БукІнфо
Чернівецька Незалежна Інформаційна Агенція
Перегляд новини  /  ЖИТІЄ МОЄ   >>> 4 Сiчня 2020

Цвинтарна проблема: гострішої на сьогодні в Чернівцях і годі придумати

РЕАЛЬНО АКТУАЛЬНО / 

Про це розмова
Букньюс з директором міського комунального підприємства «Спецкомбінат» Василем Воронюком

Погодьтеся, Василю Івановичу, що вона, ця проблема в усіх на устах. Бо в усіх якщо не сьогодні, то завтра хтось помирає причому ще й дуже часто. І, зрозуміло, що кожна родина прагне схоронити небіжчика на цвинтарку десь поближче, а місць під гробівці день у день меншає, як снігу по Великодню. Вичерпується резерв головного кладовища міста, яке своїми хрестами заходить вже під самі околиці села Коровія. З’ясуйте ситуацію: куди мерців, якщо цей резерв уже на грані?

Не заперечую, бо для Чернівців – це справді проблема з проблем. Хоч сяк-так вона ще вирішується. В Чернівцях на сьогодні функціонують чотири цвинтарі: один на Роші, де ще є резерв землі під поховання, другий – в Садгорі на вулиці Яна Налєпки, третій – на Старій Жучці на вулиці Ткачука і четвертий основний, про який вже згадали.

Василю Івановичу, а скільки цвинтарів загалом разом із закритими?

Чотирнадцять. Тепер щодо центрального на Годилові. Земля на ньому під поховання (а всього – це 60 га) вже закінчується.

І що далі?

Сесія міськради прийняла рішення про викуп земельних паїв під кладовище у жителів Коровії. А вони, власники тих наділів, як кажуть собі на умі. Користуючись надекстримальною ситуацією, коровійчани гнуть за паї такі ціни, що памороки беруть.

Потягне бюджет?

Ведуться переговори. Тяжкі-важкі, але дітися справді нікуди. Якщо торги відбудуться, то практично центральний цвинтар на Годилові продовжить ресурс ще на якихось 7-8 років, ну від сили до 10.

А в подальшому?

Розробляється варіант облаштування цвинтаря в районі вулиці Каштанової на землях Буковинського аграрного інституту, який готовий віддати під поховання 17 га землі.

А місцевий люд – кому хочеться, аби цвинтарні хрести сусідствували з їхніми обійстями?

Бог милував, бо та площа оддалік від житла. Та є проблема з міркувань санітарно-екологічної безпеки, бо по тих землях іде водогін.

Василю Івановичу, давайте трохи історії: де були перші цвинтарі Чернівців?

Запитання цікаве, але краще про це адресуйте його мої колезі Анжелі Іванівні Ніколаєвій, яка керує історико-меморіальним кладовищем на Зеленій.

Першими з перших у писемних згадках за 1786 рік згадуються православно-католицьке кладовище, що розміщувалося в районі нинішніх вулиць Лесі Українки, Київської та окремих приміщень Університету, а друге єврейське – на нинішній вулиці Одеській, - розповіла А.І.Ніколаєва. – Функціонували ці перші кладовища включно до 1862 року, коли влада прийняла остаточне рішення про закриття та перенесення.

А що, Василю Івановичу, із дуже задавненими цвинтарями, наприклад із числа тих 14-ти? Особисто пам’ятаю, що такі були в районі колишньої вулиці Червоноармійської, де нині функціонують різні установи та лікарні?

Вони з часом зникли під новобудовами. Страшно стає від таких споминів, але такі реалії. Одне з приводу скажу: на давніх цвинтарях, що збереглися, по 25-ти роках захоронення, дозволені так звані під поховання рідних покійним з обов’язком документальним засвідченням членів родин.

До речі, Василю Івановичу, скільки душ по Чернівцях щодня відходить в засвіт?

То як коли, бо день на день не доводиться. Трапляється 7-10, а буває й до 17.

Мруть не тільки у нас, а й в тих ситих закордоннях, причому ще й дуже часто. Ось хтось із наших земляків віддав Богу душу, приміром, в Канаді, чи ще десь. А родичі край хочуть схоронити рідну для себе душу тут, на батьківщині. Як здійснюється процес?

Процедура така: рідні беруть у нас листа до посольства відповідної держави з проханням, що їхній покійний родич буде похований у Чернівцях на кладовищі, де є місце для поховання. Таких випадків обмаль. Як правило, з далекого закордоння доставляють урни з прахом. Щороку не більше 5-6 урн, сьогодні в основному з Італії, де наші земляки зароблять на той гіркий хліб.

Василю Івановичу, в Чернівцях вчаться дуже багато студенів з Африки, Азії і навіть з екзотичної країни Папуа Нова Гвінея. І раптом хтось із таких студентів помирає. Трапляється, що таких можуть схоронити у нашому місці?

Таких випадків не було. Але якщо подібне і трапилося, то, згідно з законом про поховання, людина може бути схоронена і в нас, але опісля процедури погодження з посольськими та еміграційними службами.

Братські поховання. Хто і за чий кошт їх доглядає, в тому числі могили знаменитих в історії персон?

Це все за кошти нашого спецкомбінату. Як-то здійснюємо, зокрема, на братському чеському похованні на вулиці Яна Налєпки в Садгорі. Це обов’язково, бо це свята для всіх справа, пам’ятаючи, що всі під Богом ходимо і всі колись помираємо.

Мусимо, бо для кожного гряде неминучість пришестя завтрашнього дня. На жаль факти, реалії засвідчують, що не завжди братські могили доглядаються і поминаються навіть на провідні празники. З приводу напливає спомин про дві братські могили часів Першої світової війни в далекій Сараті на Путильщині, в яких схоронили десятки і десятки тисяч вояків з обидвох воюючих сторін, включаючи кількох генералів. Бездоглядні поховання від часу практично запалися в землю. Хіба що старожили довколишніх хутірців в змозі показати місця давніх захоронень. Ось така помана по загиблих в тих далеких горах.

Ридають душі по схоронених в забутих братських могилах й в інших регіонах краю, наприклад, на Валя Кузьмина на Глибоччині, в урочищі Цванський міст на Заставнівщині, де плугами приорено десятки братських поховань Першої світової. Забуваємо, не пам’ятаємо з багатьох й надуманих причин. То за ними нікому доглянути, то копійчини-другої бракує витратити на догляд за ними…А за великим рахунком бракує совісті живущих. У тім числі і тих нащадків, чиї діди та прадіди, цілком можливо вічним сном сплять в братських могилах тих далеких воєн.

Іван АГАТІЙ, Букньюс