ГОЛОВНА | БЛОГИ | ПРО НАС | АРХІВ | ФОТОСЕРВІС | КОНТАКТИ | ВХІД НА САЙТ
Дивись:
 НОВИНИ
 СПОРТ
 ІНТЕРВ'Ю
 ПЕРСОНАЛІЇ
 АНАЛІТИКА
 ПРЕС-КОНФЕРЕНЦІЇ
 КРИМІНАЛ
 ШОУ-БІЗНЕС
 НАУКА
 ІСТОРІЯ
 ПОЛІТИКА
 СКАНДАЛИ
 ЦІКАВИНКИ
 ТЕХНОЛОГІЇ
 БІЗНЕС
 КУЛЬТУРА
 ЗДОРОВ'Я
 НАДЗВИЧАЙНІ СИТУАЦІЇ
 ПРЕС-ОГЛЯД
 ЧЕРНІВЦІ
 ЕКОНОМІКА
 ОСВІТА
 ЕКОЛОГІЯ
 МАС-МЕДІА
 РЕЛІГІЯ
 МІЖНАРОДНІ НОВИНИ
 ПРАВО
 КОРДОН
 ПРЕЗИДЕНТСЬКІ ВИБОРИ
 ПРОТЕСТИ
 НАРОДНІ ТРАДИЦІЇ
 МИСТЕЦТВО
 БЛАГОДІЙНІСТЬ
 ЧЕРВОНА РУТА 2009
 ОБЛАСНА ВЛАДА
 ВІДПОЧИНОК
 АРМІЯ
 ЖИТІЄ МОЄ
 БЛОГИ
 ОЧЕВИДНЕ-НЕЙМОВІРНЕ
АРХIВ
 
новин
веб-конференцiй
опитувань
ПРО НАС
КОНТАКТИ
ПОШУК
 


















Новини від Киноафиша.юа
Загрузка...
Загрузка...
 
 
 
Loading...

Новини Чернівці та Буковинського краю. Щоденні чернівецькі новини, буковинські новини, новини буковини, прессконференції, анонси, блоги, опитування.

  Перегляд новини  /  ІСТОРІЯ   >>> 15 Травня 2018

Чернівці збудовані із Богом у серці (ФОТО)

ІСТОРІЯ МІСТА В УНІКАЛЬНИХ СВІТЛИНАХ /


Наше місто ніколи не було містом безбожників, хоча й шляхи до Бога у його мешканців були різні. Всі вони ділилися приблизно на дві великі групи, які шукали, вірили і жили: одні в іудаїзмі будували для себе Синагоги, а інші у християнстві будували для себе церкви. Господні храми, які були натхненно збудовані чернівчанами упродовж ХІХ та ХХ століть, були не тільки осередками духовного життя міста, а й перетворилися у архітектурні домінанти, навколо яких сформувалися площі і квартали. Їхні високі, шпилясті й округлі, кручені та прямолінійні вежі творять унікальний міський просторовий образ, який легко впізнається кожним чернівчанином не залежно від того, з якого пагорбу він бачить цю небесну лінію дахового ландшафту рідного міста.


Із далеких «затурканих» часів молдавського князівства на території сучасних Чернівців збереглися три дерев’яні храми безкупольного хатнього типу, що датуються XVIII ст. Найвідоміша з тих дерев’яних церков – стара Миколаївська церква по вулиці Сагайдачного, яка щоправда 1993 р. згоріла і була заново відбудована у автентичному вигляді (див. на головному фото).
 
Дві інші старочернівецькі дерев’яні церкви більш сховані від людського ока – на вулицях Новоушицькій та Квітковського, куди вони були перенесені ще у ХІХ ст., щоб звільнити місце під розбудову Чернівців. До двох останніх також приклалися руки новітніх дизайнерів, які захотіли зробити історичні пам’ятки «май файними».

З кам’яних храмів доавстрійської доби в історії нашого міста одиноко і гордо стоїть православний красень-храм Різдва Богородиці на Горечі, колишньому передмісті Чернівців, який був збудований ще 1766 року. Оригінальні настінні розписи XVIII століття заворожують сьогодні кожного, хто їх бачить – вперше чи всоте. А анекдотичний переказ про російського імператора Александра І, який 1823 року був майже покусаний собаками під цією церквою, зробить мандрівку туди ще й веселою.

Коли австрійці 1774 р. прибрали до своїх рук Буковину і почали витягувати її із середньовічного відсталого мороку, то окрім австрійських законів, війська, їм у першу чергу потрібні були люди, які мали охоту переселитися до малозаселеного краю і взятися до роботи на благо своє і держави, яка їм у цьому сприяла.
 
Вірмено-католицька церква
 
Вірмено-католицька церква
 
Мама-імператриця Марія-Терезія прославилася гоніннями проти протестантів та всіх некатоликів, виганяючи їх із своїх володінь, але вже її син-імператор Йозеф ІІ, який особисто двічі приїздив на Буковину, видав 13 жовтня 1781 року Указ (патент) про толерантність, яким на противагу попередній політиці запроваджувалося вільне віросповідання і право споруджувати церкви релігійним громадам, що налічували більше 100 членів. Цей указ став благословенним для Буковини, адже всі релігійні спільноти, які раніше зазнавали переслідувань, отримували повну свободу на своєму шляху до Бога. До Чернівців і на Буковину хлинули завзятті трудівники різних конфесій і віросповідань.
 
 
Греко-католицька церква
 
Греко-католицька церква (добудована)
 
Греко-католицька церква
 
Греко-католицька церква
 
Греко-католицька (вокзальна) церква
 

Гарнізонна церква

Найдавніша з-поміж усіх мурованих кам’яних церков, яка височіє у центрі міста, є римо-католицький костел Воздвиження Всечесного Хреста – збудована у 1814 році чернівецькими римо-католиками, до яких належали чернівчани польської, німецької, угорської, чеської та словацької національностей. Ця церква була споруджена якраз навпроти будинку військової адміністрації Буковини і стала символом нової австрійської влади. До цієї кам’яної церкви із 1778 року тут стояла дерев’яна гарнізонна церква, яка використовувалася у злагоді почергово римо-католиками, греко-католиками та вірмено-католиками. Це був гарний приклад конфесійної толерантності та співжиття у Чернівцях.

Німці-лютерани, селяни та ремісники також активно переселялися на Буковину з кінця XVIII століття. У 1786 р. була заснована євангельська громада на Роші, а 1797 р. виникла перша євангельська парафія у Чернівцях. Багато років для потреб церкви винаймали приватні глиняні будинки-мазанки у єврейському кварталі Чернівців, а 1809 р. для неї придбали стару броварню Вільда на сучасній вулиці Тобілевича, яка не зовсім підходила для лютеранської церкви. Аж після спорудження кам’яного католицького костелу дерев’яну церкву католики продали німецьким протестантам, і вона була перенесена на перехрестя сучасних вулиць Богдана Хмельницького та Університетської, де служила євангельській німецькій громаді аж поки вона на кошти протестантської організації з Німеччини у 1843-49 рр. збудувала свій новий мурований храм. Як римо-католицька церква, так і німецька євангельська церкви мали чудові органи, які були придбані у майстрів з Моравії і використовувалися не тільки для богослужінь, а й для публічних концертів із знаними виконавцями, що приїздили на гастролі до Чернівців.
 
 
 
Католицька церква
 
Євангельська церква
 
Євангельська церква

Серед новоприбулих до Буковини трудових переселенців були також і українці Галичини та румуни із Банату, які були вірянами греко-католицької церкви, хоча її характер залишався у Чернівцях – руський (український), про що свідчить і назва вулиці, де 1821 року було споруджено греко-католицький храм Св. Петра і Павла. Для тогочасних Чернівців, які мали не більше 15 тисяч населення, масштаб тієї церкви у стилі ампір був задовільним. Інша справа, коли після Першої світової війни вже у 100-тисячному місті розрослася й багатотисячна греко-католицька громада, яка спромоглася на розбудову старої церкви, і за проектом Володимира Залозецького 1937 р. було здійснено її добудову у сучасному вигляді.

Попри появу у місті у першій половині ХІХ ст. християнських храмів інших конфесій, Буковина залишалася переважно краєм православним, адже за кількістю населення православні українці та румуни становили понад 60% всього населення. Перенесення й створення 1781 р. за цісарським указом православного єпископату у Чернівцях на Господньому пагорбі (Dominikberg) укорінило й наголосило значення міста як православного духовного центру із величезними майновими володіннями, що забезпечували економічну силу православ’я у цьому багатонаціональному краї. Австрійська владна політика була спрямована на всебічну підтримку православної церкви на Буковині та надавала їй автономію у внутрішньому управлінні.
 
Кафедральний собор
 
Кафедральний собор
 
Кафедральний собор

Національне самоусвідомлення православних Буковини – українців і румунів, принесло в церковне життя дух протистояння, конкуренції і боротьби. У другій половині ХІХ століття саме у православній конфесії церковне питання стало питанням політичним. Адже у попередні віки люди ідентифікували себе за вірою, а не за національністю. Позиція єпископа/митрополита була у цьому вирішальною: якщо це був д-р Євген Гакман, то в православній церкві було рівноправ’я і справедливе відношення до всіх вірян, а якщо на чолі митрополії ставали румунські націоналісти як митрополит Сільвестер Мораріу-Андрієвич, то починалося гноблення українців аж до того, що вони на знак протесту переходили цілою громадою до уніатської церкви (с. Раранче).

Єпископ Євгеній Гакман зініціював і організував будівництво на кошти православної церкви Буковини найвеличнішу з-поміж усіх храмів міста – кафедральну церкву, яка споруджувалася з 1844 по 1864 рр. у стилі ренесансу архітектором Фердинандом Рьолем. Після смерті митрополита у 1873 р. він був похований саме у цьому храмі. Але в часи перетворення храму у картинну галерею та виставку товарів народного господарства у 1970 р. за наказом комуністів його прах був звідти викинутий.

Цікаво, що понад 30 років після спорудження кафедральна церква не мала жодних настінних внутрішніх розписів, що було дуже незвичним для православних церков. Аж коли її майстерно розписав на мотиви Нового завіту відомий віденський художник професор Карл Йобст, який до цього вже дуже стильно розписав Семінарську церкву Трьох святителів у митрополичій резиденції та інтер’єр Чернівецької філармонії. Художник усвідомлював цю роботу як власний визначний твір і навіть залишив свій автограф. З цього погляду дивує комуністичне варварство, яке здерло зі стін всі розписи, щоб забілити їх і показувати радянський живопис. Варто наголосити, що саме ця церква була головною церквою усіх православних цілої Буковини.
 
Православна церква Св.Параскеви

Практично одночасно із спорудженням кафедральної церкви єпископ Гакман освятив спорудження нової кам’яної православної церкви Св. Параскеви, яка першою вітала кожного гостя Чернівців, що піднімався у верхнє місто від залізничного вокзалу і стояла на місці старої т.зв. митної церкви, навпроти молдавської митниці, де львівські купці мали сплачувати мито, як йдеться у найдавнішій згадці Чернівців – грамоті воєводи Олександра Доброго від 1408 р. Її будівництво тривало на два роки менше, ніж кафедральної церкви (1844-1862 рр.).
 
Православна церква Св.Параскеви

Зовсім поруч із кафедральною церквою у 1875 р. вознеслася вишукана вірмено-католицька церква, автором проекту якої став сам Йозеф Главка. Також і вірмени Буковини ділилися на православних та уніатів: православні мали свою церкву у Сучаві, а вірмено-католики збудували її у Чернівцях. Власних коштів на спорудження церкви-красуні у чернівецьких вірмен не було, тому пожертви на її спорудження надходили від десятків вірменських громад Галичини, де всі вірмени були уніатами. А списки доброчинців із сумами пожертв на спорудження цієї церкви зберігаються й нині в Чернівецькому обласному архіві.
 
На початку 1880-х рр. до Чернівців прибули представники ордену єзуїтів – найбільш впливового чернечого ордену римо-католицької церкви і спорудили за три роки (1891-1894 рр.) одну із найгарніших церков міста у неготичному стилі із 60-метровою вежею на великій торговиці навпроти військового шпиталю, що розміщувався на тогочасній площі Фердинанда. На відміну від інших будівництв, де траплялися більші або менші виробничі нещасні випадки, церква Серця Ісуса, як відзначали сучасники, за період спорудження не мала жодного такого випадку. На спорудження цієї церкви поступили пожертви від 240 тисяч католиків з усієї Європи, на їх славу щоп’ятниці правилася служба. Її спорудження відповідало нагальним потребам католиків у Чернівцях, бо вже давно єдина католицька церква була недостатньою для 15 тисяч чернівчан римо-католицької конфесії. Тут з’явився вже четвертий у місті орган, що супроводжував літургії своїм багатоголоссям.
 
Римо-католицька церква
 
Римо-католицька церква
 
Римо-католицька церква
 
Римо-католицька церква

Якими б різними й особливими не були всі згадані та не згадані тут чернівецькі храми, коронацією людського витвору на божу славу беззаперечно став і непохитно залишається витвір Йосипа Главки – комплекс резиденції православного митрополита Буковини і Далмації. Його, як і дві попередні православні церкви Чернівців, розпочав будувати єпископ Євгеній у 1864 році, коли завершив спорудження кафедральної церкви. Наголосимо саме на цій послідовності – спочатку кафедральну, головну церкву краю, а потім резиденцію для себе. Її історія настільки добре і всебічно висвітлена, що залишається лише насолоджуватися її неповторним виглядом на історичних листівках позаминулого віку. З освяченням семінарської церкви у січні 1882 р. крайова столиця отримала ще одну православну обитель, де виховувалися цілі покоління майбутніх православних священників.
 
Семінарська церква Трьох святителів
 
Семінарська церква Трьох святителів
 
Семінарська церква Трьох святителів
 
Семінарська церква Трьох святителів
 
Семінарська церква Трьох святителів
 
Семінарська церква Трьох святителів

Рівно 125 років тому – 14 травня 1893 у сучасному IV корпусі університету було відкрито експозицію новоствореного краєзнавчого музею, який на той час ще не мав власного будинку і розмітився в митрополичій резиденції. За перших п’ять років діяльності експозицію музею відвідало майже 10 тисяч осіб. Особливою привабливістю та популярністю для недільного відпочинку чернівчан користувався вишуканий парк резиденції. Єдиним наріканням було те, що поки християни у неділю були у церквах на богослужіннях, всі лавиці у парку вже займалися багатодітними іудейськими родинами, і християни невдоволені поверталися додому.
 
 
Старовірська (липованська) церква
 
Храм Різдва Богородиці на Горечі
 
Храм Різдва Богородиці на Горечі
 
Храм Різдва Богородиці на Горечі
 
Якщо періоди розквіту чи занепаду держав пов’язують з іменами монархів, генсеків чи президентів, то життя парафій, що гуртувалися навколо своїх церков, залежало переважно від їх настоятелів. Церкви і священнослужителі не залишалися осторонь національного життя своїх громад, часто були провідниками, а у випадку москвофілів – й баламутами, які збивали із толку простий народ, проповідуючи «русский мир» та єдність буковинців із великоросами. Хоча, майже завжди, за тим «баламутством» виглядали гроші, чи російські, чи румунські. Людська натура була слабкою.
 
Церква Серця Ісуса
 
Церква Серця Ісуса
 
Церква Серця Ісуса
 
Церква Серця Ісуса
 
Церква Серця Ісуса

Цікаво, що на більшості веж чернівецьких церков встановлювали великі годинники – і на римо-католицькій, і на православній кафедральній, і на німецькій лютеранській, і на єзуїтській, які своїм дзвоном відбивали в унісон із годинником на чернівецькій ратуші відлік земного життя чернівчан різних національностей, різних конфесій. Проте, ті чернівчани уміли чути й розуміти одне одного, уміли об’єднувати свої зусилля, щоб розбудовувати рідне місто до європейських стандартів, навіть якщо в неділю вони знову розходилися по різних церквах.

Сергій ОСАЧУК, Микола САЛАГОР, для БукІнфо (с)
Поштові листівки із колекції Миколи Салагора  
Переглядів (1471) Коментарів (2) Додати коментар Версія для друку
Інші новини по темі
1. Побачила світ третя книга буковинського дослідника Миколи Джуряка «ОУН і УПА на Буковині», присвячена опору мешканців Заставнівського району радянському режимові
2. Герб коронного краю герцогства Буковина: врятована знахідка у Чернівецькому національному університеті
3. Масова депортація жителів Північної Буковини і Бессарабії 13 червня 1941 року: як це було за щоденником Любові Садової (Колодрівської)
4. Село Василівка на Сокирянщині дивує: козацький курган, скельний печерний монастир, турецьке золото (ФОТО, ВІДЕО)
5. Дзвони Чернівців: відлуння через століття (Історія Буковини в унікальних світлинах)
Коментарі
Додати свій коментар
  Ваше ім'я
  Місце проживання
  Введіть код
 оновити код
 
 
Увага, коментарі не відповідаючі нашим вимогам будуть видалені.
зачекайте ...


Loading...