НАБОЛІЛЕ / У скорботний день пам’яті жертв Голодомору, який штучно реалізував на початку 30 – тих років минулого століття комуністичний режим проти українців, як в Україні, так і в місцях компактного їх проживання, ми громадяни України, що проживаємо на Буковині та Бесарабії, які пережили трагедію та втратили тисячі земляків від голодної смерті не змогли по-християнськи пом’янути їх, згуртувались, як нація.

Влада вирішила віддати данину пам’яті з самого ранку, ініційована однією з громадських організацій акція пам’яті відбулась в обід біля пам’ятника Кобзарю. І завершився цей день на розі вул. Шевченка та Руської, останньою акцією, що ініціювалась «Свободою».

Чому ми всі разом з всією Україною о 16 год. не запалили свічки пам’яті біля знаку майбутньому пам’ятнику жертвам тоталітарного режиму? Якщо, місце не те, (міська влада грубо знехтувала думкою громадськості по встановленню пам’ятника в парку по вул. Шевченка та «поселила» там цісаря, який ні любові ні поваги не мав до українця, а на розі вул. Садової та Червоноармійської не вписувався… однак торгова будівля там «вписалась») то амбіції тут недоречні, бо захід та формат не той.

Інша справа, якщо би від Центральної площі пройти хресною ходою до вул. Шевченка. Але це вже, мабуть питання до молодих та не активних громадських діячів області на майбутнє.

І, щодо спільних дій чи об’єднання. Спостерігаючи за присутніми на площі лідерами громадського чи політичного бомонду, висновок невтішний. Не те, що єднання, а швидше не сприйняття та ворожість і велике питання чи готові ми прислухатись один до одного, для більшої ніж особистий гонор чи лідерство справи. А треба, шановні опустити планку. Десь переглянути, переоцінити себе, оцінити інших, а може і покаятись за свої неадекватні вчинки, віддати те, що тобі не належить і взяти рівно стільки, скільки потрібно, щоб бути потрібним людям, мати від них добре слово, на славу України!


Микола МАЛЯРЧУК, для БукІнфо (с)