Чернівецькому відділу Союзу Українок – 30

ВІТАЄМО З ЮВІЛЕЄМ! /
 
«… що ми?..
Чиї сини?
яких батьків?

Ким? за що закуті?..»

 

Т. Шевченко.

І мертвим, і живим…

 


Жіночі організації Наддніпрянщини й Галичини об’єдналися для спільної праці з метою підняття освітнього, побутово-господарського рівня жіноцтва. Таким чином у 1937 році в Києві було створено Союз Українок. Жінки об’єднувалися в Союз Українок у США, Канаді, та найактивніше ця організація працювала в Галичині. В 1937 році на з’їзді Союзу Українок у Львові був затверджений Статут Всесвітнього Союзу Українок і обрано головою Мілену Рудницьку (15.07.1892, Зборів – 29.03.1976, Мюнхен) – громадську та політичну діячку, вчительку, журналістку. Але в 1939 році більшовики ліквідували Союз Українок. З того часу організація зберігалася тільки в еміграції.

В умовах жорстокого окупаційного румунського режиму створення Союзу Українок на Буковині було неможливим. Не кращі були умови і в часи совєтської окупації.

Та настало літо 1990 року. Ще стоять на своїх місцях обкоми, райкоми Комуністичної партії, КГБ, але навколо відчувається послаблення системи тоталітарного правління, легкий подих демократичних впливів.

Відомий фізик член-кореспондент АН УРСР, член Організації Українських Націоналістів з 1940 року, Корній Товстюк у 1990 році запропонував створити організацію Союзу Українок на Буковині.

Ініціативна група жінок – Теофіла Якубович (учителька географії), Аксенія Щуцька (послідовниця патріотичних поглядів художника Юстина Пігуляка), Марія Чухрай (зв’язкова УПА), Єлизавета Балан (викладачка музичної школи), Оксана Товстюк (дружина Корнія Товстюка, яка ділилася з нами досвідом львів’янок) і я, Олександра Попелюк (український філолог), – зібралися 16 червня 1990 року й ухвалили створити Союз Українок Буковини. Головою обрали Теофілу Якубович. А 29 березня 1991 року рішенням виконкому Чернівецької обласної ради народних депутатів було зареєстровано добровільну громадсько-просвітницьку демократичну організацію Союз Українок Буковини.

Уже в грудні 1990 року організація вперше в Чернівцях провела свято Миколая для дітей. На диво легко дозволив зробити це в Чернівецькому муздрамтеатрі імені Ольги Кобилянської його тодішній директор Тадей Сулятицький.

За допомогою до влади ми не зверталися, бо вона була комуністична. Про спонсорів поняття не мали – тому подарунки для дітей готували самі: пекли «миколайчики», медівники.

Свято благословив і освятив Єпископ Чернівецький і Буковинський Данило Української Автокефальної Православної Церкви. Народ сприйняв з радістю релігійне свято в атеїстичній державі. Обурювався тільки директор-комуніст СШ №9, що виховують рабів, бо діти з класу Ольги Козьмик, вчительки цієї школи, зі сцени промовляли молитви на колінах.

Завдяки рішучості та наполегливості Теофіли Якубович у 1991 році, 23-24 серпня, коли в Україні заборонили будь-які зібрання через кремлівський путч, у Мармуровій залі Чернівецького державного університету, з попереднього дозволу ректора Степана Костишина, зібрався Міжнародний Конгрес Союзу Українок. Проректор Микола Ткач, який на час відсутності ректора виконував його обов’язки, був дуже обурений цим і наказав усе припинити, але я відповіла, що вже Владика благословив – і Конгрес почав свою роботу. На що Ткач спересердя відповів: «Це комсомольці штучки Теофіли Якубович!».

Прибули делегації з 13 областей, а також представниці з Канади, США та Польщі. Було обрано Координаційну Раду Союзу Українок і голову Атену Пашко, дружину В’ячеслава Чорновола.

Після завершення Конгресу, почувши що Верховна Рада проголосила Акт про Незалежність України учасниці Конгресу, зібрались на Радянській (нині Соборній) площі на мітинг, присвячений цій події.

Союз Українок був ініціатором святкування Дня Матері в Україні, який з 1999 року став державним святом. Святкування Дня Матері підносить нашу спільноту духовно і морально, бо мова йде не просто про осіб жіночої статі, а про вшанування жінки-матері, без якої ще ніхто не обійшовся на цьому світі. Не всі це усвідомлюють, тому необхідність нагадати і пам’ятати про це є і сьогодні.
Краще Церкви і мови ніщо не може консолідувати суспільство і народ. У 2001 році до Чернівців завітало свято рідної мови. На жаль, ми весь час були в своїй державі найбільшою національною меншиною, яка примусово шанувала не рідну мову, а мову окупантів. Тож найближчими до духу фестивалю стали слова з «Молитви до мови» Катерини Мотрич: «Мово мого народу. Прости! Воскресни! Повернися! Возродися!».

Зі щирою молитвою і піснею союзянки навідалися до кримського міста Ялта надати допомогу тамтешнім українцям, єдиній в цьому місті українській школі №15, розташованій на вулиці Степана Руданського, 43. На прохання директора ми подарували школі бібліотеку художньої і методичної літератури, 13 рушників, 13 ікон і портрет Степана Руданського. Зібрати книжки допомогли небайдужі люди, що дізналися про це з оголошення, яке розмістила в газеті «Буковина» журналістка Людмила Черняк; ікони та рушники подарував Владика Данило, а портрет Руданського на прохання голови Чернівецької облдержадміністрації Теофіла Бауера намалював народний художник Іван Холоменюк.

Цей портрет і ці рушники стали окрасою музею поета в школі.

На засіданні координаційної ради Союзу Українок у Києві директорка Ялтинського музею Лесі Українки Світлана Кочерга запросила союзянок взяти участь в акції «Рушник для Лесі». Ми прибули до Ялти з виставкою робіт керівниці студії художньої вишивки Чернівецького обласного центру естетичного виховання «Юність Буковини» і подарували рушник для Лесі від Ярослави Гафійчук. У нашій делегації була режисерка Чернівецької державної телерадіокомпанії Антоніна Фантух. Вона домовилася про відповідну рекламу цієї акції на Ялтинському телебаченні, і не тільки – працівники телебачення зробили цілий репортаж про заходи в музеї.
Велику допомогу постійно надавала нам радіожурналістка Любомира Паранюк.

На підтримку українців Криму Чернівецький відділ Союзу Українок організував кілька поїздок до Ялти, зокрема театру «Голос» і Ярослави Гафійчук, яка вже отримала звання Заслужений майстер народної творчості України, з виставкою її робіт.

Коли москалі окупували Крим, учні цієї школи на шкільній лінійці заспівали «Ще не вмерла Україна» замість московського «гімна». Виходить, що наша співпраця з українцями Криму, як і візит Владики Данила й архієрейського хору (регент Любомира Мазурик) влітку 1995 року до Севастопольського військово-морського інституту імені П.С.Нахімова з українськими молитвами та піснеспівами, не були марними. Кожен другий курсант не перейшов на бік Росії.

Подібні заходи проводила і Чернівецька організація Всеукраїнського жіночого товариства імені Олени Теліги, якою керувала Ольга Козьмик, з ансамблем бандуристок Чернівецького музичного училища, яким керувала Раїса Кузьменко.

Ми все робили, щоб об’єднати український народ, зблизити схід і захід. У цьому важливу роль зіграв Слобожанський Великдень з нашою активною участю. Українці на сході сприймали, як своє, рідне, наші вишиванки, писанки та пасочки, а ми – їхні борщ, вареники та пампушки смакували, як у рідної мами. Люди старшого віку згадували добрі старі часи, коли Харків був україномовним, і шкодували, що друга столиця України повністю зрусифікована.

Союз Українок постійно дбав і дбає про відродження історичної пам’яті. Ми підтримали Владику Данила та Буковинське православне братство у відновленні теологічного факультету Чернівецького університету.

Два з половиною роки Союз Українок разом з директоркою Центру культури «Вернісаж» Ларисою Канюкою, заручившись підтримкою громадських організацій «Ліга українських жінок» (голова Марія Баб’юк) і «Славія» (голова Олександра Губчин), домагалися і домоглися повернення історичної назви площі Пресвятої Марії. За спорудження там, на місці теперішнього фонтану, а в давнину храмів Успіння Пресвятої Богородиці, пам’ятної каплиці до останніх своїх днів Лариса Іванівна дуже вболівала. Тепер це вже звучить, як заповіт. Вічна їй пам’ять і Царство Небесне.

З ініціативи Союзу Українок вулиця в місті Заставна, на якій стоїть родинна хата багаторічного політв’язня заслуженого художника України Василя Турецького, названа його ім’ям. У сквері, неподалік від хати, родичі зі Львова встановили погруддя художника, біля якого заставнівські просвітяни під проводом Світлани Масловської проводять заходи, що нагадують заставнівцям, хто вони, чиїх батьків діти…

Проведено багато зустрічей з видатними українками й українцями, які брали участь у заходах Союзу Українок і Товариства імені Олени Теліги, зокрема: історичкою Оленою Апанович, мистецтвознавицею Ларисою Брюховецькою, ученим-фізиком Василем Шендеровським, письменницею та громадською діячкою Галиною Могильницькою, письменницею Марією Матіос, головою Союзу Українок Атеною Пашко, головою Всеукраїнського жіночого товариства імені Олени Теліги Ольгою Кобець і поетесою зі США Дарією Рихтицькою, яка була запрошена на святкування Різдва Христового до Лужан сільським осередком Союзу Українок, очолюваним Сільвою Заєць.

Дарія Рихтицька (Мельникович) народилась у селищі Рожнятів, на Івано-Франківщині, 19 серпня 1928 року. Родина змушена була покинути Україну. За кордоном Дарія дуже тужила за Україною.

Ця українська письменниця з Америки була вражена справжнім українським святкуванням Різдва в буковинському селі. Різдвяні дзвони, коляда, гостинність господарів так запали в її душу, що туга за Батьківщиною стала ще більшою. В Детройті, у збірці «Кольори вітру», вона присвятила лужанським друзям поезію, написавши: «Коли б була вітром, залетіла б у церкву вашу, щоб слідів ласки, дружби відшукати, торкнутися спраглими губами до ікон святих, щоб силу мати на чужині жити».

Дарія Рихтицька зустрічалася зі студентами професорки Ніни Гуйванюк у Чернівецькому університеті; з колективом і читачами Чернівецької обласної універсальної наукової бібліотеки імені Михайла Івасюка; вижницькими старшокласниками та гуртківцями «Червоної калини» (керівниця – Михайлина Іванюк); з керівництвом Українського народного дому в Чернівцях та філологом і письменником Віктором Косяченком, який очолював обласну організацію «Просвіти».

Вона жила без України наяву, але з Україною в серці. І померла в Америці 26 травня 2017 року. В останню дорогу маму провели донька Тамара і син Нестор. Від нас найкращим пам’ятником їй була б збережена незалежна держава Україна.

В листопаді 1994 р. в стінах Чернівецького держуніверситету було проведено Всеукраїнську науково-практичну конференцію, присвячену 110-й річниці зародження жіночого руху в Україні і, зокрема, діяльності Ольги Кобилянської та Наталі Кобринської.

Собором жіночих душ стала наукова конференція «Жінка і духовність», яка з нашої ініціативи відбулася в жовтні 2005 року на історичному факультеті ЧНУ імені Юрія Федьковича. На конференції була презентована книжка Галини Могильницької «Літос, або камінь із пращі правди на розбиття митрополичого блудословія», в якій авторка-одеситка дуже кваліфіковано розвінчала маячню митрополита Одеського Агафангела й усього Московського Патріархату стосовно нашої Церкви. В обговоренні книжки взяли участь Митрополит Чернівецький і Буковинський Данило, професор-хірург Буковинської державної медичної академії Борис Мільков і методистка українознавства Чернівецького обласного інституту післядипломної педагогічної освіти Тамара Мінченко. На жаль, авторки не було. Вона приїхала в Чернівці пізніше, у 2010 році, на конференцію «Роль жінки в духовно-патріотичному вихованні» .
Союз Українок при підтримці професорки ЧНУ Надії Бабич організував річну «Школу шляхетних українок» (директор школи Людмила Марусяк), яка здійснила два випуски.

У 2006 році при сприянні заступника голови Чернівецької облдержадміністрації Бориса Баглея ми відзначили 15-ту річницю Конгресу Союзу Українок. У святі взяла участь Атена Пашко – почесна голова Союзу Українок. Основним гаслом святкування були слова: «Для тебе, Україно, живемо, щоб щастя здобути тобі».

В останні роки Союзом Українок створено обласну організацію проведення конкурсу читців поезії Лесі Українки; проводиться збір коштів воїнам російсько-української війни на Донбасі, реалізуючи книги, одяг, випічку тощо.

Діяльність Союзу Українок висвітлювали українські газети «Час», «Буковина», «Відродження», «Буковинське віче», «Україна молода», «Слово Просвіти», «Шлях перемоги», зарубіжні журнали «Промінь», «Українка в світі» та інші.

Після Теофіли Якубович Чернівецький відділ Союзу Українок очолювали: Ольга Козьмик (1992-1996), учителька Олександра Попелюк (1996-2010), державний службовець Анна Глібка (2010-2014). Тепер головує доцентка філологічного факультету ЧНУ Лариса Маркуляк. Дарія Іванчук була секретарем організації, Віра Шумейко – скарбницею, Марія Чухрай – бібліотекаркою, Людмила Марусяк – відповідальною за стипендійну акцію Союзу Українок США, Любов Скоробагач – за організаційну роботу та зв’язки з громадськістю.

Спонсорами Чернівецького відділу Союзу українок були директор «Машзаводу» Віктор Сідляр і київська приватна підприємниця Тетяна Бурова (Попелюк).

Віримо, що наші зусилля, надії не марні.

Роботу громадсько-просвітницьких організацій не треба згортати, особливо в нинішніх складних умовах реваншу ворогів України, які виступають проти Закону про застосування української мови в широкому вжитку, насаджують нову русифікацію, не знають правдивої історії України, не хочуть знати і не бояться відповідальності за незнання. Готують Україну в нове рабство. Живуть в Україні, користуються її благами, жирують, розкошують, але в їхніх серцях нема України. Вона тільки в їхніх кишенях та шлунках, як писав Іван Франко, «Ти, брате, любиш Русь, як хліб і кусень сала».

Олександра ПОПЕЛЮК,
Почесна голова Чернівецького відділу
Союзу Українок 

 Купити квартиру в Чернівцях
Більше новин по темі:
Не пропускайте важливих новин!
Увімкніть сповіщення, та отримуйте новини моментально після публікації