ГОЛОВНА | БЛОГИ | ПРО НАС | АРХІВ | ФОТОСЕРВІС | КОНТАКТИ | ВХІД НА САЙТ
Блог Анатолія Томківа
26-11-2017 08:45

Дірка

…На Калинівському ринку вирувала недільна коловерть з тих, хто вже знайшов, чого хотів, і заклопотаних шукачів  балансу «ціна-якість».  Одні грюкали  багажниками автомобілів, вантажачи крам, роїлися з покупками біля маршруток, інші розліталися  з них в усібіч, наповнюючи міжряддя кіосків  споживацьким адреналіном.
Юрко, молодий хлопець, наладчик комп’ютерних мереж, пірнув у  потриманий «Фольксваген». Невибагливий «німець», звиклий   поспішати на виклики замовників Інтернету, уже й клацнув би стартером, але  господар  не виймав з кишені ключі, підкоряючись бентежному настрою, що опанував ним сповна у замкнутому просторі салону.  
Суєта за вікном здавалась Юркові мізерною. Ніхто  не міг знайти в ній щось справді вартісне, на що рік тому, банально й просто натрапив він. Та знахідка не вимірювалася «балансами», але робила його найбагатшим. Обтягнута тугими джинсами,  вона випурхнула щойно з заднього сидіння, граціозно змела з плечей розсипане волосся і одразу  стала найпомітнішою в цьому  мурашнику.
Солодка усмішка з’явилась в куточках Юркових губів.  Відкинувши голову на спинку крісла, спрямував погляд у небесну блакить  за лобовим склом, полетів  вище й вище — до тієї  миті, коли поспішав за черговим замовленням у багатоповерхівці на вулиці Вітряній…
Тоді не став чекати ліфта, побіг на п’ятий поверх сходами, маючи намір впоратися швидко, заощадити час у щільному графіку робочого дня. Однак, двері відчинило  щось, що не підпорядковувалося графікам….    Окреслене високими дугами брів, довгими еластично вигнутими віями, воно, здавалося, було  окремим світом.
Юрко ледь не втратив рівноваги… Модем випав з-під пахви. Ніби за командою з отих небес, що за  лобовим склом, вони нахилилися, потягнулися до коробки.
Знічев’я торкнувся її пальців... Фатальний дотик прописався у свідомості пін-кодом, без якого далі вже не володів собою. Зрозумів це, коли  не міг зосередитися на звичній  справі. Робив її механічно, краєм ока вивчаючи простір, з якого явилося те магічне видіння. Сервант із книгами, картини на стінах, старомодні меблі, квіти в античній вазі підказували, що мешкають тут люди з усталеними цінностями.
Потім в кімнату увійшла висока жінка  з   акуратною класичною зачіскою, глянула поверх окулярів і привіталася добре поставленим голосом із владною ноткою в інтонації. Прикинув, що вона або директорка в школі, або професорка у вузі, або якась начальниця. Магічний пін-код перемикав думки на  програму, в якій  підглядування у шпаринку мало пізнавальний зміст, знайоме ставало незнайомим. І коли дама покликала Оксану, здалося, що чує це рідкісне ім’я вперше…
Від несподіваної метаморфози в собі він закашлявся, а на чемне «Будьте здорові» відповів плутано, повторюючи «дякую, дякую, аби ви були здорові, аби»…
—Навзаєм, — спокійно сказала пані професорка.
Слово прозвучало ємно і свіжо. І всі наступні стали для Юрка такими ж у всьому, про що б не думав, де б не був.  Відтоді поруч уявно сиділа дівчина з рідкісним ім’ям, а «Фольксваген» намагався повернути в розбитий міжбудинковий проїзд  на вулиці Вітряній...
 Зрештою, він таки підкорився «німцю». Залишив його біля під’їзду, пішов  на п’ятий поверх, як тоді, пішки, але вже не поспішаючи, вагаючись перед тим, що лякало і вабило його водночас.  Сподівався пережити те, що відчув, коли коробка з модемом впала перед порогом… Але двері відчинила дама з класичною зачіскою.
—Знову ви? — спитала коротко, що передбачало таку ж лаконічність у відповіді.
Юрко щось пробелькотів про гарантії якості провайдера, якого представляє, й забув, що мав сказати далі.
—Може, до тебе, Оксано?.. — Пані зробила крок убік.
—Наш провайдер… — продовжив Юрко, побачивши дівчину за плечима матері, — ми встановили вай-фай минулого тижня із простим паролем. Це небезпечно. Можливі неконтрольовані підключення… Треба змінити…
Очі Оксани спалахнули, вона усміхнулася, реагуючи, очевидно, не стільки на новину, як на того, хто її приніс…
Повторний візит став початком  дружби, що під тим же «пін-кодом»  незабаром переросла у справжнє кохання. Велике, у якому вони стали часточками одне одного. Юрко старався сподобатися Єлизаветі Карлівні, як звали  Оксанину матір, радів нагоді доречно вжити слово «навзаєм», позбувся паразитів у своєму лексиконі на зразок «тіпа» і «корочє»…  Втім, «професорка» зверталася до нього на дистанційне «ви» навіть коли йшлося про весілля.
Та сьогодні щось змінилося в майбутній тещі… Вона зібралася на «Калинку» за весільною сукнею, ніби не на базар, а на саме весілля… Урочисто надягла туфлі на високих підборах, попри те, що Оксана того не радила.  Вийшовши з «Фольксвагена», взяла дочку під  руку, наче подружку, і сказала грайливо: «Через дві години приїдеш, забереш»…
—Еш, еш… — промовив Юрко уголос, згадуючи про те очікуване  «ти», потягнув на себе кермо, наче штурвал в літаку. З тим летючим відчуттям рушив повільно,  даючи можливість попутнім переганяти його, смакуючи фантастичний настрій.
Він не помітив, як з тротуару, попри дерево, майнула жіноча постать. Вимогливо замахала рукою перед самим капотом... Юрко загальмував автоматично. Двері рвучко відчинилися, і незнайомка впала в крісло, тягнучи за собою сумочку, що висіла на її плечі.
—Що трапилося?.. — збентежено запитав хлопець.
—Нічого,— жваво сказала пасажирка, ніби вони були вже давно знайомі.— Я знала, що ти зупинишся… Ти їхав так повільно-повільно...
Густо нафарбовані губи видихнули ту останню фразу і Юрко відчув запах парфумів.
—Не розумію вас…
—Як приємно на «ви»… Супер!.. — вигукнула незнайомка й по паузі  діловито додала:
—Корочє, я тут!..
Вона блиснула блискітками, що припорошували синь над накладеними віями, витягла з сумки надпиту пляшку вина і  запропонувала водію. 
Юрко відвів її руку так само механічно, як щойно зупиняв автомобіль. А потім, перегнувшись через коліна в чорних колготах, штовхнув двері, взявся висувати пасажирку назад на вулицю, ніби шухляду, примовляючи «вибачте, вибачте, я обережно». Опонентка ціпко чіплялась руками й ногами за все що можна, розхлюпуючи вино.
Скільки тривала та боротьба, не відомо. Юркові запам’ятався кінець, коли, нарешті, опір послабшав і, присівши на високий бордюр край дороги, пасажирка гнівно крикнула «Вон!»…
З ганебного місця помчав, гарячково стираючи з пам’яті щось таке, що ніби було, і  ніби й ні. Але друге було бажаним, а перше пахло духами й вином у салоні. Решту часу з тих двох благословенних годин у сценарії свого найщасливішого дня він займався провітрюванням, хоча «Фольксваген», як тільки сідав у нього, стійко повертав  аромат небажаного епізоду. На ринок поїхав, сподіваючись, що дезінфекцію завершать протяги.
 Щаслива Оксана сіла на заднє сидіння, примостила велику коробку з весільною сукнею. Єлизавета Карлівна, зізнавшись, що таки варто було взути щось легше, зайняла місце біля водія. День, здавалось, повернув у бажану колію, прокладену з ранку.
Юрко сказав, що покупка, напевно, гарна, бо вибирала її Єлизавета Карлівна. Хотів побачити  реакцію майбутньої тещі на  комплімент,  але не встиг. Поруч з нею, біля важеля передач, помітив  повернуту догори шпилькою... туфлю. Не сумнівався, що це залишок від боротьби з пасажиркою, яка чіплялась за що могла в салоні.
  У голові гарячково замиготіли варіанти виходу з прикрого становища. Туфля мала щезнути...
Вловивши момент, коли Єлизавета Карлівна відвернулася, потягнув туфельку до себе, і, дочекавшись нагоди, викинув у вікно. Замріяне личко Оксани у дзеркалі заднього огляду давало підставу зітхнути з полегшенням і подумки перехреститися.
  Однак,полегшення було не тривалим.. Незабаром ззаду настирливо засигналила машина. Оглянувшись, побачив, що його підпирає жовта «шістка» з плафоном таксі на даху, очевидно, «кукурузника». У витягнутій з вікна руці таксист-нелегал тримав ненависний предмет, щойно викинутий на дорогу...
Юрко не без ризику пішов на обгони, намагаючись відгородитися від настирливого благодійника. "Кукурузник" не відставав, сигналив ззаду, розмахуючи туфлею. Лише коли «Фольксваген» різко повернув на Вітряну й  загримів підвіскою по ямах, таксист зник, проскочивши, очевидно, далі.
—Швидко їдеш,— зауважила Єлизавета Карлівна.
— Хоче швидше  побачити сукню. — по-своєму пояснила той поспіх Оксана.
—Можливо, — неоднозначно відповіла  Єлизавета Карлівна і продовжила, коли авто зупинилось перед під’їздом, — але наразі хотіла б мати можливість знайти свої туфлі… Зняла, бо натерли…  Розтряслися при такій їзді, чи що?..  Один є, а другий…
Оксана нишпорила під маминим сидінням ззаду, заглядала з боків.
—Тут що, дірка в підлозі?.. — Скрушно мовила Єлизавета Карлівна, надіваючи окуляри, пильніше приглядаючись сюди й туди. — І вином пахне… Що за чудасія?..
Юрко прикусив губу. Мало не до крові. Шкодував, що «друшпак» не прогнив бодай до натяку на дірку… Забувши вимкнути поворот, розпачливо торкнувся чолом  керма. «Фольксваген» клацав, як метроном, що відраховував наближення чогось надзвичайного, що мало би ось-ось трапитися.
У тому ритмічному зростаючому напруженні почув на плечі дотик Оксаниної долоні. Притиснув її  до себе. Хотів почати з пін-коду, старих меблів, незахищеного вай-фаю, очікуваного «ти», але збагнув, що  про все не вийде, і одним потоком вичавив з себе остаток з пасажиркою, вином, кукурузником  і   туфлею…
Мати з дочкою мовчали. Наче слухали «метроном», а не того, хто чекав реакції на химерну історію.
Юрко вимкнув поворотник. Закрив обличчя долонями. Розімкнув їх, коли поруч, тарахкаючи двигуном, захекано зупинилась жовта «шістка»... З неї вийшов  опецькуватий таксист.
—Ну, даєш, чувак!.. — захоплено сказав.  — «Друшпак» чеше як молодий… Не продаєш?..
Юрко нічого не відповів. Відкинувшись на спинку крісла, спрямував відсторонений погляд у лобове скло. Піднявся ним багатоверхівкю до небес як тоді, на ринку…
Тим часом, заговорила Єлизавета Карлівна. Розважливо, із владними нотками в голосі, категоричністю в інтонації:
—Цей, як ви сказали?..
—Друшпак, — нагадав кукурузник.
—Так ось, друшпак, шановний, не продається…
Вона поправила окуляри, нахилилась, аби краще бачити таксиста, і пояснила, виокремлюючи кожне слово у фразі:
— Ми залатали дірку в салоні… Але ви, даруйте, не з того почали… Давайте  туфлю…
Анатолій Томків
Переглядів (886) / Коментарі (4)
Додати свій коментар
  Ваше ім'я
  Місце проживання
  Введіть код
 оновити код
 
 
Увага, коментарі не відповідаючі нашим вимогам будуть видалені.
зачекайте ...
торгове обладнання під замовлення