БукІнфо
Чернівецька Незалежна Інформаційна Агенція
Перегляд новини  /  ІСТОРІЯ   >>> 18 Жовтня 2018

На фасаді обласного краєзнавчого музею у Чернівцях відкрили пам’ятну дошку жертвам тоталітарного режиму (ФОТО)

НЕ ЗАБУДЕМО! НЕ ПРОБАЧИМО! / 

У Чернівцях на фасаді обласного краєзнавчого музею урочисто відкрили пам’ятну дошку жертвам репресій, яких катували у підвалі цього приміщення. Як передає
molbuk.ua, дошку встановлено з ініціативи обласного товариства політв’язнів та репресованих. А макет майбутньої меморіальної дошки розробив скульптор Іван Салевич.

Пам’ятна дошка нагадує грати, на яких викарбувано наступні слова: "У цьому будинку у 40-50-х рр. ХХ століття розташовувалось Чернівецьке управління НКВС. У підвалах знаходився слідчий ізолятор "Алфавітка", в якому катували українських патріотів".

"Він (Іван Салевич, - авт.) зробив це абсолютно безкоштовно, і ми йому за це безмежно вдячні, бо він справді зробив витвір мистецтва. Адже ця дошка символічна, і вона показує всю суть того, що тут відбувалося", - каже голова обласного товариства політв’язнів та репресованих Галина Бойко.

"У 40-50 роках ХХ століття у цьому приміщенні було розташоване Чернівецьке управління НКВС. У цьому підвалі відбувалося катування людей. Ці двері автентичні ще з тих часів. Самі "енкаведисти" називали цю катівню "Алфавіткою". Така назва через те, що на дверях кожної камери були не номери, а літери. В залежності від того, якою була літера, мінялися види тортур. Це був тимчасовий слідчий ізолятор, де люди затримувалися на 2-3 дні. Їх тут катували та змушували дати ті свідчення, які були потрібні більшовикам. Звідси в’язнів відправляли у в’язницю на вулиці Шевченка (теперішнє управління СБУ), де надалі проводили слідство", - розповіла Галина Бойко.
 

Вона також наголосила, що підтвердженням цих подій стали свідчення викладачів, студентів університету, медичного інституту. Ці свідчення почав збирати доцент університету Степан Далавурак. Він віднайшов тих студентів, які побували у цих камерах та взяв у них письмові свідчення, які пізніше були опубліковані у книзі "З аудиторії - за колючі дроти".

Згодом ці свідчення були опубліковані у книзі Ірини Войцихівської "Долі тисячі доріг". Як наголосила пані Галина, на жаль небагато тих студентів погодилися надати ці свідчення.
 


"Воїн УПА, розвідник, політвиховник Пантелеймон Василевський (псевдо "Вірний"). Він перебував у камері "В", де стояла велика лавиця прикручена до підлоги. Його поклали обличчям вниз так, щоб ступні ніг звисали з лавиці. Його прив’язали широкими пасами та били дерев’яними молотками по п’ятах до того моменту. Поки у нього носом не хлинула кров. Тоді його перевернули догори обличчям і він ледь не захлинувся власною кров’ю. У сусідній камері він чув, як працювала циркулярка і дуже сильно кричала якась жінка. Що там насправді відбувалося - ніхто не знає. Коли закінчилися допит, його перевели до в’язниці (по теперішній вулиці Т.Шевченка). Там він зустрівся з учителем німецької мови із с. Ставчани Леонід Потапієвич. У вчителя ліва рука була дуже напухлою, під пальцями були багрові сліди, а звідти точився гній. Леонід сказав, що його катували у камері "Б". Там був станок, де затискали кисть руки а назустріч йшов автомат з грубими голками, які забивали під нігті. Але вчитель нікого не видав", - зачитала Галина Бойко уривок зі свідчень Пантелеймона Василевського.
 


"Ще тоді, у 1995 році Степан Далавурак мріяв поставити тут пам’ятну дошку, але на жаль. Не судилося. Папку з письмовими свідченнями він надав моїй мамі, Ірині Войцихівській. 23 років пройшло відтоді, але нарешті настанову їхню ми втілили в життя і встановили цю дошку тут, на фасаді колишньої "Алфавітки", - продовжила вона.
 


На відкритті була присутньою Орися Теляєва, яку 19-річною привезли до "Алфавітки" та звинуватили у тому, чого вона не робила.

"Мій однокурсник сказав, що я була на зібранні націоналістичного гуртка студентів, який мав організувати Станівський. Цей Станівський під приводом хрестин зібрав 15 студентів у себе вдома. Але мене там не було. Тому на суді цей однокурсник відмовився від цих своїх слів, адже їх він сказав через ті катування, які довелося йому витримати. А от вирок був таким "На протяжении всего 1947 года писала стихотворения антисоветского характера, в которых восхваляла героев сичевых стрельцов и призывала к вооруженной борьбе против Советского Союза". І дали 10 років. А за що? За те, що знайшли у мене блокнот, де я записувала фрази, вірші, які мені подобалися. І от у тому блокноті був вірш, де в останніх чотирьох рядках йшлося про те, що "Москва відступила, скінчилась руїна, звільнена Україна сьогодні вас, друзі, вітає". Вони навіть не дозволили увесь вірш прочитати. І от на підставі цих чотирьох рядків. Тут я чула, як у сусідній камері працювала циркулярка та чоловік кричав. А на одному допиті мене почали штовхати і бити мене кулаками в груди за те, що я не розмовляю російською", - згадує пані Орися. 
 
Фото МБ