ГОЛОВНА | БЛОГИ | ПРО НАС | АРХІВ | ФОТОСЕРВІС | КОНТАКТИ | ВХІД НА САЙТ
Блог

письменник, журналіст, філолог
30-10-2017 15:36

Бабина осінь

Ні одна свічка так не зазолотить, як зазолотив Маріці цей кавальчик осені – один з її останніх ранків, і  вона про то знала. Того збиралася щодня «про свято», того все у вікно дивилася – хотілося запам’ятати побільше цього світу, втримати у пам’яті.
Знала, що мусить випрощатися перед ріднею, і мусить закликати своє праправнуча, або як тут кажуть – «предчі», і то дитинятко має дати  «прощі предчіт», і всі гріхи Маріці даруються. Але … але чогось не кликала. Боялася краєчком душі, що то може бути так, що вона випрощається – і то буде по всьому, а ще хочеться хоч би день-два побути тут.
До Маріки говорять її квітки – терпко пахнуть з пригородка, а вона на них дивиться з вікна і сміється краєчком губ. Торішня осінь була у клопотах: сади, городи, діти з міста приїхали… А ця осінь чисто-синя і повільна така, бавиться жовтим листом на заскленому клаптику води, а бабка водить за тим листиком поглядом, як мала дитина. Вона вже нікуди не квапиться. Лиш дивиться собі у  вікно, а там щораз – то інакше небо…
Пригадала собі, як її брали за світивку на рожнівське весілля. Марічка ще зовсім мала, і їй осінні листочки – за забавку. Але бавитися не може, бо дуже файно зібрана. Марічка лиш очима проводить дубові листики климівських лісів, за тими листиками бігла би,  але їй не можна – неня дуже файно зібрали Марічку і  в такому бігати не годиться. А на весіллю тому музика дуже красно грала (так грала – аж скіпала десь по маленькій душі), і Марічці, коли прийшла пора її відводити додому, неня казала: «пора вже тобі, ходи». І вела її за ручку спати, а Марічка все оглядалася за тою музикою, бо ще трохи хотіла побути. Ліс кліпав на дівчинку  і мінився від ночі. І вже не видно було дубових листиків, за якими так хотілося побігти вдень. Марічка розглядається  в сторони і здається їй, що цей ліс вміє дихати. І що кожна осінь – то з музикою, хоч по ковточкові, трохи  (бо дитину ніколи допізна не лишають на весіллі зі старшими). І вона чекає тої осені, як дорогого дарунка, бо тоді вона зможе бути собі за світивку чи дружку і хоч трохи, а чути тої музики. Тої такої музики, котра вміє скіпати за серце…
Бабка Маріка зараз така сама, як малою була. Така саміська. Бо її забирають за руку, кажуть, що вже пора, а вона розглядається за листочками і самим поглядом мовчки просить «ще крішечку», ще день-другий… Осінь лагідна до бабки – найстигліші грушки лишила на краю галузи, аби могла зірвати собі, а колючі приморозки ще трохи відклала. Аби Маріка не змерзла, поки обходить зранку свої сади та й кожне дерево гладить.
Надворі грається наймолодша Марічка – праправнучка. Любить Маріка-старша взяти собі це чудо в  коліна і волоссячко пробувати заплітати. Там нема ще з чого, пару кучериків лиш, то бабка Маріка лиш гладить малу: «Люб’їтко ти моє, люб’їтко»…
         Може, сказати їй тепер? Може, най тепер мале дасть прощі? Може. Бабка піднялася з канапи і попрямувала до наймолодшої своєї.
-         Марічко, ану іти д’бабі, іди…
-         А чо… - дитина уважно розглядає свою прабабку.
-         Прощєй мене, предчі моє.. Усі мої гріхи прости..
-         Най Бог прощєє, ти й я простю, - повторила наймолодша Марічка так, як їй наказала мама.
І так просила  і другий,  третій раз бабка Маріка. А відтак Марічка-молодша вмивала бабці лице, як старші підказали. Але вмивати добре ще не вміла, вміла лиш гладити. І бабка сміялася від того, як дитина мала, і горнула до себе своє люб’ятко.
         Поволеньки і дуже делікатно занісся над горами вечір. Прозорий і  запашний. Пахне осінню – такою до щему чистою, що бабці схотілося плакати. Як маленькій дитині на крижмі, котру щойно принесли «від хресту», чисту-чистісіньку, коли на душі – жодного гріха …
 
ФОТО: Альона Чорна
 
Переглядів (782) / Коментарі (4)
Додати свій коментар
  Ваше ім'я
  Місце проживання
  Введіть код
 оновити код
 
 
Увага, коментарі не відповідаючі нашим вимогам будуть видалені.
зачекайте ...