Дзвони Чернівців: відлуння через століття (Історія Буковини в унікальних світлинах)

ІСТОРИЧНА РОДЗИНКА ДО ДНЯ МІСТА /

Чернівці у очікуванні святкування 610 річниці першої, до тепер віднайденої, писемної згадки про місто та чернівецьку митницю (яка також може гучно святкувати), адже у грамоті Олександра Дорого І мова йшла саме про місто-митницю. Грамотою 1408 року Олександр Добрий надає право польським купцям торгувати з Молдовою. У цьому документів розписано митний тариф для польських товарів, конкретизуючи, скільки грошей треба сплатити по кожній товарній позиції та з різного транспортного засобу. Варто зазначити, що грошовою одиницею Молдавського Воєводства був ГРІШ. Умовою торгівлі було те, що усі ці податки мали сплачуватися на митниці Чернівці. Це перша письмова згадка про Чернівецьку митницю. До речі, будівля старої молдавської митниці збереглася навпроти церкви Святої Параскеви.

У переддень відзначення такої знаменної дати згадаємо і вшануємо одну із вагомих династій чернівчан, результатами роботи якої щоденно послуговувалися у місті та й в цілій Буковині – столітню династію ливарників-дзвонарів на прізвище Ґайб (Geib).

Годі й казати, що дзвони, їхнє відлуння мали та й мають особливе сакральне значення у нашому житті. «Дзвони – є артилерією духовенства», – влучно охарактеризував австрійський цісар Йозеф ІІ їх значення. Кожна християнська церква нашого міста мала дзвіниці із дзвонами, які використовувалися для проголошення визначних подій у житті релігійних громад, початку літургій чи пробивали посмертний подзвін.

Але й дзвони чернівецьких пожежників, найвищий вартовий яких наглядав за містом із вежі нашої ратуші, так само як і дзвони чернівецьких шкіл, гімназій, університету, що закликали до початку занять і радісно проголошували їх закінчення, а також і настільні дзвони у залах засідань Чернівецької міської ради, Буковинського крайового сейму, що закликали до тиші чи спокою під час політичних баталій тогочасних депутатів – всі вони були найавторитетнішими, адже закликали до уваги і тиші – Silentium! – після якої відбувалися важливі дії.

Дзвін Арнольда Гайба для Миколаївської церкви 1929 р.

Дзвін Арнольда Гайба для монастирської церкви на Горечі_1928 р.

Дзвін Арнольда Гайба для Семінарської церкви 1927 р.

Потребу у великій кількості дзвонів розпізнав засновник чернівецької династії дзвонарів – Андреас Ґайб, який у 1854 році заснував і відкрив першу на Буковині ливарню дзвонів. Якість його робіт швидко здобула визнання і славу, так що у січні 1862 році дзвони із ливарні Андреаса Ґайба були встановлені на новозбудованих головних православних храмах Чернівців – кафедральній церкві та церкві Св. Параскеви. А вже незабаром на початку 1882 року дзвони із іменем Андреаса Ґайба вперше милозвучно сповістили про освячення нової семінарської церкви Трьох Святителів митрополичої резиденції.

Дзвін Арнольда Гайба для церкви Св. параскеви 1937 р

Дзвін Густава Гайба для Семінарської церкви 1926 р.

Клеймо Арнольда Гайба на дзвоні для монастиря на Горечі 1928 р.

Чернівецькі дзвони ливарної фірми Ґайба стали візитною карткою крайової промисловості та ремесел, вони з успіхом виставлялися на австрійських та міжнародних промислових виставках і здобували престижні нагороди за особливу якість литва, художнє оформлення та звучання. Саме цьому ливарна майстерня завдячувала численні замовлення від парафій з Буковини, Галичини та Семигороддя. Всі церковні дзвони Ґайба містили нумерацією, за якою ми можемо зробити припущення, що їх було виготовлено щонайменше 1200 екземплярів за 86 років діяльності фірми.

У квітні 1897 року Андреас Ґайб повідомляв, що приймає замовлення на виготовлення нових дзвонів, переплавляє старі та здійснює обмін старих на нові, і наголошував, що не приймає російських дзвонів, бо вони виготовляються із поганої суміші металів, в той час, як на його власну продукцію він надає пожиттєву гарантію. Андреас Ґайб був радником Буковинської палати торгівлі і ремесел, очолював експертну раду із ливарних робіт та обробки металу.

Клеймо Густава Гайба на дзвоні для Семінарської церкви 1926 р.

Після його смерті у 1904 році сімейну справу унаслідував син Андреаса – Ґустав, який здобув професію шкільного вчителя, викладав у чернівецьких школах, але й з малих літ працював на виробництві батька і успадкував всі таємниці батька-майстра. У березні 1904 р. Ґустав Ґайб звернувся зі шпальт місцевої преси із застереженням про те, що: «часто трапляються випадки, коли цигани та інші дзвонарі обманюють людей і кажуть, що вони продають вироби фірми Ґайб», тому він просив звертатися виключно на виробництво і гарантував гнучку модель фінансування. Очевидно, що найкращим підтвердженням якості продукції та попиту на неї є і залишається намагання її підробити.

Ювілейний цісарський дзвін вчителя і дзвоноливарного майстра Густава Гайба 1910 р.

Перед відправленням високохудожніх дзвонів на міжнародні виставки їх виставляли на показ у будинку Ґайбів. Так, читаємо в тогочасній пресі, що серед відвідувачів нових експонатів для Бухарестської промислової виставки 1906 року побували крайові урядовці – начальник поліції Таранґул та велика кількість старшокласників і вчителів чернівецьких шкіл. За виставлені у Бухаресті три дзвони Ґустава Ґайб був нагороджений золотою медаллю румунського короля Карла І.

Кульмінацією і найвизначнішим дзвоном Ґустава Ґайба став «Ювілейний цісарський дзвін», який був виготовлений у 1908-1910 рр. з нагоди 60-ліття правління Франца Йозефа І. Він має вагу 500 кілограм і на ньому довкола розміщені бюсти цісаря, які зображають його у різному віці з 1848, 1878 і 1908 років. Над бюстами знаходиться лавровий вінок та цісарська корона. Великою радістю для нас сьогодні є той факт, що цей ювілейний дзвін зберігся у Чернівцях до наших днів на тому місці, де він був розміщений 108 років тому, а саме на вежі-дзвіниці римо-католицької базиліки Всечесного Хреста! Це дійсно чудо, що через дві світові війни та радянські антирелігійні десятиліття цей дзвін чернівецького майстра дійшов до нас неушкодженим.

Ювілейний цісарський дзвін вчителя і дзвоноливарного майстра Густава Гайба-1910 р.

Основні назви чернівецьких вулиць міська рада затвердила у 1884 році і 22 роки не перейменовувала та не додавала нових назв, але місто стрімко розвивалося, з’являлися нові вулиці і квартали, тому після такої великої паузи на засіданні міськради 21 червня 1906 р. під головуванням бургомістра д-ра Райса було присвоєно велику кількість нових назв. Тоді з’явилися такі вулиці як Шевченка, Воробкевича, Федьковича, Вікенгаузера, Мартиновича, Василька, Емінеску, Ґьоте, Гайдна… і на честь засновника династії дзвонарів вулиця Ґайба. Сьогодні це провулки – Індустріальний та Складський: саме на цих вулицях знаходилася перша буковинська ливарня дзвонів.

Кафедральний собор

Римо-католицька церква

Вночі 9 травня 1909 року ливарня Ґустава Ґайба за адресою: вулиця Семигородська, 85 вщент згоріла. Викликана телефоном чернівецька пожежна команда годину боролася із пожежею, але нічого не змогла врятувати. На щастя, все виробництво було застраховане, тому великі збитки впали не на дзвонарів, а на страхувальників.

У роки Першої світової війни австрійська армія відчувала великий брак в металі, тому по цілій монархії збирали метал на потребу війни, в усіх краях держави понад 80% всіх церковних дзвонів були зняті й відправлені не переплавлення. Але така велика мистецька жертва, як знищення багатьох історично цінних дзвонів, не допомогла і не врятувала ситуацію на фронті.

Майстерня Гайба по виливанню дзвонів біля залізничної станції Народний сад (Чернівці-Південні)

Краще б дзвони залишилися. Буковина і Чернівці не стали винятком. Безголосі дзвіниці лише поступово з середини 1920-х років знову отримували дзвони і в більшості випадків з виробництва чернівецької ливарні Ґайба. Замість знятих та втрачених дзвонів Андреаса Ґайба на Семінарській церкві резиденції у 1926-27 роках з’являються і лунають до наших днів дзвони його сина Ґустава та внука Арнольда Ґайба. Наступного, 1928 р. Арнольд виготовляє дзвони для монастирської церкви на Горечі, також і Миколаївська церква на вул. Руській до цього часу має його дзвони. У 1937 р. Арнольд Ґайб виготовив нові дзвони для церкви Св. Параскеви, найостанніші екземпляри, які нам вдалося віднайти.

Семінарська церква Трьох Святителів

Батько-засновник Андреас та син Ґустав, який помер 1932 р. у Чернівцях, поховані на християнському цвинтарі по вул. Зеленій у сімейному склепі в 20 кварталі. Останнім продовжувачем династії чернівецьких дзвонарів став син Ґустава – Арнольд, під іменем якого у Чернівцях виготовлялися дзвони упродовж 1926-1940 років, аж поки внаслідок радянської анексії Буковини Гітлер восени 1940 р. не забрав всіх буковинських німців додому до райху. Серед переселенців була й родина Ґайбів. А родинна ливарня дзвонів Ґайб була націоналізована і перейшла до рук радянських власників.

Церква Святої Параскеви