Чернівці збудовані із Богом у серці (ФОТО)
ІСТОРІЯ МІСТА В УНІКАЛЬНИХ СВІТЛИНАХ /
Наше місто ніколи не було містом безбожників, хоча й шляхи до Бога у його мешканців були різні. Всі вони ділилися приблизно на дві великі групи, які шукали, вірили і жили: одні в іудаїзмі будували для себе Синагоги, а інші у християнстві будували для себе церкви. Господні храми, які були натхненно збудовані чернівчанами упродовж ХІХ та ХХ століть, були не тільки осередками духовного життя міста, а й перетворилися у архітектурні домінанти, навколо яких сформувалися площі і квартали. Їхні високі, шпилясті й округлі, кручені та прямолінійні вежі творять унікальний міський просторовий образ, який легко впізнається кожним чернівчанином не залежно від того, з якого пагорбу він бачить цю небесну лінію дахового ландшафту рідного міста.
Із далеких «затурканих» часів молдавського князівства на території сучасних Чернівців збереглися три дерев’яні храми безкупольного хатнього типу, що датуються XVIII ст. Найвідоміша з тих дерев’яних церков – стара Миколаївська церква по вулиці Сагайдачного, яка щоправда 1993 р. згоріла і була заново відбудована у автентичному вигляді (див. на головному фото).
З кам’яних храмів доавстрійської доби в історії нашого міста одиноко і гордо стоїть православний красень-храм Різдва Богородиці на Горечі, колишньому передмісті Чернівців, який був збудований ще 1766 року. Оригінальні настінні розписи XVIII століття заворожують сьогодні кожного, хто їх бачить – вперше чи всоте. А анекдотичний переказ про російського імператора Александра І, який 1823 року був майже покусаний собаками під цією церквою, зробить мандрівку туди ще й веселою.
Коли австрійці 1774 р. прибрали до своїх рук Буковину і почали витягувати її із середньовічного відсталого мороку, то окрім австрійських законів, війська, їм у першу чергу потрібні були люди, які мали охоту переселитися до малозаселеного краю і взятися до роботи на благо своє і держави, яка їм у цьому сприяла.
Гарнізонна церква
Найдавніша з-поміж усіх мурованих кам’яних церков, яка височіє у центрі міста, є римо-католицький костел Воздвиження Всечесного Хреста – збудована у 1814 році чернівецькими римо-католиками, до яких належали чернівчани польської, німецької, угорської, чеської та словацької національностей. Ця церква була споруджена якраз навпроти будинку військової адміністрації Буковини і стала символом нової австрійської влади. До цієї кам’яної церкви із 1778 року тут стояла дерев’яна гарнізонна церква, яка використовувалася у злагоді почергово римо-католиками, греко-католиками та вірмено-католиками. Це був гарний приклад конфесійної толерантності та співжиття у Чернівцях.
Німці-лютерани, селяни та ремісники також активно переселялися на Буковину з кінця XVIII століття. У 1786 р. була заснована євангельська громада на Роші, а 1797 р. виникла перша євангельська парафія у Чернівцях. Багато років для потреб церкви винаймали приватні глиняні будинки-мазанки у єврейському кварталі Чернівців, а 1809 р. для неї придбали стару броварню Вільда на сучасній вулиці Тобілевича, яка не зовсім підходила для лютеранської церкви. Аж після спорудження кам’яного католицького костелу дерев’яну церкву католики продали німецьким протестантам, і вона була перенесена на перехрестя сучасних вулиць Богдана Хмельницького та Університетської, де служила євангельській німецькій громаді аж поки вона на кошти протестантської організації з Німеччини у 1843-49 рр. збудувала свій новий мурований храм. Як римо-католицька церква, так і німецька євангельська церкви мали чудові органи, які були придбані у майстрів з Моравії і використовувалися не тільки для богослужінь, а й для публічних концертів із знаними виконавцями, що приїздили на гастролі до Чернівців.
Серед новоприбулих до Буковини трудових переселенців були також і українці Галичини та румуни із Банату, які були вірянами греко-католицької церкви, хоча її характер залишався у Чернівцях – руський (український), про що свідчить і назва вулиці, де 1821 року було споруджено греко-католицький храм Св. Петра і Павла. Для тогочасних Чернівців, які мали не більше 15 тисяч населення, масштаб тієї церкви у стилі ампір був задовільним. Інша справа, коли після Першої світової війни вже у 100-тисячному місті розрослася й багатотисячна греко-католицька громада, яка спромоглася на розбудову старої церкви, і за проектом Володимира Залозецького 1937 р. було здійснено її добудову у сучасному вигляді.
Попри появу у місті у першій половині ХІХ ст. християнських храмів інших конфесій, Буковина залишалася переважно краєм православним, адже за кількістю населення православні українці та румуни становили понад 60% всього населення. Перенесення й створення 1781 р. за цісарським указом православного єпископату у Чернівцях на Господньому пагорбі (Dominikberg) укорінило й наголосило значення міста як православного духовного центру із величезними майновими володіннями, що забезпечували економічну силу православ’я у цьому багатонаціональному краї. Австрійська владна політика була спрямована на всебічну підтримку православної церкви на Буковині та надавала їй автономію у внутрішньому управлінні.
Національне самоусвідомлення православних Буковини – українців і румунів, принесло в церковне життя дух протистояння, конкуренції і боротьби. У другій половині ХІХ століття саме у православній конфесії церковне питання стало питанням політичним. Адже у попередні віки люди ідентифікували себе за вірою, а не за національністю. Позиція єпископа/митрополита була у цьому вирішальною: якщо це був д-р Євген Гакман, то в православній церкві було рівноправ’я і справедливе відношення до всіх вірян, а якщо на чолі митрополії ставали румунські націоналісти як митрополит Сільвестер Мораріу-Андрієвич, то починалося гноблення українців аж до того, що вони на знак протесту переходили цілою громадою до уніатської церкви (с. Раранче).
Єпископ Євгеній Гакман зініціював і організував будівництво на кошти православної церкви Буковини найвеличнішу з-поміж усіх храмів міста – кафедральну церкву, яка споруджувалася з 1844 по 1864 рр. у стилі ренесансу архітектором Фердинандом Рьолем. Після смерті митрополита у 1873 р. він був похований саме у цьому храмі. Але в часи перетворення храму у картинну галерею та виставку товарів народного господарства у 1970 р. за наказом комуністів його прах був звідти викинутий.
Цікаво, що понад 30 років після спорудження кафедральна церква не мала жодних настінних внутрішніх розписів, що було дуже незвичним для православних церков. Аж коли її майстерно розписав на мотиви Нового завіту відомий віденський художник професор Карл Йобст, який до цього вже дуже стильно розписав Семінарську церкву Трьох святителів у митрополичій резиденції та інтер’єр Чернівецької філармонії. Художник усвідомлював цю роботу як власний визначний твір і навіть залишив свій автограф. З цього погляду дивує комуністичне варварство, яке здерло зі стін всі розписи, щоб забілити їх і показувати радянський живопис. Варто наголосити, що саме ця церква була головною церквою усіх православних цілої Буковини.
Практично одночасно із спорудженням кафедральної церкви єпископ Гакман освятив спорудження нової кам’яної православної церкви Св. Параскеви, яка першою вітала кожного гостя Чернівців, що піднімався у верхнє місто від залізничного вокзалу і стояла на місці старої т.зв. митної церкви, навпроти молдавської митниці, де львівські купці мали сплачувати мито, як йдеться у найдавнішій згадці Чернівців – грамоті воєводи Олександра Доброго від 1408 р. Її будівництво тривало на два роки менше, ніж кафедральної церкви (1844-1862 рр.).
Зовсім поруч із кафедральною церквою у 1875 р. вознеслася вишукана вірмено-католицька церква, автором проекту якої став сам Йозеф Главка. Також і вірмени Буковини ділилися на православних та уніатів: православні мали свою церкву у Сучаві, а вірмено-католики збудували її у Чернівцях. Власних коштів на спорудження церкви-красуні у чернівецьких вірмен не було, тому пожертви на її спорудження надходили від десятків вірменських громад Галичини, де всі вірмени були уніатами. А списки доброчинців із сумами пожертв на спорудження цієї церкви зберігаються й нині в Чернівецькому обласному архіві.
Якими б різними й особливими не були всі згадані та не згадані тут чернівецькі храми, коронацією людського витвору на божу славу беззаперечно став і непохитно залишається витвір Йосипа Главки – комплекс резиденції православного митрополита Буковини і Далмації. Його, як і дві попередні православні церкви Чернівців, розпочав будувати єпископ Євгеній у 1864 році, коли завершив спорудження кафедральної церкви. Наголосимо саме на цій послідовності – спочатку кафедральну, головну церкву краю, а потім резиденцію для себе. Її історія настільки добре і всебічно висвітлена, що залишається лише насолоджуватися її неповторним виглядом на історичних листівках позаминулого віку. З освяченням семінарської церкви у січні 1882 р. крайова столиця отримала ще одну православну обитель, де виховувалися цілі покоління майбутніх православних священників.
Рівно 125 років тому – 14 травня 1893 у сучасному IV корпусі університету було відкрито експозицію новоствореного краєзнавчого музею, який на той час ще не мав власного будинку і розмітився в митрополичій резиденції. За перших п’ять років діяльності експозицію музею відвідало майже 10 тисяч осіб. Особливою привабливістю та популярністю для недільного відпочинку чернівчан користувався вишуканий парк резиденції. Єдиним наріканням було те, що поки християни у неділю були у церквах на богослужіннях, всі лавиці у парку вже займалися багатодітними іудейськими родинами, і християни невдоволені поверталися додому.
Цікаво, що на більшості веж чернівецьких церков встановлювали великі годинники – і на римо-католицькій, і на православній кафедральній, і на німецькій лютеранській, і на єзуїтській, які своїм дзвоном відбивали в унісон із годинником на чернівецькій ратуші відлік земного життя чернівчан різних національностей, різних конфесій. Проте, ті чернівчани уміли чути й розуміти одне одного, уміли об’єднувати свої зусилля, щоб розбудовувати рідне місто до європейських стандартів, навіть якщо в неділю вони знову розходилися по різних церквах.
Сергій ОСАЧУК, Микола САЛАГОР, для БукІнфо (с)
Поштові листівки із колекції Миколи Салагора
-
Презентація книги Миколи Тимошика зібрала аншлаг у Чернівцях: автор презентував працю "Змосковлення Буковини"
-
Унікальні історичні матеріали знайшли в Чернівецькому архіві: в мерії відкрили виставку цінних документів
-
Офіційно реабілітовано репресованого радянською владою буковинського громадського діяча Лева Когута
-
Професор і журналіст Микола Тимошик у Чернівцях презентує своє нове видання “Змосковлення Буковини”
-
Рамон Джон Гнатишин: український генерал-губернатор Канади з буковинським корінням, який не мав ворогів
-
Рівно два роки тому з постаменту у Чернівцях демонтували радянський танк - фотозгадка