ГОЛОВНА | БЛОГИ | ПРО НАС | АРХІВ | ФОТОСЕРВІС | КОНТАКТИ | ВХІД НА САЙТ
Дивись:
 НОВИНИ
 СПОРТ
 ІНТЕРВ'Ю
 ПЕРСОНАЛІЇ
 АНАЛІТИКА
 ПРЕС-КОНФЕРЕНЦІЇ
 КРИМІНАЛ
 ШОУ-БІЗНЕС
 НАУКА
 ІСТОРІЯ
 ПОЛІТИКА
 СКАНДАЛИ
 ЦІКАВИНКИ
 ТЕХНОЛОГІЇ
 БІЗНЕС
 КУЛЬТУРА
 ЗДОРОВ'Я
 НАДЗВИЧАЙНІ СИТУАЦІЇ
 ПРЕС-ОГЛЯД
 ЧЕРНІВЦІ
 ЕКОНОМІКА
 ОСВІТА
 ЕКОЛОГІЯ
 МАС-МЕДІА
 РЕЛІГІЯ
 МІЖНАРОДНІ НОВИНИ
 ПРАВО
 КОРДОН
 ПРЕЗИДЕНТСЬКІ ВИБОРИ
 ПРОТЕСТИ
 НАРОДНІ ТРАДИЦІЇ
 МИСТЕЦТВО
 БЛАГОДІЙНІСТЬ
 ЧЕРВОНА РУТА 2009
 ОБЛАСНА ВЛАДА
 ВІДПОЧИНОК
 АРМІЯ
 ЖИТІЄ МОЄ
 БЛОГИ
 ОЧЕВИДНЕ-НЕЙМОВІРНЕ
АРХIВ
 
новин
веб-конференцiй
опитувань
ПРО НАС
КОНТАКТИ
ПОШУК
 








Новини від Киноафиша.юа
Загрузка...
Загрузка...
Loading...
 
 
 
Loading...

Новини Чернівці та Буковинського краю. Щоденні чернівецькі новини, буковинські новини, новини буковини, прессконференції, анонси, блоги, опитування.

  Перегляд новини  /  ЖИТІЄ МОЄ   >>> 22 Березня 2018

«Діти програють – я програю, діти виграють – я виграю», - каже тренер юних гандболісток хотинської ДЮСШ Ігор Кондратюк, який днями везе дітей на фінальні змагання Чемпіонату України

ТРЕНЕР ВІД БОГА / 

Шлях до спорту, а відтак до улюбленої, а в наш час – складної і такої невдячної роботи тренера в хотинчанина Ігоря Кондратюка розпочався, мабуть, ще з тієї миті, коли вперше побачив як на шкільному стадіоні поруч його будинку хотинська пацанва ганяла футбольний м’яч. Ігор каже, що там були різні діти, яких тренував за великим рахунком далекий від футболу і вже нині покійний працівник домоуправління Михайло Васильович Чирва. Фанат, яких критично мало в усі часи і за будь-яких режимів, він збирав хуліганів з усього міста і вчив їх грати у футбол, рятуючи багатьох від цигарок, горілок та тюрем.

 

За словами Ігоря Кондратюка, чоловік дуже любив дітей, робив добре діло з власної ініціативи, без оплати і навіть без «дякую». Ігор спочатку спостерігав за грою однолітків, а одного разу підійшов до дяді Міші і теж попросився в команду... Каже, що хотинські футболісти-аматори навіть їздили грати у футбол в навколишні села. І дарма, що програвали з рахунком 12:0, головне – був азарт, командний дух і кайф від самого процесу гри. З тих пір малий футболіст став запеклим уболівальником, у 7 років знав всі футбольні команди Союзу, Європи, світу… Коли по телевізору йшов футбол, всі серіали вдома відмінялись, Ігор прикипав до екрану і азартно вболівав за улюблену команду «Динамо».


«У мене хлопці по два роки займаються гандболом, а ти за тиждень показав такий результат»
 

Та одного разу випадок змінив його спортивний пріоритет. Це трапилось тоді, коли мама купила хлопцеві ровер і він на радощах поїхав до центру міста. На тому місці, де нині збудована ДЮСШ, тоді був спортивний майданчик, на якому хлопці й дівчата грали у гандбол. Ігор підійшов ближче і прикипів до сітки… Той самий футбол – руками? Кілька днів підряд хлопець ходив дивитись як грають хлопці в гандбол, а через тиждень вже просився в команду до відомого й знаного в ті часи хотинського тренера з гандболу Олександра Жарова. По правді сказати, тренер спочатку не дуже хотів брати хлопця у вже добре зіграну команду, однак Ігор наполіг.

 

Тиждень наполегливих тренувань - і хотинські гандболісти, а з ними й новачок, поїхали на змагання до Кам»янця-Подільського. Що там Ігор тільки не витворяв з м»ячем! Природний темперамент, вроджена спритність, любов до м’яча і азарт забезпечили йому особистий і командний результати, якого не було досі в жодного гравця команди. Тренер Жаров не міг нахвалитися новачком: «У мене хлопці по два роки займаються гандболом, а ти за тиждень показав такий результат». До Хотина тоді Ігор Кондратюк повернувся майже зіркою, спортивним майбутнім свого древнього містечка над Дністром, яке далеко за його межами знають за двома визначними моментами: старовинною фортецею і, власне, гандболом з його спортивними досягненнями та іменами, відомими в Україні і в світі.


У сьомому класі Ігоря Кондратюка рекомендували на навчання до спортивної школи -інтернату м. Бровари. Потім була армія, 5 років навчання на факультеті фізкультури в ЧНУ. І, звісно ж, - гандбол. Повернувшись додому у рідний Хотин, Ігор пішов працювати тренером дитячої юнацько-спортивної школи, у якій навчає дітей гри з гандболу ось вже більше 25 років.

Ми сидимо в його кабінеті, обвішаному плакатами про проведення зональних, всеукраїнських змагань з гандболу, численними кубками – свідченням блискучих перемог і тріумфів хотинських гандболістів.
 
Ігор розповідає, що Хотин в усі часи славився сильним гандболом, особливо жіночим. Є гандболістки, які прославляли збірну Союзу, збірну України. Перші ластівки – це Люба Пушкар, яка грала в київській команді «Спартак» під керівництвом видатного тренера Ігоря Турчина та в збірній команді колишнього Союзу, це легенда Хотинщини Майя Карбунар, яка також грала у команді «Спартака» та за збірну України. Це та ж хотинчанка Таня Ситник, заслужений майстер спорту України, команда якої грала за збірну України на Олімпійських іграх в Афінах і завоювала бронзові медалі. До речі, Тетяна є вихованка заслуженого тренера України Федора Литвинюка. Є судді міжнародної категорії, які судили олімпійські ігри, наприклад, Валентин Вакула (зараз член судійської президії федерації з гандболу). Є чимало імен, які, здобувши славу для рідного Хотина, зараз приносять блискучі перемоги для гандбольних команд інших міст України. За 25 років тренерської роботи сотні таких спортсменок підготував саме Ігор Кондратюк.

«Мені важко сказати дітям «прощайте» і зачинити за собою двері спортзалу»

Зараз тренер має три команди дівчат, старша з них постійно здобуває призові місця на зональних змаганнях і вже другий рік поспіль є фіналістками чемпіонату України. А середня команда 2005 року народження потрапила нині у фінальну частину чемпіонату України в м. Суми. Перемогу на всіх змаганнях команді приносять юні гандболістки сестри – близнюки Єлизавета та Вікторія Ковалі, Діана Вислоцька, Дарія Нестор, Вікторія Бабина, Віталіна Перепичка, Олександра Манюк, Анна Сіногач та Яна Боярська.

Тренер може безкінечно розповідати про своїх підопічних, які своєю грою принесли славу не лише спортивній школі, Хотину, області, а й загалом Україні. Чимало успішних гандболісток продовжили навчання у спортивних інтернатах, стали чемпіонками. До його кабінету вишикуються черги батьків, які просять записати їхніх дітей у секцію з гандболу. Ігор каже, що в ці дні його розривають телефонними дзвінками з проханням віддати одну з його команд на навчання до Київського спортивного ліцею-інтернату, його самого запрошують на роботу тренером з гандболу то до одного міста, то до іншого, останній раз пропонували їхати до Києва…
Та він не може залишити Хотин. По-перше, тут його родина, сім»я, їхній з дружиною Світланою син – Сашко Коваль, який у віці 18 років віддав життя за Україну і пам»яті якого та інших вісьмох загиблих героїв війни з Хотинщини він присвячує спортивні турніри, а діти - свої перемоги у гандбольних змаганнях… Як він покине те, що є змістом життя, що тримає за душу і серце? Як залишить своїх дівчат-гандболісток, з якими зіграно стільки матчів, вирвано у суперників стільки блискучих перемог? І ось на це, друге, – сказати дітям «Прощайте» і зачинити за собою двері спортзалу – сил не має…Бо тоді жіночий гандбол просто вмре у Хотині. Як вмер свого часу чоловічий.

А спонукають до таких думок не лише пропозиції очолити кращі команди столиці чи інших міст. Останні роки тренер Ігор Кондратюк втомився ходити з простягнутою рукою до місцевих чиновників за фінансовою підтримкою для проведення спортивних змагань як на базі своєї ДЮСШ, так і для участі в турнірах інших міст України, звідки діти щоразу повертаються з перемогами. Саме з цієї причини та мізерної заробітної платні нещодавно звільнився і поїхав до Португалії збирати апельсини їхній другий тренер з гандболу. Ігор каже, що про всяк випадок теж зробив собі закордонний паспорт…

«Влада мала би розуміти: чим більше дітей прийде у спортзал, тим менше їх буде на вулиці»


Боротись з байдужістю і черствістю тих, від кого залежить фінансове забезпечення спортивної школи та гандболу, зокрема, у Хотині стає дедалі важче. Ну ось, наприклад, у жовтні минулого року Ігор Кондратюк проводив Всеукраїнський турнір з гандболу пам'яті загиблих у московсько-українській війні героїв Хотинщини, у якому взяли участь більше сотні дівчат віком до 12 років, до Хотина приїхало шість команд з різних міст України.

Здавалось би, що може бути святішим за таку справу для місцевої владної еліти. Але для проведення змагань такого рівня потрібні кошти, тож напередодні тренер звернувся за фінансовим забезпеченням Всеукраїнських змагань до завідуючого райвідділом освіти Михайла Рака. Той вислухав і сказав «Добре діло, але грошей немає». Не змогла (чи не захотіла) посприяти коштами і заступниця голови РДА Тетяна Кравецька, у кабінеті якої з цим же проханням не один раз був тренер. Походивши до чиновників на поклон і отримавши відмову та виправдання, що «у Чернівцях не затвердили Програму з фінансування спорту на 2018 рік, через що немає грошей», Ігор запевнив їх, що всеодно проведе турнір, бо для нього це справа честі і сумління.

Гроші на турнір пам’яті загиблим землякам тренер збирав де тільки міг. Частину позичив у підприємців, які торгують у магазинах (є хлопці, які завжди дадуть в борг потрібну суму для дітей і спорту), частину виділили свободівці, за сприяння голови крайової ВО «Свобода» Віталія Мельничука, АТОвця, теж свободівця з Новоселиці Івана Попадюка. 500 гривень приніс і поклав на стіл тато загиблого на війні Героя – командира роти, бійця 72-ї окремої механізованої бригади Леоніда Дергача – Валентин Леонідович…

Хотинські дівчата тоді грали, мов востаннє, адже на лавицях у спортзалі сиділи зажурені і водночас вдячні мами й тати, які втратили своїх синів на війні. Наші дівчатка не підвели, вони перемогли у тому турнірі і отримали кубок імені Героя російсько-української війни Сашка Коваля.

А що владники? Реакція на всеукраїнський турнір, присвячений хлопцям, які віддали життя за Україну, і який приніс славу Хотину і Хотинщині, буквально наступна: «Що ти тут займаєшся самоуправством, що за турніри самовільні?» Це сказав тренеру не хто-інший, а людина, яка обіймає високу посаду….

30 гривень на харчування дитини, яка їде на фінальні змагання, – це нонсенс

- Ось так триває вже років чотири. У мене склалось враження, що районна влада хоче знищити гандбол і спорт у нашому місті взагалі. Повне нерозуміння і блокування з боку пані Кравецької та Михайла Рака змагань будь-якого рівня, на які потрібна фінансова підтримка з боку держави. Всі поїздки на змагання – за кошти спонсорів та батьків спортсменок. Дякуємо, що трохи коштами підтримують меценати-свободівці… І це при тому, що хотинські ганболістки кілька років поспіль виборюють призові місця на зональних змаганнях, є фіналістками чемпіонату України, - каже тренер Ігор Кондратюк.

Днями гандбольна команда їде на фінальні змагання до Сум. Знаєте, яку суму спочатку було виділено на харчування однієї дитини на добу? Владна рука пана Рака навіть не здригнулася, коли виводила цифру… «30 гривень». (Для порівняння: в Ужгороді, де влада належно дбає про спорт, добові відрядження для гандболісток становлять 360 (!) гривень). Щоправда, згодом заступниця голови РДА Т. Кравецька схаменулась і розпорядилась подвоїти суму. А що таке 60 гривень на харчування спортсменці, яка виснажується на ігровому полі, ганяючи з м»ячем по кілька годин поспіль, рве під собою землю, щоб обігнати інших, зманеврувати і закинути м»яч в корзину суперниць? Це боротьба за право підтвердити, що ти краща. Це демонстрація сили команди, міста, у якому ти живеш - до синців, до крові, до вивихів та переломів…

Тренер каже, що діти потребують посиленого харчування, вітамінів і на це потрібні кошти і не 60 гривень при нинішніх цінах. Звісна річ, батьки всіляко підтримують своїх успішних дітей. І харчі зберуть у дорогу, і гроші дадуть. Чим може, допомагає тренеру і його гандбольним командам директор дитячої спортивно-юнацької школи Анатолій Прядко, який дуже вболіває за колектив. Але чому немає належної державної підтримки?

Батько двох дітей-спортсменок возить юних гандболісток на змагання по Україні за власні кошти

- Мої діти займаються гандболом вже четвертий рік і з кожним роком фінансове забезпечення від держави все гірше і гірше, батьки не в змозі оплачувати змагання, скажи любій мамі, що треба 4 тисячі на поїздку і що вона відповість? А таких поїздок - по декілька в рік. Поїздка на фінал – це велика подія для наших дітей, до неї вони ретельно готуються, не пропускають жодного дня тренувань, бо знають, що кращі і що можуть перемогти.
 
Цю віру і жагу до перемоги не можна вбивати тільки через те, що владі байдуже до спорту у Хотині і до наших дітей. А вона мала би розуміти: чим більше дітей прийде у спортзал, тим менше їх буде на вулиці. Та на цих посадах сидять черстві, байдужі люди, які лише тримаються за свої крісла і не хочуть шукати можливості, а шукають причини. Мені, як татові двох дітей, які досягли успіхів у гандболі, байдуже яка політична партія буде опікуватися гандболом у Хотині. Тій силі, яка забезпечить моїм дітям розвиток спорту, той прапор я й розгорну. Наразі бачу, що єдині, кому це не байдуже, - «Свободі», - каже тато двох дітей-близнюків Єлизавети та Вікторії – Анатолій Коваль.
 
 
Не одному татові накипіло на душі за неналежну увагу до їхніх дітей-спортсменок з боку місцевих чиновників. Майже всі батьки налаштовані звертатись у вищі інстанції, а при потребі влаштувати протестні акції з вимогою фінансувати поїздки на змагання не з кишені батьків, а за державні кошти. До речі, на більшість змагань юних гандболісток власним бусом везе батько Анатолій Коваль.
За словами тренера Ігоря Кондратюка, іноді на такі поїздки вдається покрити частину грошей на пальне, іноді їх не вистачає і голова батьківського комітету, патріот, небайдужа людина, чудовий батько Анатолій Коваль везе команду місцевих спортивних зірочок за власні кошти…

Щоб забезпечити поїздку на нинішні Всеукраїнські фінальні змагання, відчутну фінансову підтримку забезпечив і керівник буковинських свободівців, заступник голови обласної ради Віталій Мельничук. Саме він обумовив можливість підтримки з меценатом-свободівцем Василем Зазуляком – директором ЖК «Водограй». Тренер Ігор Кондратюк розповів, що юні гандболістки налаштовані рішуче і їдуть у Суми перемогти і повернутись додому чемпіонами.

- Я вірю у них, це дуже сильна команда, ми разом пережили багато хвилюючих моментів, де були тріумф перемог і досвід поразок. Якщо команда не досягала результату, я їх ніколи не сварив, у мене чітка щодо цього позиція: «Діти програють – я програю, діти виграють – я виграю». Але наші гандболістки таки сильні і грамотні гравці, тому останні роки ми є фіналістами Чемпіонату України, за що я їм вдячний, - каже тренер хотинських гандболісток Ігор Кондратюк.

P.S.
Коли матеріал був готовий, керівник буковинських свободівців, заступник голови Чернівецької обласної ради Віталій Мельничук повідомив, що йому все ж вдалося домовитись з начальником обласного управління молоді і спорту ….про виділення коштів на дорогу та проживання для гандболісток з Хотина, які їдуть на фінальні змагання з гандболу.

Анна ДАНИЛЮК, журналіст
Переглядів (688) Коментарів (2) Додати коментар Версія для друку
Інші новини по темі
1. Свободівці та активісти Кіцманщини у День масової депортації буковинців 14 червня 1941 року поклали квіти до меморіалу «Жертвам політичних репресій» та запалили лампадки
2. Свободівець Ілля Стринадко: «Євген Коновалець на власному прикладі показував, як має жити, служити та думати справжній українець»
3. На Буковині свободівські активісти вчаться працювати з виборцями
4. 92-річниий свободівець з Кіцманщини Костянтин Журавель і його родина за власні кошти побудували і відкрили у селі Брусниця каплицю
5. Свободівці обурені, що мер міста відмовився включати в порядок денний питання про надання пільг учасникам революції
Коментарі
Додати свій коментар
  Ваше ім'я
  Місце проживання
  Введіть код
 оновити код
 
 
Увага, коментарі не відповідаючі нашим вимогам будуть видалені.
зачекайте ...


Loading...