Щедрі дари, ополонка та в'язниця. Як РПЦ домагалася від Вселенського патріарха автокефалію

 

Російська Православна Церква обурена рішенням Константинопольського патріарха і Синоду Вселенського патріархату надати самостійний статус Українській Православній церкві. Представники РПЦ стверджують, що це рішення є нелегітимним. Письменник, публіцист Арсеній Соболевський згадав обставини отримання автокефалії РПЦ кілька століть назад і з'ясував, що методи самої Московської патріархії на шляху до самостійності складно назвати легітимними.

Самопроголошений статус

Нинішнє рішення Константинопольського патріарха і Синоду Вселенського патріархату про надання автокефалії Української православної церкви приймається в суворій відповідності з існуючими канонічними правилами, хоча не з усіма з них РПЦ згідна. Вона йшла зовсім іншим шляхом - у 1448 році, коли вона фактично стала самостійною, були грубо порушені існуючі тоді канонічні правила. Згідно з цими правилами автокефалія надається Константинопольським патріархом за згодою всіх інших помісних церков. Російська ж церква сама себе проголосила самостійною. Як і чому це сталося?

Багато років Москва просила Константинополь дати їй право на митрополію, але завжди отримувала відмову. Але ось у 1438 році відкрився Флорентійський собор, покликаний подолати розкол християнських церков, який стався за кілька століть до цього, в 1054 році. Було вирішено розпочати процес об'єднання Католицької і Православної церков.

Митрополит Київський і всієї Русі Ісидор разом з представниками Константинопольської та інших православних церков підписав об'єднавчу унію. Повернувшись в 1441 році в Москву, на архієрейському богослужінні в Успенському соборі він оголосив про подолання розколу церков і союз між ними. Великому Московському князю Василю II це дуже не сподобалося. Адже Москва вже тоді розраховувала згодом стати центром православ'я, а унія руйнувала ці плани. Через три дні після служби в Успенському соборі митрополит Київський і всієї Русі Ісидор за указом Великого князя був узятий під варту і поміщений в Чудов монастир. Після арешту митрополита великий князь скликав собор з єпископів, які перебували в цей час у Москві. Були присутні шість з восьми єпископів, які представляли землі підконтрольні Василю II. Ніяких соборних документів не збереглося. Можливо, їх і не було зовсім. Однак відомо, що Ісидор був засуджений на цьому соборі, він відмовився від покаяння і не став відрікатися від унії. У вересні 1441 року опальному митрополиту допомогли втекти, і він відправився на Захід.

Історія дуже показова. Адже в наш час важко уявити, щоб главу церкви раптом заарештували і ув'язнили за указом глави держави, тоді були зовсім інші часи, і зовсім інші звичаї.

Володарі Русі на той час вже звикли тримати під своїм контролем справи не тільки мирські, а й церковні. Князь Василь оголосив греків зрадниками православної віри, центр православ'я Константинополь, все його митрополії, в тому числі і Київ, назвав єретиками і слугами диявола. Він проголосив Москву, єдиним вірним центром православного християнства! 1448 року святитель Іона був обраний главою Російської церкви без узгодження з Константинопольським патріархатом і Помісними церквами. Це грубе порушення канонічний правил і поклало початок фактичної самостійності РПЦ.

Константинопольського Патріарха під арешт

Перш ніж отримати офіційну автокефалію, затверджену Константинополем, Російська православна церква майже півтора століття (!!!) перебувала в статусі самопроголошеної автокефалії. Саме в цей період вона оголосила себе «Третім Римом». Амбітні московські правителі, звичайно, хотіли отримати законний статус для своєї церкви, проте довгий час ніяких можливостей для цього не було. В 1518 році в Москву з Константинополя прибуло велика патріарше посольство на чолі з митрополитом Григорієм. Греки спробували схилити Москву до ліквідації самопроголошеної автокефалії, але безуспішно.

У 1586 році вперше після встановлення самопроголошеної автокефалії в Москву раптом приїжджає православний ієрарх найвищого рівня - Вселенський Антіохійський Патріарх Іоаким з Сирії, щоб попросити у Москви матеріальної допомоги. Борис Годунов, який реально правив країною, вирішив скористатися такою нагодою і розгорнув бурхливу церковно-дипломатичну діяльність. Скликається розширене засідання боярської думи, із запрошенням багатьох чинів духовенства, під головуванням царя Феодора. Там піднімається питання про заснування патріаршества в Москві. Вселенському Антиохийскому Патріарху пропонують своєю владою звести в патріархи московського митрополита, але Іоаким не наважився зробити це без санкції глав інших помісних Церков. Однак він погодився виступити в Константинополі в ролі парламентера на прохання царя, але не митрополита. Вселенський Антіохійський Патріарх відправився додому з багатими московськими дарами.

У той час Константинопольський патріархат на чолі з патріархом Єремієм відчував небувалі матеріальні труднощі. Жадібний попередник Єремії фактично розорив центр Православної церкви. Турки відібрали за борги навіть Патріаршу резиденцію. Почувши про щедрість російського царя, патріарх Константинопольський Єремія вирішив відправитися за допомогою до Москви. Він прибув туди в липні 1588 рік. Був зустрінутий з великими почестями і розміщений на Рязанському подвір'ї. Через 5 днів був прийнятий царем Федором Івановича і царицею Іриною, поговорив з ними через перекладача. Константинопольського патріарха обдарували сріблом, грошима, соболями. Після урочистого прийому відбулися переговори Єремії з Борисом Годуновим. І тут раптом з'ясувалося, що Константинопольський патріарх не готовий обговорювати встановлення Патріархії на Русі і приїхав тільки «заради милостині на церковну будову». Він наполягав, що без соборного обговорення він таке важливе питання вирішити не може.

Борис Годунов пообіцяв втопити Патріарха в річковий ополонці, якщо той не визнає Московську Автокефалію законною

Тоді Константинопольському патріарху влаштували «почесне ув'язнення» в Рязанському подвір'ї. До нього нікого не допускали. Особливо оберігали від контактів з іноземцями. Переговори з Борисом Годуновим тривали півроку (!!!) Зрештою, як пише «Православна Енциклопедія», видавана під редакцією Патріарха Московського і всієї Русі Кирила: «Опинившись фактично під домашнім арештом на Рязанському подвір'ї, Єремія пішов на поступки». Що ж все-таки зломило спочатку зовсім непідкупного і незговірливого Константинополь-ського патріарха? Згідно з деякими джерелами, коли і через півроку ув'язнення Єремія не виявив бажання визнати Московську Митрополію, Борис Годунов, нібито, пообіцяв втопити Патріарха в річковий ополонці, якщо той не визнає Московську Автокефалію законною. І тільки така загроза спрацювала ...

Як написано в «Православної Енциклопедії»: «Після 13 січня 1589 року Єремія дав обіцянку поставити на Русі патріарха з російських і благословити подальше поставлення патріарха на Русі Собором російських архієреїв; цар же повинен був відпустити його в Константинополь ». Однак, відразу «почесного бранця» не відпустили, а протримали в Москві ще майже півроку. У перших числах лютого 1589 року Єремія кілька днів провів в Троїце-Сергієвій лаврі. З початком Великого посту він знову звернувся з проханням відпустити його в Константинополь, однак Годунов, посилаючись на труднощі шляху взимку, умовив його почекати ще деякий час. Це було необхідно, щоб підготувати для підписання Єремією документа про заснування Патріаршества в Москві - так звану «покладену грамоту». Характерною деталлю цієї грамоти, складеної в царській канцелярії, є згадка про згоду всіх східних патріархів на встановлення в Москві Патріархату, що на той момент не відповідало дійсності», - зазначає« православна енциклопедія ». В реальності автокефалія Російської церкви отримала схвалення всіх помісних православних церков лише в 1892 році, тобто через триста років ...

Після підписання грамоти Єремія, поїхав з Москви в травні 1589 року, отримавши від царя щедрі подарунки, в тому числі тисячу рублів на будівництво нової будівлі Патріархії в Константинополі. Туди Єремія повернувся лише навесні 1590 року. У травні був скликаний Собор, на якому належало затвердити патріаршу гідність Московського першосвятителя. На Соборі було 42 митрополита, 19 архієпископів, 20 єпископів. Єремія мав виправдовувати свої дії в Москві. Собор визнав патріарший статус за РПЦ і відправив до Москви Соборну грамоту.

Цікаво, що проведене в 70-х роках XX століття Палеографічне дослідження грамоти виявило значну кількість (66 з 106) недійсності підписів, а також встановило, що декілька підписів були отримані вже після закінчення Собору. Ймовірно, Єремія пішов на підробку в розрахунку на швидке отримання милостині з Росії і хотів створити більш представницьке враження про Собор, ніж він був насправді. Розрахунок Єремії виправдався, йому була послана щедра милостиня: омофор, обсипаний перлами, золоті богослужбові судини, «сорок сороков» соболів, інші цінні хутра. Приблизно таким же способом за гроші центр православ'я з Києва перенесли в Москву. У 1686 році Київську митрополію Константинопольського патріархату приєднали до Московського патріархату.

Днями Синод Вселенського патріархату скасував це рішення, що стало важливим кроком у наданні автокефалії Української православної церкви.