Буковинка з селя Юрківці на Заставнівщині у 95 років тягає гантелі та обробляє 50 соток городу (ФОТО)

ДАЙ, БОЖЕ, ДОВГИХ ЛІТ! / 

У селі Юрківці, що на Заставнівщині, 95-річна Євдокія Дупешко, незважаючи на поважний вік, обробляє добрий шмат городу, "грається" гантелями й може 50 разів віджатися від підлоги. Про це йдеться у публікації газети "Молодий буковинець".

Гантелі чоловік купив на 80-річчя

"Ще вона знає стільки народних пісень, що може співати безперестанку не одну добу,– каже Марія Смеречанська, заступник голови Юрковецької ОТГ.

Ми навідалися до обійстя неординарної жінки. Бабуся грипувала, але залюбки взялася розповідати про своє життя. Мешкає пані Євдокія з онуком Ігорем та його дружиною Марією в старій, але ще добротній хаті.

– Мій батько був поляком, а мама – українкою, – ділиться довгожителька. – У нашій сім’ї було семеро дітей, я – найстарша. Нині ще жива сестра Марія, яка на 14 років молодша за мене. Батьки мали понад 50 гектарів поля, яке тато встиг продати ще до приходу червоних. Працювати в полі я почала з семи років, ходила полоти буряки. Заміж вийшла за сільського хлопця Василя, з яким народили й виховали п’ятеро дітей, четверо синів й дочку. Нині поруч живе син Василь, а дочка мешкає на Київщині. У колгоспі працювала на фермі 25 років.Маю 9 внуків та 10 правнуків.

Коли заговорили про гантелі, бабуся пішла до пічки, біля якої лежав 5-ти кілограмовий спортивний снаряд, й стала демонструвати силу.

– Коли мені виповнилося 80 років і відчула, що слабну тілом, сказала покійному чоловікові, аби купив мені гантелі, – продовжує Євдокія Антонівна. – Нині піднімаю гантелю трошки вище плеча, але двома руками, бо хворію. Було, що й до 100 разів осилювала, тепер менше. Крім цієї вправи, віджимаюся від підлоги 50 разів, роблю й інші гімнастичні рухи.

Не так давно привезли повний "ЗІЛ" дров, то бабуся сама поколола їх й склала у дровітні.

–Для цієї роботи син найняв молодого чоловіка, той прийшов і сказав, що хоче їсти, – згадує пенсіонерка. – Нагодувала, а він десь щез. Подумала, що пішов за цигарками. Та лайдак прийшов аж тоді, коли я сама ті дрова спересердя поколола. Ковбки були чималої товщини, боялася бити сокирою посередині, думала, що вона застряне, то я била по краях, і так впорала всі.

Як співала у клубі, то зал був переповнений

Звісно, нам хотілося послухати й пісні баби Євдокії, але розпочала вона з колядок, мовляв, йде Різдво, то заколядую. Потім дійшло й до пісень, казок.

– Навчилася від батька, до нашої хати сходилися чоловіки, читали книги, газети, розповідали бувальщини, співали, не те, що нині сходяться, аби випити, а я, маленька в кутку і все запам’ятовую, – каже пенсіонерка. – Можу вам співати день і ніч.

– У 2003 році до нас в село приїхали дві співробітниці з Львівського інституту українознавства, які писали наукову роботу про пісню "Ішов бережин (солдат ) з кадрин ( армії )", – згадує Марія Смеречанська. – Є кілька варіантів цієї пісні. Львів’янки один із них записали на Тернопіллі. Але відомий українознавець, який колись працював на Заставнівщині, а потім був науковим співробітником цього інституту, сказав колегам, щоб вони шукали оригінал пісні у нашому районі. Дівчата і прийшли до пані Євдокії, яка знала цю пісню. Науковці були настільки вражені, що записали від неї декілька касет пісень та колядок. Одну з її пісень, а саме "Не високо, та й не низько", виконує відоме тріо "Золоті ключі". Раніше Євдокія Антонівна співала у нашому будинку культури, то зал був переповнений.

– Бабуся сама порається на городі, а це 50 соток, й не дай, Боже, аби десь завівся бур’ян, то вона виполює його так, що аж любо дивитися, – розповідає Ігор, онук . – Апетит має добрий, любить скуштувати вино з винограду, яке сама й робить. Ходить боса до пізньої осені. Вчитися писати писанки до неї приходять з усього села. Зарядку робить щоднини. Бабуся виняньчила і внуків, і правнуків. Молимося, щоб вона прожила ще не один рік!