Два роки з часу великого обміну: колишні бранці «ДНР» згадують звільнення та розповідають про життя після полону

27 грудня 2017 року відбувся наразі останній найбільший обмін полоненим з «ДНР» та «ЛНР». Під час обміну на підконтрольну територію України повернулися 73 військових та цивільних полонених. Спогади колишніх полонених про обмін публікує Правозахисна коаліція «Справедливість заради миру на Донбасі».

Про те, що готується обмін частина полонених дізналися з телебачення. Українських телеканалів в місцях несвободи на окупованих територіях не транслювали, але з фрагментів російських телепередач можна було дізнатися про те, що відбувається в Україні.

«У нас в камері був телевізор. Там українських каналів не показували – все російське. Але ми «читали між рядків». З російської телепередачі ми дізналися що готується великий обмін. Деталей ми, звісно, не знали. Але все це було на таких емоціях – ми були готові чекати скільки завгодно аби лиш знати коли це відбудеться», - згадує колишня полонена Валентина Бучок. Жінку незаконно затримало так зване МДБ «ДНР» в лютому 2016 під час виконання робочого завдання. Вона працювала електромонтеркою на ДТЕК «Донецькобленерго» у Донецьку.

Валерія Недосєкіна затримали в жовтні 2016 року. До полону чоловік працював директором коледжу в Донецьку та описував в соціальних мережах реалії життя в «ДНР». Він також вперше почув про домовленості щодо обміну з телебачення, але справжнім передвісником називає виклик 25 грудня в управління колонії. Там полоненому наказали написати заяву із проханням про «помилування» та відсутність претензій:

В заяві полоненим потрібно було зазначити, що їм видавали постільну білизну та надавали медичну допомогу, хоча умови утримання були зовсім інші.

Зранку 27-го грудня полонених зі списку почали збирати на довгоочікуваний обмін.

Колона збиралася, заїжджаючи за полоненими з різних в'язниць. Через довгий шлях багато полонених з самого ранку були без їжі та доступу до туалету. Автозаки зупинили перед контрольно пропускним пунктом «Майорське». Там полонені провели декілька годин. Під конвоєм їх відвели в туалет, «Червоний хрест» видав теплий одяг тим, хто його не мав.

«І потім, коли ми в туалет сходили, вони увімкнули автозаки та почали розвертати їх. Нібито їдемо на Донецьк знову. Це такий шок! Хлопці розгойдували ці автозаки. Я думала, що авто перевернеться. Це кошмар», - згадує Ольга Політова. Жінку затримали в жовтні 2015 року. На той час вона працювала лікарем на підконтрольній території, але їздила в окупований Донецьк, оскільки там залишалася квартира.

«Перед звільненням я вже не вірив, що буде якийсь обмін. І всіх налаштовував також. Говорив, що не буде нічого. В полоні було настільки важко, що я вже писав заяву на те, щоб мене розстрілювали, щоб дали мені «вищу міру покарання». Адже перебування в полоні було нестерпним», - розповів Іван Тиренко. Військового затримали в травні 2016 року в маршрутці на контрольно пропускному пункті «Оленівка». Іван їхав на завдання - збирати інформацію на окупованій території.

Українська колона затрималась, адже заїжджала за полоненими з Луганська. Колишні полонені згадують, що весь цей час їх не покидало відчуття, що обмін може зірватися. Усвідомлення того, що вони вже майже вільні люди прийшло, коли під’їхали автобуси з підконтрольної території.

«Нас почали за списками викликати, і розсаджувати в автобуси. Всі сіли в автобуси. Автобуси розвернулися і ми поїхали. Проїжджаємо перший блокпост і всі почали вигукувати: «Слава Україні!». Слава богу, ми вдома. Це почуття не передати яке», - згадує Ольга.

«А потім… Ми ж нічого не знаємо, що буде далі. Посадили нас в автобус і їдемо, їдемо. Зупиняється автобус в полі. Кажуть: «Виходимо, йдемо ось туди». Ми йдемо в полі… І нічого не видно, темрява. І тут раптом спалахують ліхтарі, майданчик, і стоїть Президент наш - Порошенко. В той момент це була найрідніша людина. Це була та людина, яка нас врятувала. У нас слів не було, нас переповнювали емоції. І він стоїть і плаче. Але потім він зібрався, все сказав. Посадили нас у вертольоти і ми полетіли до Харкова» , - згадує колишня полонена Галина Гайова. Жінка працювала медсестрою пологового відділення лікарні в Докучаєвську і передавала українським спецслужбам інформацію про перебування на українських територіях кадрових російських військових. Її затримали в жовтні 2016 року.

27 грудня вертольоти зі звільненими заручниками сіли в аеропорту Харкова. Троє звільнених мешканців Харкова залишаться в рідному місті, а решта - відлетіти до Києва. Там цивільних відвезли на реабілітацію в лікарню «Феофанія», а військових до госпіталю.

«В момент звільнення не можеш оцінити той стан, який в тебе є. Відчуття свободи поглинало все. Нам здавалося, що нам більше нічого не потрібно в цьому житті. Відчуття радості, розуміння, що скоро побачуся з рідними. Але ще страх не минув. Ми не могли повірити, що це все з нами відбувається», - Галина згадує свої відчуття в момент звільнення.

«Невимовне щастя. Величезне щастя. Тому що я побачив небо. Я опинився на волі», - згадує Валерій.

«Дорожче свободи в житті нічого не може бути. Все марніє, якщо ти невільний. Коли нас звільнили – це був стан ейфорії. Повна ейфорія. Я до кінця не могла усвідомити що і як. Головне, що ми були вільні люди. Потім полежали в «Феофанії», нас там трохи «підремонтували». І на ґрунті цієї ейфорії я 16 січня звідти поїхала. На жаль, так і не долікувавшись», - зазначає Валентина. Після цього жінці проблематично отримати безкоштовну медичну допомогу.

Згадуючи свій досвід, колишні полонені також розповідають про потреби одразу після звільнення. Валерій, який був позбавлений зв’язку з близькими впродовж 14 місяців, після звільнення зіткнувся з тим, що довго не міг їм зателефонувати: «Коли нас перший раз погодували – на нас всіх було лише два телефони. Я намагався вистояти в черзі, щоб зателефонувати і сказати, що я живий, здоровий. Але не вийшло. Я зміг зателефонувати рідним лише тоді, коли ми потрапили в аеропорт Києва». Зараз чоловік збирає телефони для того, щоб при наступному обміні колишні полонені могли одразу зв’язатися з рідними.

Галина наголошує на необхідності реабілітації для звільнених: «Реабілітація. І мені здається, що не стільки медична як психологічна. Я лише через певний час зрозуміла настільки допомога розмова з професіоналами. Навіть телефоном».

Багато хто з колишніх полонених втратили майно та житло на окупованих територіях. Саме тому Ольга говорить про необхідність забезпечити колишніх полонених житлом: «Я щиро вдячна, що за останнього обміну з Російською Федерацією звільнені отримали житло. Це найбільша реабілітація. Що їм не потрібно поневірятися, ні по яким кабінетах ходити».