Віктор Сідляр: у 2010 році підприємство внесло в державну казну 35 мільйонів гривень податків... Ось таку роль відіграє «Машзавод» в житті Буковини. Вітаю буковинців з Новим 2011 роком та Різдвом Хрис

ВІДВЕРТА РОЗМОВА / Закінчується не простий 2010 рік. З якими здобутками і турботами завершує цей рік і зустрічає рік 2011-й найбільше промислове підприємство Буковини – Чернівецький Машзавод? З цими запитаннями ми і завітали до Генерального директора ТОВ «Чернівецький Машзавод» Віктора Сідляра.

- Закінчується 2010 рік. Він був не простим у житті колективу вашого підприємства, Чернівців, Буковини, загалом, у житті держави. Як ви особисто оцінюєте рік, що минає?

- Так, справді, 2010 рік був для колективу «Машзаводу» дуже важким. Наведу лише цифри. Випуск продукції у першому кварталі 2010 року склав лише 19% до аналогічного періоду 2009 року. Падіння було більше ніж у п’ять разів. На перший погляд, це була катастрофа, було неймовірно важко. Я це прогнозував у своїх коментарях. Я бачив, що економіка в країні валиться. Тобто цього слід було чекати. Тому 2010 рік я зустрічав з дуже великими тривогами. Ви знаєте, що цей рік був рік виборів Президента, змінилося керівництво держави, місцевих виборів. Нестабільний рік з великими тривогами відходить у небуття. Я радий тому, що ці тривоги справдилися лише частково. Ми закінчили рік з непоганими фінансовими результатами. Продукції ми випустили у 2010 році всього на 52%, ніж за попередній рік. Тобто падіння було суттєве. Але після першого кварталу пішов відчутний ріст виробництва, що дало нам змогу утримати всі соціальні стандарти на підприємстві. Ми й надалі повністю виконуємо всі зобов’язання по колективному договору на «Машзаводі». Це, між іншим, дало нам змогу повністю утримати колектив, стабільно виплачувати заробітну плату та великі податки.
Для прикладу, це я хочу особливо наголосити, що собою для держави, області та міста Чернівці являє підприємство «Машзавод». Ми сплатили податків до державного бюджету за 2010 рік 11 млн. 45 тисяч гривень. До місцевого бюджету ми сплатили податків 10 млн. 167 тисяч гривень. До Пенсійного фонду та інших фондів – по безробіттю, нещасних випадків – 13 млн. 440 тисяч 500 гривень. Всього 35 млн. гривень сплатив «Машзавод» у державну казну! Ми самі привезли ці гроші з-за кордону, їх заробили на закордонних контрактах, виробили продукцію, яку продали і від цієї діяльності держава отримала ось такі кошти. Я вже не кажу за інші платежі – митні, транспортні платежі, за електроенергію, газ тощо. Це теж колосальні гроші. Повторюся,бо це колосальні цифра - 35 мільйонів живих коштів підприємство внесло в державну казну... Ось таку роль відіграє «Машзавод» в житті Буковини. Мало є таких підприємств навіть в Україні. 1300 людей заробили такі кошти для країни – пенсіонера, вчителя, лікаря. Ось це – наш позитив. Я цим горджуся і цим гордиться кожен працівник «Машзаводу».
Ми переоснастили завод. Менше, ніж за попередній рік, але все таки знайшли можливість закупити нове компресорне обладнання. Це енергозберігаючі технології. Нове програмне забезпечення для конструкторів-технологів, сервера, комп’ютерну техніку. Слава Богу, модернізація підприємства не припинялася ні на мить. Це гарне досягнення. Звичайно, дуже велике податкове навантаження. У 2010 році воно лише виросло. Але я радий, що працівники «Машзаводу» з цими труднощами справилися. І не просто справилися – ми прибуткові. Ми платимо податок на прибуток. Хто ще може похвалитися навколо нас такими показниками?
Крім того, 2010 рік – рік 65-річчя підприємства. Ювілейний рік. Ми теж достойно відсвяткували свій ювілей.

- Влада, напевно, усвідомлює, що таке підприємство, як «Машзавод» – головна ланка в економіці нашого регіону. Ви це відчуваєте у спілкуванні з нинішнім керівництвом області?

- Скажу так: якщо з керівництвом міста у нас сталі відношення, тут нічого не помінялося і в стосунках із мером Миколою Федоруком, із міськрадою. Ці відношення всім відомі, я не хочу їх особливо коментувати. А з приходом нової команди на регіональному рівні на чолі з губернатором Михайлом Миколайовичем Папієвим – хочу сказати, що у нас є повне взаєморозуміння. Я не член Партії регіонів, більше того, на минулих президентських виборах виступав по іншу «сторону барикад». Ви знаєте, що я був довіреною особою Віктора Ющенка і щиро бажав йому перемоги та робив все для того, щоб він досяг перемоги. Але сталося так, що вибори виграв Віктор Янукович і прийшла команда регіоналів в область.
Я би відмітив високий професіоналізм Михайла Папієва. Інколи читаю на вашому сайті коментарі про нього – більшість негативних. Але це все – не правда. Те, що пишуть негативне про нього, не відповідає дійсності. Скажу, як директор «Машзаводу», у чому пересвідчився сам. У суботу, в любий час – губернатор сидить на роботі. У неділю – майже завжди до шостої години вечора Папієв на робочому місці працює. Я пам’ятаю губернаторів, які й дві години в день не могли пропрацювати, які займалися чим попало, лиш не прямими своїми функціями. Я переконався, що Михайло Папієв – це один із губернаторів професіоналів. Крім цього, я би відмітив його людяність. Ви зайдіть у «будинок з левами» і спитайте, чи вони отримують якусь матеріальну допомогу до Нового року і чи вони це отримували раніше. Запитайте простих службовців, чи хтось це робив із губернаторів-попередників. Це свідчить про багато. Прості люди, не керівництво, там отримують дуже мало. Для них кожна копійка дорога. І на ці речі звертає увагу Михайло Миколайович.

- А минулі місцеві вибори… Невже не було адміністрування з боку діючої влади?

- Оцінюючи місцеві минулі вибори, у яких я не приймав участі, хочу сказати, що у нашій області не було ніякого «беспрєдєла». Читаю на різних сайтах, в тому числі і вашому, що хтось на когось давив, хтось когось прижимав – у нас такого не було. Про це говорили окремі політичні особи, які програли вибори. Але жодного реального факту вони не могли навести. І велика заслуга губернатора Михайла Папієва, що він так толерантно, адміністративно грамотно зробив так, що в обласній раді сформувалась більшість, яка контролюється регіоналами. Чесно кажучи, це для мене зовсім не зрозуміло і дивно, як регіони можуть мати більшість у Чернівецькій області. Але тут треба віддати належне команді, яка організовувала ці вибори. Немає чого посипати голову попелом нікому. Недопрацювали ні «Батьківщина», ні «Наша Україна» та інші сили. Тому я вважаю, що це закономірний результат.

- З іншого боку, якщо ми говоримо про Буковину, чи можна говорити, що населення краю має у представницьких органах краю саме тих людей, які представляють їхні інтереси. Наш край багатонаціональний. І той зріз, що регіонали після виборів фактично у кожній районній раді отримали свого голову райради, навіть там, де вони мали меншість, це теж для вас є закономірним? Чи, можливо, тут були застосовані певні технології?

- Пане Сергію! Я вам скажу наступне. Всі, чомусь, хочуть політичну боротьбу перенести на місцевий рівень. Вибори до місцевих рад, кажу як директор заводу, не мають під собою політичних підстав. Місцеві депутати не повинні займатися політичними питаннями. Політична складова повинна бути на президентських виборах, до Верховної ради. А місцеві депутати не повинні говорити, що той став головою облради від такої партії чи міської від іншої. Місцеві депутати обираються виборцями для того, щоб була справна каналізація, добрі дороги, безпека руху, прибране вчасно сміття. Щоб працювали школи, дитсадки, надавались якісні комунальні послуги. Все! Ось це пряма їхня задача. А вони займаються політикою і не бачать, що сміття не прибирається і таке інше. Назвіть мені хоч одне політичне завдання чи важелі, які відносяться до компетенції обласної ради, хоч одну таку складову в їхній діяльності?! На що вони впливають? Ні на що! Ні на питання мови, ні питання кордонів і таке інше – не входять до компетенції місцевих рад. А ми політику впустили до місцевих рад! Так не повинно бути. Уявіть, щоб політику пустити на сімейний рівень і що ми отримаємо? Це ж абсурд, коли дружина казатиме чоловікові, що ти мені не маєш права це заявляти, бо я член такої то партії. Так можна дійти до повного маразму. У всьому світі у місцевих радах такого немає. Коли там стають депутатами, то політика одразу відходить на задній план. Каналізація, сміття, дороги, безпека життя – але наші обранці цим не займаються! І те, що інколи приймає обласна чи міська рада політичні заяви, - це чисто їхня самодіяльність. Їм ніхто не може цього заборонити, але це не їхня компетенція. І якщо прийшли регіонали, то вони хочуть вирішувати господарські питання і треба дати їм це зробити.
Тепер про опозицію. Ось я в опозиції до кого маю стати? До громади, яка тебе обрала? Якщо ти в опозиції, ти ніколи не вирішиш господарських питань свого району, якщо ти мажоритарщик. Це повний маразм! Такого не має бути. Це все робиться, щоб замаскувати свою некомпетентність за політикою.
Я патріот України. Але я не кажу, що положу голову на плаху, бо не знаю чи у мене хватить мужності, тому я ніколи не клянусь всім. Бо може виявитися, що слабий чоловік і колись, не дай Бог, зраджу. Але я не повинен рвати на собі сорочку там, де її не потрібно рвати. А багато рве і посипає голову попелом, що прийшов край Україні. Я так не вважаю. Бо все-таки у нас незалежність - українська держава, українська мова. Розвивайте на місцевому рівні культуру, але ніхто цим не займається.

- Хочу запитати вас про велику політику, оскільки ми її зачепили у цьому інтерв’ю. На місцевому рівні ви сказали, що бачите, як нинішнє керівництво області хоче змінити ситуацію на краще. Але на всеукраїнському рівні – щоденні сіпання до Генпрокуратури та «підписка про не виїзд» для Тимошенко, фактичний арешт кількох її міністрів – невже це закономірний процес? Чи все-таки тут присутня політична складова, де переслідуються прямі опоненти нинішньої влади?

- У народі кажуть, що «від тюрми та від суми не зарікайся». Я не бажаю нікому, навіть своєму заклятому ворогу, щоби він сидів у тюрмі. Я хочу, щоб він усвідомив свою провину іншим способом. Але бувають ситуації, коли потрібно бути жорстким. Я не кажу за БЮТ. Георгія Філіпчука я знаю прекрасно роками ще з тих пір, коли він був губернатором Буковини. Тому нічого не можу сказати ні «за», ні «проти». Але «від тюрми та від суми не зарікайся». І я не зарікаюся. Я не хочу коментувати ці конкретні випадки. Хочу сказати інше – давайте згадаємо, як цей помаранчевий, а потім біло-сердешний політичний спектр йшов на вибори під гаслами «Бандитам – тюрми!». Знаєте, слово – це матеріальна субстанція. Ти сказав – і це безслідно не минається. Ось воно матеріально втілилося в життя. Скажіть, будь-ласка, а хіба не потрібно наводити порядок в державі? Якщо так подивитися, то у нас суцільна країна злодіїв. Я злодій, ви – злодій, і всі навколо теж – злодії. Признаємося чесно. Ми не платимо податки, які маємо платити. Я не кажу про «Машзавод», мова в загальному. Всі намагаються ухилитися від податків, дивляться на сусіда, щоб той платив, але не він. Давайте про це говорити відкрито і чесно. Як навести порядок? Всіх одразу не посадиш! Потрібно це зробити з одним-двома, щоб інші боялися. З чогось же треба починати наводити порядок. Невже краще буде, коли почнуть садити тих, хто нижче? А ці люди, політики, мають достатньо адвокатів. Мають достатньо адміністративного впливу та зв’язків, щоб себе захистити в судах та прокуратурі. Чи не так?

- Тобто вони винні?

- Я так не сказав. Але вони мають достатньо можливостей, щоб довести свою невинність. Давайте на цьому поставимо крапку. Якщо є політична складова – це теж стане очевидним в судах. Хтось каже 40 тисяч гривень (проходять по справі екс-міністра МВС Юрія Луценка – С.З.) мала сума. А для когось ці гроші – страшенно велика сума. Кримінальна відповідальність за законами наступає, коли крадуть у сотні разів менші суми. То коли один вкрав жменю цвяхів, то такого потрібно саджати, а інших ні? Я не бажаю, щоб когось переслідували, але я за те, щоб у державі був порядок. Так, як на моєму підприємстві. У 1998 році, коли я прийшов працювати директором «Машзаводу», то всі прохідні були відкриті і кожен щось собі тягнув. Все місто жило з цього заводу. Коли я когось ловив за крадіжку, то мені казали – «Чого ти мене береш? Он поряд краде більше». Всіх я не міг піймати на крадіжках і змушений був йти на не популярні кроки. Без цього я би не навів порядку. І зараз ви бачите, яким став завод. А якби не ліквідували внутрішньозаводську корупцію, «Машзавод» не зберігся б. Гляньте, скільки навколо розпалося підприємств. Теж було багато незадоволених. Навіть дзвонили з прокуратури, УБОЗу! Елементарні речі не міг зробити - наприклад, звільнити за крадіжку на підприємстві одну із кладівниць відділу електродів. Бо мені такі люди дзвонили з проханням її залишити, що вам не передати! Теж багато казали, що вона не винна, а насправді торгувала електродами, як своїми власними. Це все із моєї практики. Тому я спокійно дивлюся на такі речі.

- Тобто, на вашу думку, відбувається нормальний процес?

- Я не хочу це коментувати, оскільки проти того, щоб ці процеси політизувати.

- Гаразд. Тоді, як вам бійка у Верховній Раді, коли Генпрокуратура порушила кримінальну справу проти побитих депутатів з опозиції?

- Ця бійка відбулася 16 грудня. Більше десяти днів провідні телеканали країни обсмоктували хто кого шарпнув і хто кого побив чи вдарив стільцем. А такі речі має обговорювати лише «жовта преса». У світі це нормальна практика. Подивіться, як б’ються у японському чи італійському парламенті. Це нормальне явище, коли б’ються депутати. Нехай вони між собою і розбираються. Одні закрилися ланцюгами всі двері і кричать, що вони опозиція і ніхто їх не має права чіпнути. Подивіться, як у США. Опозиція і влада Обами – проголосували за ратифікацію договору щодо скорочення наступальних озброєнь (СНО-2) з Росією. І ніхто їм не кричить, що опозиція зрадила виборців. Чому? Бо там найвище, це державні інтереси. Мені взагалі гидко обговорювати цю бійку. Мені, як пересічному громадянинові, плювати на це. Нехай хоч там перестріляються. Мене цікавить бюджет, соціальні виплати, якісні економічні закони для діяльності мого підприємства. Якщо вони приймуть якісний закон – хоч половина перестріляє один одного – я буду це вітати. Мені соромно говорити про цю бійку. Щоб кричати на всі телеекрани, що мене побили! Так не бийся, відійди!!! Як не можеш себе достойно захистити – чого лізеш битися?

- Рік, що минає запам’ятався не лише політичними подіями та виборами. Нинішня влада і це факт, почала здійснювати в країні необхідні непопулярні у широких масах реформи. Парламент прийняв новий податковий кодекс, який спочатку викликав величезну бурю протесту, особливо серед дрібних підприємців, навіть була спроба нового Майдану. Я чув, що на цей кодекс та події ви маєте власну точку зору. Цікаво, яка вона?

- Ви знаєте, що популярних реформ взагалі не існує. Слово «реформа» передбачає тимчасове погіршення того чи іншого стану задля майбутнього оздоровлення. Назвіть мені хоч одну популярну реформу? Їх не буває. Хто рішається на реформи, це однозначно викликати певну бурю гніву проти себе.

- Іншими словами, це як не буває безболісних операцій…

- Звичайно. Спочатку це завжди погіршення фізичного стану людини. Бо операція – це завжди біль і невідомий результат. Але дуже часто це єдиний шанс на одужання. Тому скільки не пояснюй і не розказуй – реформа від цього популярною не стане. Тепер хочу розвінчати міф, коли ходили прості жіночки, чоловіки і страйкували проти податкового кодексу, бо, мовляв, їх позбавляють засобів для існування. А я вам хочу сказати, що цей Податковий кодекс, навіть який прийнятий у новій редакції в першу чергу направлений проти великого бізнесу! Не мілкого і середнього – великого! Бо ви як торгували, так і будете, тут нічого не загрожує. Цей кодекс загрожує для великих заводів та крупного капіталу.
Давайте проаналізуємо. Спрощена податкова система в Україні була введена у 1998 році і визначений єдиний податок у розмірі 200 гривень. На той час середня зарплата на «Машзаводі» була 150 гривень і не виплачувалася більше семи місяців. Це я добре пам’ятаю, бо у цей рік став головою правління підприємства. 200 гривень – це була страшенно велика сума. Ви про індексуйте її зараз, без всяких змін. Виходить більше 4 тисяч гривень. Про що ще говорити? 200 гривень у 1998 році і 200 гривень у 2010 році – це дві великі різниці. То це справедливий податок? Підприємці кажуть: «не чіпайте - нас ми на себе працюємо і самі себе годуємо». Але ви не просто себе годуєте, але й користуєтеся тими благами, які створює «Машзавод». Ви їздите по дорогах, на ремонт яких здійснює відрахування наше підприємство, користуєтеся каналізацією, світлом, всією комунальною інфраструктурою міста, забруднюєте навколишнє середовище, а грошей на його відновлення ви не платите! Так чому ж ви кажете, що працюєте самі на себе?

- Заради справедливості треба сказати, що не всі підприємці так думають. Більшість виступає не проти збільшення єдиного податку, а проти не прозорої системи його сплати..

- Так вони ж не читаючи цей кодекс, одразу повстали. Назвіть мені у Чернівцях хоч одне велике підприємство, крім нашого, яке також перебуває на загальній системі оподаткування? Всі поділилися на малі підприємства, навіть колишні заводи, працюють через приватних підприємців. Цей цех – такий приватний підприємець, той цех – інший… Лише ми залишилися. Підіть у супермаркет, де єдиний власник. Одна полка – такий приватний підприємець, друга полка – вже інший! Вони таким чином уходять від сплати податків. Тепер ще раз нагадую, що 1300 працівників «Машзаводу» сплатили в цьому році 35 мільйонів податків. Хто ще стільки сплатив? Це скільки ми утримуємо навколо себе! Ось це для вас прямий приклад. Так само поділили всі металургійні комбінати – все у цій країні поділено. А тепер стає не вигідною ця система, бо доведеться значно більше платити. А малий бізнес, його податкові відрахування складають лише 2% від загальних платежів, а все інше платить великий бізнес. То проти кого цей податковий кодекс? Вибачте мене, коли великі ресторани і готелі платять по 200 гривень податку – це навіть не смішно. А ми хочемо, щоб всім платили пенсії, було тепло у школах і працювали лікарні і збільшувалися зарплати у бюджетників. Це хіба справедливо? Звичайно, кожному своя сорочка ближче до тіла. Йому здається, що його найбільше ображають та б’ють. Але щодо Податкового кодексу, то як не парадоксально він б’є більше по великих підприємствах. Ось така моя точка зору. Взагалі, платити податки – це погано. Краще не платити. А ще краще – коли тобі будуть доплачувати , а ти нічого не будеш робити. Переважно ось така філософія переважає у суспільстві. Звичайно я гірко жартую. Цей кодекс болючий, але він потрібний.

- Все таки повернуся до політики. Пригадую, був час, коли в лавах обласної організації «Нашої України» назріла серйозна криза. Тоді ваш рідний брат Ігор виступив із різкою заявою про необхідність очищення партії, запровадження нових ідей та виступив за відставку тодішніх керівників обласної організації НУ – Володимира Куліша та Віктора Павлюка. Нещодавні місцеві вибори багато в чому підтвердили побоювання вашого брата. «Наша Україна», ще донедавна потужна і популярна серед буковинців політична сила, втратила цю популярність і заледве подолала 3% бар’єр до обласної ради. Ви завжди були прихильником демократичних сил, симпатизували Вікторові Ющенкові та «Нашій Україні».

- Ви знаєте, що я не належу до жодної партії. Кожна партія, якщо вона ідеологічна, проходить періоди піднесення і спаду. І нічого немає такого, щоб десь, колись це не було. Мій брат Ігор зробив заяву, коли головою партії був губернатор. Він це казав, коли було просто ризиковано це робити. А зараз сказати погане слово в бік «Нашої України» - я не можу.

- Коли кожен, кому не лінь, кидає камінь в цей «город»…

- Кожен! Коли були на вершині треба було мати мудрість це все бачити і говорити правду. А тепер, у ці часи, я лише бажаю «Нашій Україні» зробити вірні висновки, всього найкращого, успіху, розквіту та якнайшвидшого «одужання». Повірте, люди це оцінять. Ось ви приводили приклад Юлії Тимошенко. Ще недавно її носили на руках, а тепер викликають на допити. І ніхто на її захист не стає, крім проплачених біля прокуратури людей. Ось це ціна тому популізму, який був за час її керівництва урядом. Це – ціна політика. Але це важкий хрест і нікого списувати не варто. Тому завжди треба аналізувати, думати над ситуацією, як нам покращити економічне життя.
Скажу непопулярні речі. Зараз в країні розгортається істерія, мовляв, все кругом погано. Але я можу навести кілька позитивних прикладів, які здійснені буквально в останній час і які мають кардинальний вплив на життя України. Перше: всі говорять, що ми йдемо під вплив Росії. Але скажіть мені, будь-ласка, прем’єр-міністр Азаров говорить на засіданнях уряду якою мовою? Державною! Старається.

- Поки що для більшості людей не зрозуміло, якою мовою насправді він говорить :)

- Не правда, він таки наполегливо українську мову вивчає і старається. Раніше він і не думав цього робити.

- Але ж він прем’єр-міністр Української Держави. То мав би знати українську мову.

- Добре, що він вчиться і, слава Богу, розуміє, що це – державна мова. Наступний момент: говорили, що українська мова перестане бути державною. Вона нею залишається?

- Ну, як кажуть в народі, "ще не вечір…"

- Але якби Регіони захотіли, російська вже давно стала б другою державною. При тих процесах у парламенті, при тій більшості – це елементарно робиться. Зауважте – ніхто не ставить під сумнів державність української.
Тепер скажу про економічну категорію. Нафтопровід «Одеса - Броди» запрацював у прямому режимі в Європу. Це неймовірний економічний прорив. Якщо так утримається – це колосальні економічні дивіденди матиме Україна.

- Але ж прем’єр Росії Путін, здається, вже домовився з українцями, що треба діяти по іншому…

- Це все слова. Головне – нафтопровід діє! Скільки Ющенко видавав декретів для уряду Тимошенко, щоб його запустити! А тут тихенько все пішло у діло. Це ж величезний позитив для України. Зрозумійте, ці речі змінюють всю енергетичну карту Європи! Ну, і на останок наведу ще один приклад: нещодавно була підписана угода про асоціацію з ЄС, яку підписав Янукович. Чому не лунають браві аплодисменти? За всі п’ять років помаранчевої влади подібного документу не було підписано. Ми в попередні роки не спромоглися навіть частину зробити того, що підписав Янукович! Ви розумієте, що це за угода?! Це фактично створюється митний союз з Європейським Союзом! Там закладені такі норми, якщо будь-який український чиновник діє корупційно і працює на шкоду стосункам з ЄС, то йому та членам його сім’ї буде накладено табу виїзду в країни Євросоюзу. Про що це говорить? Якщо Юлія Тимошенко доведе в суді, що її політично переслідують, то ті високопосадовці будуть Persona non grata у Європі. Це вже підписаний документ! Ми так просунулися в Єврозону і ви побачите, що дуже швидко ми отримаємо безвізовий режим з цими країнами. Для цього робиться все. Це ж позитив для України? Чому цього не бачать? Ніхто на холодну голову не розбирається в реальному стані речей.

- За вашими словами, виходить так: у нас сьогодні дуже слабка, не дієздатна опозиція, яка ще вчора була владою, а нинішня влада проявили себе дієвою і сильною? Це ті біло-блакитні політики, яких ще недавно ви також критикували…

- Крім Ющенка подібного не робив ніхто.

- Але ж він не підписав документів з ЄС…

- Це мав зробити Уряд. Канцелярія Президента Ющенка давно тоді підготувала всі необхідні папери на підпис Тимошенко. Ющенко багато що доручав Уряду, який це ігнорував – йшла гризня між своїми. А чого було гризтися помаранчевій владі? Мала бути консолідація влади, це ж елементарний інстинкт самозбереження! Взагалі, чому я маю говорити, що все робиться погано, якщо у регіоналів реально є команда, яка робить чимало позитивних кроків? Так, вони не виносять на поверхню весь внутрішній бруд і вірно роблять! Це добре, коли сімейні сварки чи проблеми виносяться на сусідів, за межі хати? Ні. Поважають лише ті сім’ї, де панує мир і злагода. Чому огульно критикувати, я просто не розумію. П’ять років лише поливали грязюкою один одного і хочуть, щоб таке продовжувалося. Для чого? У Парії регіонів теж різні люди, які мають різні інтереси – економічні і навіть політичні, - але у них вистачає розуму, щоб зберігати єдину команду. Хіба це погано? Вони зараз при владі і це добре, що вони діють єдиною командою, значить зможуть більше зробити доброго для України. Я сподіваюсь, що вони зможуть покращити економічний стан у державі.

- Серйозна у нас вийшла передноворічна розмова, Вікторе Анатолійовичу… Підсумки, все-таки, не простого року. Однак, давайте закінчимо наше спілкування на позитивній, святковій ноті. Що ви хочете побажати буковинцям, чернівчанам, працівникам свого підприємства у Новому 2011 році?

- Якщо 2010 рік я зустрічав з великою тривогою, бо у мене не було портфеля замовлень, бачив падаючу економіку, не відомо було, чим для держави закінчаться вибори, бо це все впливало на роботу підприємства, - то 2011 рік Машинобудівний завод зустрічає з таким потужним портфелем замовлень, що коли ми далі не підпишемо навіть жодного нового контракту, наступний рік ми проживемо. Нам вистачить цих контрактів. Звичайно, ми будемо працювати над цим і будемо мати замовлення, але те, що відбулося – це величезний позитив. Економіка потроху одужує. Якщо у першій половині 2010 року я не мав жодного платежу по Україні, оскільки були не платоспроможні наші вітчизняні підприємства, то у другому півріччі, слава Богу, почали рухатися платежі. Звісно, це не достатньо, але це позитив. Я з великим оптимізмом зустрічаю наступний рік в економічному плані. Політолог Самуель Хантінгтон, за передбаченнями якого розвивається Європа і Світ, опираючись на історичні факти, зазначає, що не економіка йде за культурою, а культура йде за економікою. Буде сильною наша економіка, тоді буде модно говорити про все українське, ходити у вишиванках. Чому наслідують американців, англійців? Бо там потужна економіка, потужне життя суспільства. А чому так відносяться до російського? Бо там упала нація. Отже, та нація, яка економічно на підйомі, може просувати іншим свою культуру. Лише тоді запанує українська культура і мова, коли вийдемо на такий високий рівень. Згадайте, Римська імперія всім насаджувала свою культуру, оскільки була сильна економічно. Так у світі ведеться.
Тому давайте думати за економіку. Місцеві депутати нехай піклуються про те, щоб ми мали гарні дороги, не було п’янства, щоб алкоголь продавали подалі від шкіл і дитсадків. Ось це їхнє пряме завдання, а не ділитися за партіями.
Ще раз наголошу, що наше підприємство, наші люди оптимістично дивляться вперед. Ми бачимо позитивну перспективу для себе, для економіки країни. Ми у це віримо. Тому кожному заводчанину, буковинцю, всім українцям, бажаю міцного здоров’я – їхнім рідним і близьким. Потрібно вірити у свої сили. Повірте, ці труднощі, які маємо зараз, або бійки у парламенті – це не наша турбота. Ми повинні піклуватися про свої сім’ї, про їхнє благополуччя і здоров’я.
Не вірте популістам. Тим, хто обіцяє одразу всіх нагодувати з молочних рік та кисільних берегів. Це не правда і цього ніколи не буде. Вірте розумним людям і вірте в Україну. Допоможіть бідним та знедоленим, йде Різдво. Допоможіть інвалідам. Беріть приклад з «Машзаводу». Я не кажу, щоб віддали останнє. Але хоч чимось поділіться зі своїми ближніми. Це теж буде позитив.

Нехай над нашою країною радісно засіяє щаслива Вифлеємська зоря! Зі святом Вас! З Новим 2011 Роком та Різдвом Христовим!

- Дякую за розмову!

Інтерв’ю взяв Сергій ЗАРАЙСЬКИЙ, УНІАН / БукІнфо (с)
Фото автора (архів сайту)