Петро Кобевко про те, як революції пожирають своїх Героїв і приводять до влади нікчем... (ПОЛІТИЧНИЙ ЛІКНЕП)

Спливло 4 роки. І ми почали котитися у прірву настільки швидко, що зупинити цей процес уже неможливо мирними шляхами.

Влада Майдану перевершила своїх попередників у своїй зажерливості, захланності та авторитаризмі. І не думайте, що це все сталося випадково. Нічого подібного. Згадайте останні дні Майдану…

У Києві ще догорали барикади і лунало над Майданом «Пливе кача», а на місцях уже брали владу ті, кому вона була призначена ще далеко до початку Революції Гідності. Випадковостей там не було. Хіба що ні Янукович, ні його противники не сподівалися такого масового протесту, який стався в Україні на кінець 2013 початок 2014 років.

Коли Янукович втік 21 лютого і небезпека зникла, то на вулиці і майдани міст і сіл України повалило бидло, яке у тривожні небезпечні дні сиділо тихо, мов щури у дучці. Боялися. А тут уже можна не боятися. І це бидло стало агресивним і жорстоким. Цим воно приховувало свій страх у часи революції.

У Чернівцях на майданах уже 21-22 лютого з’явилися якісь голосно волаючі люди. Вони вимагали громити будівлі влади, магазини, офіси. Вони об’єднувалися у групи і ходили містом, лякаючи перехожих своєю «грізною» агресією.

Щоправда, справжні революціонери на них не звертали уваги. Вони розуміли, що революція не закінчена і над Україною нависає небезпека з боку Росії. Але були інші, котрі зуміли скористатися послугами агресивного бидла у ті дні.

Пам’ятаєте, як тоді змушували писати заяву голову обласної ради Михайла Гайничеру?.. Як танцювали на столах, тупотіли ногами, кричали, лякали і погрожували. Теперішній голова облради Іван Мунтян став над головою Гайничеру, ніби караючий меч Немезиди. Михайло Гайничеру написав заяву і відрікся від влади та від партії регіонів. Іван Мунтян взяв заяву, склав її рівненько і заховав до внутрішньої кишені дорогого піджака.

Після цього тільки ми й бачили цю заву. А Іван ще трохи походив разом з агресивними людьми містом і сам став головою облради. Згодом він знову здружився з регіоналом Гайничеру і вся революція зійшла «псові під хвіст».

А ще останні дні лютого запам’яталися агресією проти журналістів, котрі служили Януковичу та його режиму.

Це було у Кіцмані. Районна газета тоді прославляла партію регіонів. А редакторка задовольняла всі забаганки голови РДА Олега Унгуряна, який диктував їй, як писати і яку газету видавати.

Тож прийшли люди з Майдану і кажуть: «Викинемо тебе, редакторко, з вікна!». Вони прийшли не до регіонала Олега Унгуряна, а до журналістки, до жінки. Ніби хтось їх туди саме направив і тим самим відволік увагу від значно небезпечніших політиків-регіоналів. Напевне, йти до Унгуряна злякалися.

Подібне повторилося і з журналістами, які у Чернівцях підтримували ПР. Насамкінець, агресивні «революціонери» виступили й проти відносно нейтрального каналу «Чернівці». Саме тоді, коли там виступав голова ПР на Буковині Михайло Папієв. Дуже показовим був той факт, що люди виступали проти журналістів і телеканалу, а не проти Папієва.

Ніби якась невидима рука спрямовувала гнів людський вбік від партії регіонів і направляла їх на журналістів. А не на членів ПР. Це тривало досить довго.

У тому ж таки Кіцмані 2014 року на посаду голови РДА призначив президент голову міської організації ВО «Батьківщина», активного майданівця, постійного ведучого мітингів у Чернівцях Юрія Скорейка. Не встигло ще чорнило висохнути на підписі президента про призначення голови, як на порозі приміщення РДА у Кіцмані стали десяток агресивних людей з криками «Не допустимо! Ми давали клятву на Майдані!»

Чого вони не допустили? Яку клятву давали? Адже їхнього побратима президент призначив головою РДА. Ніхто нічого уже не чув і не хотів чути. Скорейко так і не приступив до виконання обов’язків голови. І знову ж чиясь невидима рука керувала натовпом скажених агресорів. Вони зробили свою справу і розійшлися. Натомість до влади став спочатку прихований регіонал, а зараз уже явний і активний попихач партії регіонів у Кіцманському районі Юрій Косар. Він за керування ПР на Буковині ніколи не приховував до неї прихильності. Ще й вихваляв її скрізь. За це йому посади давали. Але регіоналів не стало. І йому знову посади дають. Хто їх роздає? Адже влада нібито змінилася.

Напевне, в тому й біда, що нібито. Бо методи залишилися ті, які й були раніше. А де ті майданівці, які «клятву давали». Нема. Зникли. Ніби корова язиком злизала. Чи може їх приховали до пори до часу. Аби знову використати тоді, коли настане час «Ч» для цієї влади.

А він уже настає. До нього не довго залишилося чекати. Уже на осінь закипить Україна. І тоді знову потрібні стануть агресори.

На відмінну від Януковича, теперішня влада готується до революцій. За 4 роки вона змогла створити цілий ряд воєнізованих «тітушок» офіційних і неофіційних. Потенційних революціонерів, стійких патріотів уже поховано в українську землю. Вони героїчно загинули, захищаючи Україну у перші дні війни на Донбасі у добровольчих загонах. Їм віддамо геройські почесті. Хто не встиг загинути, того гноблять у тюрмах. А хто ще не у тюрмі, тому ліплять ярлик «зрадник».

І у цих умовах почнуться бунти. Вони будуть несправедливі, жорстокі і хаотичні.

У цьому хаосі ми можемо втратити Україну. Бо тим, хто при владі, навряд чи вона вже потрібна. Висмоктали з неї останні соки (щоправда, ще землю не вкрали. Бо не встигають), відправили своїх дітей за кордон. Скупили там нерухомість, відкрили рахунки у банках. Завели двигуни літаків…

Тільки почнеться – і вони уже там. А ми між собою будемо з’ясовувати, хто патріот, а хто не дуже, хто друг, а хто ворог… І можемо доз`ясовуватися до того, що України не стане.

Не вірите?

Згадайте, як недавно в ОДА відбулися зустрічі громадських активістів з головою Фищуком. Один активіст з трибуни кричав, що Фищука «геть!», інший кричав, що «геть!» того, хто кричить «геть!». А Фищук тим часом тихенько вийшов із зали. Активісти залишилися з’ясовувати відносини між собою.

Чи ще один приклад, який матимемо через тиждень у Чернівецькій міській раді. Там будуть знімати голову. І тоді буде можливе все. Одна група владців приведе до міськради своїх прихильників. Інша група приведе своїх. Вони будуть стравлювати людей одних проти інших. І таким чином зможуть ще якийсь час притриматися при владі. Люди будуть чубитися між собою. А вони у цей час обкрадатимуть місто і тих же людей. Незважаючи з якого боку містяни будуть стояти 26 липня.

Аби не творити таке протистояння між людьми у цей час, треба, аби після голосування за недовіру меру Каспрукові, відразу у відставку подав секретар Продан і була б саморозпущена міська рада. Якщо станеться саме так, то і мер, і депутати хочуть добра місту і містянам. Якщо так не станеться, то вони великі і небезпечні недруги Чернівців і чернівчан. 

 

 

 

 

Кобевко «у ярмі», або як пройшов День Свободи у Чернівцях ( ФОТО + ВІДЕО)

На восьмому році після Помаранчевої революції Чернівці виглядали сіро і понуро. Помаранч нині в дефіциті. Тому позеленити цю сірість у День Свободи, 22 листопада, взялися активісти молодіжного крила партії Фронт Змін, до яких примкнули старші «со-товаріщі»; журналісти; частинка екс-революціонерів; колишніх студентів, які ніколи не забудуть велелюдності Майдану, як першого кохання; кілька десятків буковинців з такою ж кількістю переодягнених і не зовсім міліціянтів; і, навіть, «таємних агентів» Ратуші – Захара Подкидишева і молодого депутата регіонала Романа Клима. Загалом, чоловік 150, не більше. Це - в кращому випадку.

Як говорить у таких випадках шеф-редактор газети на Руській,20 «доборолась Україна до самого краю…» :)

Холод, який несподівано впав на Чернівці, здається подушив тих, хто міг вийти і підтримати акцію більш велелюдно. Але якби на вулиці було і плюс 25, ми все одно б не побачили тих, хто біля пам’ятника Шевченкові у ті помаранчеві дні 2004-го обіцяв десяткам тисяч, наповнених вірою, очей - волю, демократію, європейський рівень життя і бандитам тюрми – Демчак, Гасюк, Чинуш, Ткач, Баглей і багато інших пшик-революціонерів. Добре, що ця пошесть не поширилася на студентського лідера тогочасного Чернівецького Майдану - Петра Олексюка, нині банкіра, якого після революції дехто з "пшик-революціонерів" водив за носа з депутатством і тюкав владними обіцянками. Петро зберіг своє лице...

Флеш-моб «Почистимо вуха владі, щоб вона почула людей» показав, що життя продовжується і воно вже більше нагадує перфоманс буденної сучасності, аніж революційний поступ суспільства до змін, який, здавалось, безповоротно заклав у свідомість нації Майдан. Десь або загубилась у народу політична віагра, або вона тепер, через сім років, перестала діяти в умовах холоду.

І від того було якось ніяково тим, хто пам’ятає 40 тисяч люду під стінами Ратуші сім років тому. Наприклад, Петро Кобевко навіть надів «ярмо» собі на шию, яке змайстрували молоді фронтовики під стінами, які охороняють леви. Але вчасно опам’ятався і втік з нього – ярмо для нинішнього Петра Дмитровича – то таки занадто...

Спостерігаючи за дійством, колишні помаранчеві з теперішніми зеленими фронтовиками нишком підколювали один одного і дивилися на Кобевка і його Вірну Надію, які пов’язали на одяг помаранчеві стрічки, майже як на марсіян.

На холоді не були поміченими соратники фонтовиків по КОДу (Комітету Опору Диктатурі) – рухівці, свободівці, батьківщинівці і нашоукраїнці. Мунтян в кабінеті сумував за Тимошенко, Мельничук з Горуком за втраченим 3% виборчим бар’єром до ВРУ, Бурденюк теж десь загубився по дорозі і лише тричі екс-депутат Верховної Ради Георгій Манчуленко з «уенпістом» Ігорем Бабюком виглядали на цьому тлі саменькими «білими воронами». Тай то добре…

Але найголовніше - не було у День Свободи під Чернівецькою Ратушею та під «будинком з левами» нашоукраїнців – партії яку народив Майдан (!) – Максимюка з Сірманом, Куліша з Баглеєм, та ще багатьох нинішніх V.I.P. "помаранчевих персон", яким тепер, очевидно, влада Януковича дала більше, аніж влада Ющенка-Тимошенко. Так і хочеться запитати: за що боролись, панове? Чому дурили виборця? Під якими гаслами йшли до вла… корита?!

…Біля «левів» величезне картонне вухо владі почистили фронтовики Максим Бурбак з Ярославом Курком. Але їх явно не почули, хоча забиті гелікоптерами і дорогими службовими автомобілями вуха перед цим, у стилі класика чернівецького перфомансу Анатоля Федірка, вичистили їхні ще молоді однопартійці. І тут, знаєте, подумалось: а може варто спершу чернівецькій опозиції самій почистити вуха і промити очі, щоб змогти побачити весь свій жалюгідний стан, де об’єднанням заради країни і справжньою довірою до виборця зовсім не пахне?

 

А чи не наші опозиційні політикани, які сьогодні такі далекі від Майданів, дозволили владі ТАК поступати з людьми, самі ж продавшись з вухами за посади чи лояльність влади до їхнього бізнесу? Може САМЕ ТОМУ, НАРАЗІ, ЛЮДИ Й НЕ ВІРЯТЬ НІ ВЛАДІ, НІ РОЗБИТІЙ ПО ЗАКУТКАХ ОПОЗИЦІЇ, яка поки готова дружити ПРОТИ когось, а не ЗАРАДИ когось?! І після цього ми ще чогось хочемо від простих людей, незадоволено поглядаючи на мітингах на майже порожні площі та майдани. Якби не горстка фронтовиків (партії, якої в часи Майдану ВЗАГАЛІ НЕ БУЛО!), які сьогодні наполегливо вчаться опозиційності й політичної боротьби, (ох, як я "люблю" такі політичні метаморфози!) вийшла сьогодні сказати «ФЕ» владі у Чернівцях, - хто ж тоді взагалі б протестував?

…Хтось з теоретиків-опозиціонерів в натовпі вкотре бовкнув, що влада рахується з об’єднаними, сильними і сміливими ОПОНЕНТАМИ. Хто ж це такий сказав?! Де він дівся у натовпі?! Куди знову втік?! Де його тепер шукати?! Що сам для цього зробив?! Чи може чекати цього теоретика до нового флеш-мобу з новими мудрими думками, яким наступного разу вже "точно" повірить народ?! Якщо буде той наступний раз...

Так де ж ви поділися, ЛЮБІ мої ДРУЗІ ?

Охрім НАВУХОДОНОСОР, БукІнфо (с)
Фото Здуреного Помаранча