізику з початку – інакше. Він на це піде? Тобто, щоб прийняти мою теорію треба щоб усі академіки світу відмовилися від цієї теорії, яку вони викладають, бо фізика викладається неправильно, причому фактично майже вся. З математикою справа серйозніша. І у ній є багато правди, бо два додати два – ніяк не збрешеш, що то чотири. Але, припустимо, дітей у другому, третьому класі вчать табличку множення, і вони запам’ятовують як множити двозначні числа. Я можу множити як на калькуляторі пальцями своїх рук будь – які числа, і не тільки двозначні. Я множу це в кишені, просто руки пам’ятаю. І така табличка множення дає змогу за три – чотири місяці, навчити дітей множити не тільки двозначні числа, а й багатозначні. В залежності від розвитку дитини і бажання займатися вона може дійти і до трьох – чотирьохзначних чисел, а як не хоче, то їй достатньо двохзначних чисел. Я виходжу на вулиці Чернівців, зупиняю будь – яку гарно одягнену людину, і питаюся скільки буде помножити 7 на 8 – вона каже – не пам’ятаю.

У мене в цеху були наладчики, які закінчували училища. І т. д. – ремонтували інтегральні схеми, складне обладнання. Тоді вже були зачатки комп’ютерів, а таблички множення вони не знали. Вони лізли до калькулятора. Навіщо? Я швидше рахую продані продавцем 5 – 6 видів товару, ніж він робить це на своїй машинці. Тому, якби я навчив учнів середньої школи своєї таблички множення і своєї теорії простих чисел, свою теорію розподільності пояснив, теорію чисел Піфагора, то такі діти, починаючи з четвертого класу мусили б вчити те, що вивчають в університетах, бо пізніша алгебра їм була б непотрібна. Йдеться про те, що програму 5 – 9 класів вони б знали автоматично.

- Припустимо, беру математичний збірник польського віце президента АН Вацлава Серпіньського, який написав 100 задач, котрі людство не може розв’язати. Лише деякі з них на мою думку не мають розвитку. Деякі - сто років, деякі – тисячу, а деякі – з найдавніших часів не розв’язуються. Я беру ті задачі, і знаючи свою теорію просто пишу відповіді (показує приклад розв’язання – і легко розв’язує - авт.). У мене, як бачиш, достатньо книжок по математиці і фізиці, але там відповідей нема. Ці мої слова можна перевірити у будь – якого професора, чи в бібліотеці. Я розв’язую найскладнішу теорему Ферма, яка, як вважається, не має розвитку на одній сторінці тексту. Приклад: «Теорія подільності».

Вона придумана стародавніми греками приблизно 3 000 років тому, але якщо відкрити довідник, подивитися, то вона дає змогу поділити однозначні числа. І все! І що, після стародавніх греків ніхто не міг написати, як ділиться на 17 чи на 23? Я написав теорію подільності, яка займає 5 чи 6 сторінок друкованого тексту, і вона дає змогу вияснити, як ділиться будь – яке число на будь – яке число. Теорія подільності стародавніх греків каже, що на 9 діляться числа, сума чисел яких дорівнює цифрі, що ділиться на 9. Запитання – а чому на 9 діляться такі числа? А може ще є такі числа, сума яких ділиться на 9? Невже ми настільки примітивні люди, що від стародавніх греків минуло кілька тисяч років, а я відкриваю фізику, розділ «електрика», і читаю: стародавні греки ткали шовк, і побачили, що він прилипає до шкіри і до нього прилипають пірїнки. Це явище назвали електрикою.

Другий абзац у тій самій книжці каже, що у середні віки у 1800 році знов почали терти – підвішували дитину, натирали волоссячко, і воно стирчало. А пани пили горілку, дивилися і дивувалися. Потім почали терти, терти, і дійшли до того, що це електрика. Ще тоді вчені вияснили, що то електрика, а потім 2800 років ніхто нічого не тер? Чому? Ейнштейн поцупив поняття поля, тому говорити, що ввів його Ейнштейн і Фарадей, як пишуть у деяких книжках - безглуздо. Я ж беру фізику, читаю, і на кожне речення можу говорити – неправда, неправда, неправда… Зокрема, знаменитий Фельдман, який був лауреатом Нобелівської премії, одержав її за те, що він розповів, що якщо летить елементарна частинка, або рухається у просторі, то вона зриває з себе заряд і може перекинути той заряд на іншу елементарну частинку. Вона стає нейтральною. А та елементарна частинка – зарядженою. Але у багатотомнику, який він написав за декілька років до смерті він пише, що не знає, що таке заряд. Якщо я не знаю, що таке заряд, то як я можу писати, що той заряд знімається з тієї частинки і ліпиться на іншу частинку, як шматок масла? Хіба він має право таке писати?

І останнє по фізиці. Відомий український вчений Корольов, ім’я і заслуги якого незаконно присвоїли наші північні сусіди, перед тим, як запустити людство у космос відсидів 30 років у концтаборах і вижив лише завдяки тому, що зеки його підгодовували. Система хотіла його заморити. У той час Ландау та інші євреї сиділи за кордоном, на радянські гроші влаштовували закордонним фізикам у Європі п’янки і те, що вони там з п’яну говорили списували і випускали свої багатотомники. Припустимо, є таке поняття – електричний газ Фермі. Фермі каже, що в металах є електричний газ, а Ландау приїхав і написав багатотомник. І в тому багатотомнику написано, що то не газ, а рідина. І таких речей багато… А Зельдович, який називав себе членом усіх академій наук казав, що в середині сонця є планета, і за допомогою речовини її можна виявити. Чого ж ти не виявив, а помер до того? І прикладів таких багато…

НА ПРУТІ НА ВІДСТАНІ 1000 КІЛОМЕТРІВ МОЖНА ПОБУДУВАТИ 10 ЕЛЕКТРОСТАНЦІЙ, І ЗАБЕЗПЕЧУВАТИ ЕЛЕКТРОЕНЕРГІЄЮ ВСЮ БУКОВИНУ, І НЕ ТІЛЬКИ…

Чернівецькому університетові я теж показував свою роботу про прості числа, і там написали анотацію, що відсутні деякі слова, і таке інше. Але відкриваючи довідник з фізики бачимо, що ці слова, які вони вставили як правки необґрунтовані. Тут, у мене все вірно, бо за допомогою цієї статті я можу розв’язати задачу із збірки вищезгаданого академіка – поляка близько сорока задач, які не мають й досі у світі розвязання. А він, той професор їх не може розв’язати. І якщо я цю статтю пірву, то я ті задачі також не розвяжу, тому що з тією теорією, яка існує сьогодні ті задачі дійсно розв’язати неможливо, бо теорії нема, а є тільки те стародавнє «Решето Еротосфена».

- Я намагався писати в Москву, бо Київ не брав такі речі – кілька разів писав і віддавав. А мені звідти навіть відповідь не приходила. А потім, читаючи який-небудь науковий журнал я міг зустріти те, що написав я.

Справа в тому, що якщо якийсь математик підпише рецензію на мою роботу, то тим самим підтвердить те, що він до такого не міг додуматися. Я – фізик, і я кажу, наприклад, що не маса створює гравітацію, а наявність гравітації породжує масу. Якщо гравітації не було б, то я б не зміг би зважитися відносно землі. Я можу зважитись відносно землі тільки тому, що є гравітація. А тепер, якщо я важуся відносно землі. То я важу, наприклад, сто двадцять кілограмів, а як я зважуся на Місяці, то важитиму у 6 разів менше – всього двадцять кілограм. То де правда? А як я піду на Сонце, то я буду важити у 330 тисяч разів – то я ту вагу роздушу, як прища, і мене ніхто не зможе зважити, бо я буду важити більше, ніж Земля. Тобто мене ніхто не зможе взяти за шкірку і зважити, бо планету Земля хто підніме? То де моя маса правильна – там, тут, на сонці, чи у космосі, де я ні до чого не буду притягуватися? Якщо я не притягуюсь, то я нічого і не буду важити. Тобто моя теорія у фізиці розказує, що таке елементарний заряд, що таке атом, що таке електрика, що таке надпровідність, що таке напівпровідники. Фарадей був збирачем книжок, а потім став вченим. І він так бавився своїми знаннями, що придумав електромотор і електрогенератор. Років 10 з нього сміялися. У 1840-му він придумав, а у 1850-му йому вдалося запустити в роботу трамвай, і як почали їздити на роботу на тих трамваях у Лондоні, то втішилися. Але фізика розвивається. Десь в районі 1897 року стало зрозуміло, що є електрон. Потім, через 10 – 15 років - протон, потім ще через 20 років – нейтрон, і десь у 32 році вчені показали, як з їхньої точки зору виглядає атом. Квантова механіка вже розцвітала.

Потім виникла квантова електродинаміка, і ще всіляких квантових механік купа. Запитання – чому після Фарадеєвих електромоторів ніхто нічого не змінив? Мідний круглий дріт, обмотка, магніти, одне крутиться відносно іншого, все! Минуло 150 років, і ніхто нічого не зробив… Як Фарадей придумав, так досі крутиться. А може можна так зробити, що якщо я беру той електрогенератор, який генерує воду на якомусь водоспаді, і заміняю його іншим, то я нічого не міняючи на водоспаді одержую в 100 разів більше електроенергії. Добре би було? А може не треба і водоспаду? Може на нашому Пруті на відстані 1000 кілометрів проміжку можна побудувати з 10 водяних електростанцій трохи інакше? Нічого з водою не роблячи, тільки трошечки інакше будуючи систему, і ставлячи свої електрогенератори. І на тому кілометрі я одержу стільки електроенергії, що на Чернівецьку область стане, і ще Румунії віддамо, і Молдавію освітимо. І не будемо жалітися, що нам електроенергії не вистачає. Так можна зробити, але якщо ми будемо користуватися електрогенераторами Фарадея – геніального самоука, перед яким я знімаю шапку, бо він придумав теорію поля, яку Ейнштейн хотів у нього вкрасти, він придумав електродвигун і генератор, він ще багато чого придумав.

А чого учені – фізики того часу нічого такого не придумали? Бо у нього голова не була засмічена тим, що він прочитав у книжці. Оптика і квантова механіка дуже далекі від істини. Вся оптика неправильна, тому що квантів нема. І електрон ці кванти не поглинає і не випромінює. Те все відбувається абсолютно інакше. І коли я розумію фізику, я розумію як збудувати той прилад, той, чи той. Чи, скажімо, електростанцію, чи електромотор, який буде не стокілограмовий, а трохи більший за звичайну коробку. І він теж крутитиме великі машини, бо його потужність буде відповідна. Треба тільки його механічно зробити потужнішим - щоб він не ламався від тієї електричної потужності, яка його буде крутити. Тобто все буде зовсім інакше. Але для того треба знати мою - правильну фізику.

ФОРМУЛА ЕЙНШТЕЙНА – ПОВНИЙ ІДІОТИЗМ!

-Ти, Тарасе, приміром, коли ішов до школи і відповідав вчительці те, що вона тебе навчила, і одержував п’ятірку, а якщо ти відповідав не те, то що ти одержував? Двійку! Навіть, якщо ти правильніше говорив, ніж казав учитель. Якщо я, припустимо, прочитав книжку, а вчитель її не читав, але викладає про цю книжку, то він не може сказати, те що я, бо я її прочитав. Я починаю говорити, а він каже – то неправда. А якщо я інакше тему розумію? І система нашого навчання така – дитина повторює те, що сказали тато з мамою. Потім повторює те, що сказали вчителі у дитсадку, школі, ВУЗі, а всі вони користуються цією однією книжкою, яка надрукована. Бо якщо нею не користуватись – відразу кара. І от проблема: Ейнштейн пише свою формулу, і якщо ми хочемо, щоб енергія зросла, то мусимо змінювати масу. А якщо у нас маса зростає, то і енергія зростає. Якщо маса зменшується, то й енергія зменшується. Отже, якщо я нагріваю воду, і вона піднімається у каструлі, то що, вона піднімається за рахунок того, що маса у води зросла? Повітря догори піднімається за рахунок того, що маса зросла, якщо воду нагріти? Адже чомусь холодне падає вниз. А по цій формулі холодне має підніматися, бо воно легше. Бо якщо енергія зменшується, то й маса зменшується. Інакше не буде рівності, бо це стала речовина. То хіба вчені не бачать, що то не формула, а ідіотизм! Адже Ейнштейн був недоумком, який навіть не кінчив школу, бо він не міг вчитися, а вчився у спецшколі для неповноцінних дітей, потім пішов працювати, і раптом почав красти. Він украв у Пуанкаре його теорію відносності, споганив її до невпізнаваності, видав її як свою, і став знаменитим. І за все своє життя він не написав жодного слова свого.

Я в будь якого автора по фізиці знаходжу слова, які написав Ейнштейн. Так само як Ландау пише – електронна рідина, тоді як за кордоном пишуть електронний гас, А всі інші слова співпадають. Ландау до речі теж пішов з України в Росію – в Харкові він вчився. Але жидів славили і тоді, і тепер, і взагалі у нас жиди до влади прийшли. Тобто ми не можемо нічого зробити.

Ще один приклад: стоїть батарея. Вона тепла. Повітря підіймається. Значить, якщо до теплої батареї торкнеться більше повітря за одиницю часу, чим більше молекул – то повітря нагріється. Тобто, якщо я до батареї прикладу електричний вентилятор, і він буде тягнути, то те повітря він направлятиме на батарею. Вона буде нагріватися, і буде тепліше у хаті. Спробуйте! Навіть якщо батарея має усього 30 градусів, але вона тепліша за стілець, на якому ти сидиш, - то у хаті буде тепло. Міркуємо так – тепло повітря вшир підіймається – я беру тазик, який не має дірки ні зверху ні з боків, і засмоктує повітря. Ставлю батарею – обігрівач. І ставлю через дірку трубу до стелі. Тепле повітря у трубі іде швидко – чим вище труба, тим швидше повітря буде текти. Якщо я тазик поставлю на першому поверсі, а трубу проведу через дах на другий поверх, то воно ще швидше буде текти. І чим швидше тече повітря, тим швидше молекул торкається батареї в одиницю часу – значить більше заберуть у неї тепло, і вона краще нагріється. А тепле повітря буде поширюватися, бо буде рух повітря.

Одна основна причина, яку я бачу, за рахунок чого мені відмовляють – кожен, хто прийме мою віру, тому треба відмовитись від своєї. І якщо по фізиці мені треба усе доводити, то у математиці все логічно і доведено».

Поки науковці топчуться на одному місці, не придумуючи на думку Володимира Шлапака майже нічого нового, пенсіонер вдосконалює свої старі теорії, придумує нові, розв’язує надскладні задачі, і… складає їх у шухляду.

- Коли я працював на «Гравітоні», мої знання відрізнялися від знань всіх інших людей. Я приїхав сюди, бо мене покликав на роботу головний інженер, який до того працював у Івано – Франківську. А я після інституту потрапив на завод, де випускали інтегральні схеми, які не вміли робити. І в мене була одна зміна, а в мого напарника - інша. Я прийшов як молодий спеціаліст, а він вже мав кілька років стажу. І у мене десь через три місяці після мого приходу все почало працювати. Почали заробляти гроші. У мене, як у молодого спеціаліста – стажера було 90 рублів окладу, а люди працювали від виробітку. Так от, тоді в основному усі приїжджі жили в гуртожитку. А заробіток був такий, що вони не могли дати собі ради - 40 рублів авансу і 20 рублів заробітку. Більше тоді до мого приїзду вони не заробляли. Я покрутився, зрозумів що таке та інтегральна схема зі своєї точки зору і запустив процент виходу. І люди почали заробляти 150 рублів. Через три місяці – 200 рублів, ще через пів року – 600 рублів, а більше Радянська влада тоді нікому не платила. І почали ставити заробіток бригади на спецрахунок. Бригада могла брати ті гроші і їздити десь відпочивати, чи посидіти у ресторані, відсвяткувати щось. Такі гроші на заводі окрім моєї бригади ніхто не заробляв. І мене почали ненавидіти. Начальником того цеху був тоді чоловік, який мешкає зараз у будинку навпроти мого. І він спочатку мене мордував, а потім я йому сказав – слухай, Анатолію Сергійович, я роблю кристали – роблю. Пояснити тобі як я їх роблю я не можу, тому що у тебе немає відповідної освіти. Хоч ти й маєш вищу освіту. Давай я буду робити так як я роблю, і все буде добре. Дай мені владу у цьому цеху. Він мені дав владу і я зайнявся двома бригадами. Потім запустили інший цех, куди він перейшов. А у цьому я став його замісником. І той цех почав робити те, що у Києві не можуть зробити. А потім він на основі шаленого успіху перевівся головним інженером. А я з посади заступника начальника пішов - мене «з»їли». Пішов працювати у відділ головного технолога.

Тоді, як я прийшов на завод випускали перші лічильні машинки - калькулятори. Той калькулятор був величезних розмірів і коштував 600 радянських рублів. Тобто, людина, яка заробляла на місяць 40 – 80 рублів купити собі такий калькулятор не могла. Ми ще з одним товаришем з інституту зробили зразок сучасного калькулятора – 10 на 12 сантиметрів і 2 сантиметри товщини. Ми підрахували, і він нам коштував усього 40 рублів. Прийшли до директора, щоб він підписав відповідні документи, аби цей калькулятор запустили у виробництво – він подивився на мене здивованими очима, і сказав: «Ви що, ідіоти?» Я за цей один 600 рублів беру, а ваших треба штук 20 випустити, щоб такі самі гроші взяти. Навіщо мені це? От так при Радянському союзі була розвинута раціоналізаторська робота. І я на заводі мучився, мучився, аж поки він не розвалився. Виходу у мене не було – або мучитися, або йти пасти кози. Погано бути розумним, погано бути дурним, але й погано бути не таким, як всі. Якщо ти такий як всі – тебе всі люблять, якщо ти не такий – всі починають виясняти, чого ти не такий…

- Після закриття Гравітону я спробував знайти роботу – продовжує свою історію пан Шлапак. Пішов на один завод, другий, третій, а вони всі починали торгувати. Я не хотів займатися торгівлею, нечесними заробітками, а чесно працювати з людьми, які нечесно заробляють неможливо. Я відразу потрапляв на високий рахунок, бо без мене не могли то робити, що я запропонував. Але мені одразу пропонували на цьому заробляти, а я не хотів, щоб та продукція, яку я виготовляв коштувала у сто разів дорожче, ніж має коштувати. В кінці кінців я на це плюнув, і пішов сторожити фірму, на якій працювала моя дружина. Зараз я зайнявся розведенням урожаю. Все вирощую на дачі, і практично незалежний від цього суспільства. Я можу обійтися без нього – можу викопати яму в лісі, і жити там – я дам собі раду.

Вирощую на присадибній ділянці білі гриби, а картоплі збираю урожай у десятеро більший за той, за який у радянські часи давали звання «Героя Радянського Союзу». Питання в тому, що якби мою науку – фізику і математику, теорію про погоду, яку теж маю, і те, як змінити електродвигуни і електрогенератори, щоб вони краще працювали, щоб вони набагато більше давали впровадити у життя… Можу пояснити надпровідність, якою майже не займаються, і зявлються нові надпровідники, нова теорія, нові досягнення. Можливо, що навіть зможу зробити вічну лампочку – треба спробувати. Але розумних людей нажаль не терплять. Я пробував через знайомих і незнайомих в університеті запустити мої знання, і якщо колись я мав в університеті три оплачуваних посади (ще при радянській владі, яка такого взагалі то не допускала), то зараз там зі мною ніхто не хоче говорити»…

- Як будеш щось про мене писати – каже наприкінці нашої бесіди Володимир Михайлович, хоча не впевнений, що мені це потрібно, то напиши, що знаю фізику і математику до такого ступеню, що не треба Україні ходити по Європах і просити. По радіо кажуть – навіщо придумувати, якщо там вже придумали? Якщо я придумав, а ти живеш в іншій державі, і хочеш, щоб я з тобою поділився, то я тобі дам вчорашнє. Нове буде під секретом. Нове я віддам за великі гроші. І чим більші гроші ти пропонуватимеш, тим за ще більші я віддам. Чому не зробити навпаки – щоб до нас прийшов весь світ просити? Тоді нам не треба буде їздити вчитися за кордон.

Беремо статистику – київський університет знаходиться на одному з останніх місць у світі, але його спеціалісти їдуть за кордон, і їх там приймають з руками і ногами. А своїх не беруть, бо своїх нема. То де правда? Українці придумали польоти в космос, літаки, і таке інше. Але ми чомусь вважаємо, і у світі хибно вважають, що першими в повітря злетіли брати Райт. Чого після того минуло 30 років, і ніхто більше не літав, а потім українець приїхав у Америку, і з того часу почали літати на літаках і вертольотах. Аж тоді! Так само і у нас – чого всі літакобудівні заводи - в Україні, а Росія їх не має, якщо вона така розумна? Чого в Росії так багато аварій? Чого в Росії залишилося тільки 20 льотчиків, котрі можуть літати на космічному кораблі? Цих «чому» - багато, і треба шукати на них відповіді.

…На превеликий жаль, як бачимо, інтелектуальні праці Володимира Шлапака, які дійсно достойні уваги і вивчення в Україні наразі нікому не потрібні. А потім бідкаємось – чому погано живемо, чому економіка шкутильгає. Так і хочеться відповісти – бо нічого не робимо, і другим не даємо, чи заважаємо робити. Українська приказка «Чому бідні - бо дурні! А чому дурні? – Бо бідні!» у даному випадку як ніколи актуальна. Але гордитися з того, чи плакати?



Тарас ПІЦ, журналіст
спеціально для БукІнфо (с).
(Фото автора)