ГОЛОВНА | БЛОГИ | ПРО НАС | АРХІВ | ФОТОСЕРВІС | КОНТАКТИ | ВХІД НА САЙТ
Блог Остапа Юрійчука
25-08-2017 17:35

Літо 1991-го. Агонія Радянського Союзу

 
 
                                                100-річчю  Української                                                                           Революції  і  визвольних  змагань
                                                1917 – 1921 р.р. присвячується.
 
             У серпні 1991- го р коли, на очах усього цивілізованого світу,  розпадався  Радянський Союз на окремі частини , багато віруючих християн згадали слова пророка Ісайї із Святого Письма : ”Упав ,упав Вавілон ,а всі статуї богів його порозбивані об землю!”
(Ісайя  21: 9 ). Розпад  Радянського Союзу не супроводжували дуже драматичні обставини, ніхто не стріляв, не демонстрував, навіть не заплакав за агонізуючою комуністичною імперією.
Навіть радянські комуністи, котрих налічувалось близько 17 млн. осіб не рушились рятувати державу, яка їх годувала.А простий, робочий люд, особливо на національних  окраїнах байдуже спостерігав за епохальними подіями, бо ні розумом ,ні серцем не сприймав отої держави, котра була йому чужа.
           
 А уже 08.12.1991-го р. у затишній  резиденції  Віскулі у Біловезькій Пущі (Білорусь) керівники трьох колишніх  республік: Білорусі-Станіслав Шушкевич, Російської Федерації-Борис Єльцин і України – Леонід Кравчук підписали Акт про розпуск СРСР. Всупереч опінії, котру і ще зараз мусують російські імпершовіністи , усі були тверезі, навіть Борис Єльцин, котрий любив добряче випити водки ,бо добре розуміли,яку справу роблять. І на дурнів вони також не виглядали. На цій зустрічі керівникам трьох республік треба було обговорити економічні питання, особливо забезпечення енергоресурсами, оскільки надворі  була зима,  Росія стала на шлях ринкової економіки, а  Білорусь і Україна ще не були готові до такого переходу. Наші українські лідери Леонід Кравчук та Вітольд Фокін просто не розумілись на ринкових стосунках на відміну від прибалтійських - Арнольда Рюйтеля (Естонія)  чи Казімери Прунскене (Литва). Але усі троє, в першу чергу Борис Єльцин,знали, що не тільки про економіку буде іти мова у Віскулях. Тому то і вибрали для зустрічі не надто комфортну резиденцію у Біловезькій  Пущі , не цілих 10 км. від польського кордону , щоби в разі чого дати драла до Польщі. Все це було  у  стилі нашого дорогоцінного Леоніда Макаровича, отого хитрого тхора, котрий міг продьорнути навіть поміж краплями дощу. Побоювання арешту були  небезпідставними, бо надвечір,коли делегації уже збирались до від’їзду , увесь периметр резиденції був оточений спецвідділом  КГБ, присланим  із Мінська якимось бравим генералом, котрий наказав заарештувати предателей. Але вмішалась Москва  наказуючи КГБістам чекати подальших розпоряджень, котрі так і не надійшли, а предатели благополучно відбули додому.
             Керівники трьох республік  прибули 07.12.1991-го р. до Біловезької Пущі у ситуації, коли Радянський Союз уже фактично не існував.Отаннім його реліктом був перший
(
і останній) президент СРСР Михайло Горбачов, фактично позбавлений реальної влади,оскільки союзні владні інститути уже не діяли.Зрештою,перестала функціонувати і комуністична партія, котра недавно так щасливо винесла його до влади.Рядові комуністи почали масово публічно палити ,викидати на смітники  і здавати свої партквитки.
А головний суперник  Михайла Горбачова у боротьбі за  владу Борис Єльцин мав сильний мандат, бо на загальних виборах у червні 1991-го р. був обраний президентом Російської Федерації.
         
Я завжди замислювався  над тим  чому  то 17 млн. комуністів не змогли врятувати свою партію і найбільшу за площею державу у світі.А перечитавши книгу Ігора  Бунича Золото партії усе прояснилося.Насамперед на фактах стало ясно, що це була за партія і держава , які  це були люди, особливо верхівка, і яке суспільство вони сотворили.А до того все сприймалось якось інтуїтивно ,бо розумів, що така держава як Радянський Союз існувати не може.( Дивись –Игорь Бунич , “Золото партии “, АО “Селена”, Симферополь , 1997 г.)
        Для подальшого перебігу подій у Радянському Союзі вирішальне значення мала поразка путчу,  котрий організували найбільш реакційні сили  в комуністичній партії, армії та спецслужбах, в першу чергу КГБ. Ранком 19 серпня 1991-го р. мешканці Москви побачили на вулицях столиці танки і солдатів
, котрі стали під Білим Домом, парламентом Російської Федерації.На Центральному телебаченні показали балет Лебедине озеро Петра Чайковського і повідомили здивованим мешканцям   Радянського Союзу,   що президент Михайло Горбачов усунутий від керівництва країною, а його обов’язки на основі ст.127,  п.7 конституції СРСР  перейняв віце –президент  Геннадій Янаєв. Владу у  Москві перебрав Государственый Комитет по чрезвычайному положенню (ГКЧП)“ ,котрий розіслав інструкції  на усі обкоми комуністичної партії як діяти. Коли усі керівники путчу у сірих костюмах зібрались перед телекамерами і повідомили, що відбувається уся величезна країна затаїла подих дивлячись на тремтячі руки отого Янаєва.Одні раділи, що повертається
тверда рука”, а інші боялись репресій ,бо добре розуміли чим може обернутись такий переворот.Усі раптом  пригадали обсотані колючим дротом вагони– товарняки, котрі везли українців до далекого і холодного Сибіру.
          
Перед обідом 19 серпня 1991-го р. на Центральній пл. у Чернівцях біля українського синьо-жовтого прапора зібрались декілька десятків людей, котрі не злякались путчу, в основному активістів Української Республіканської партії (УРП) та Народного Руху України (НРУ).Один із лідерів Чернівецької обласної організації УРП,  молодий учитель Богдан Кравчук через мегафон закликав людей не боятись путчистів ,бо режим все одно рано чи пізно впаде. Не минуло і трьох днів  як все посипалось. У деяких людей страх брав гору над логікою. Двоє депутатів Чернівецької міської ради від Демократичного блоку (був такий колись у ЧернівцяхВолодимир Фінів та Георгій Галиць серед ночі підняли з ліжка заступника голови  міськвиконкому Майю Яківну Осипенко ,щоби вона буквально в нічній сорочці бігла збирати міськвиконком і відміняти їхнє ж протокольне рішення про встановлення   на Центральній пл. уже згаданого українського національного прапора 04.11.1990 р. на другий день після Буковинського Віча .А дехто сприйняв путч як банальну політичну подію і не надто парився.У вечірніх новинах Чернівецьке обласне радіо із замилуванням  повідомило, що голова колгоспу Радянська Україна
 
с.Тарашани , Глобоцького р-ну Теофіл  Йозефович Бауер не тратив даремно часу на всілякі  дурниці ,а  на колгоспному УАЗику разом із якимось бригадиром  об’їхали і оглянули кукурудзяні поля.Мабуть таким чином хотіли довести свою відданість  ГКЧП.Кожному – своє: їм там у Москві - велика політика , а буковинським комуністам  краще мамалига із бринзою.
             
Коли стало ясно, що путч у Москві провалився  у Чернівецькому обкомі КПУ почалася бурхлива діяльність.Перший (і останній) секретар Чернівецького обкому КПУ Євген Дмітрієв  розпорядився вивезти і надійно сховати матеріальні цінності ( компютерну техніку, меблі, килими тощо), котрі мали б належати буковинцям, які на протязі десятиліть платили партійні внески.У підвалі обкому декілька діб крутили січкарню, нищили і палили партійні документи, особливо ті , котрі свідчили про злочинну діяльність комуністів.Коли все було закінчено обком закрили так поспішно, що забули про кота Кузю, котрий здох від голоду у якомусь там підвалі.У Чернівцях то була єдина жертва невдалого перевороту. Зараз у будівлі колишнього обкому КПУ вигідно розмістились декілька гуманітарних факультетів ЧНУ ім. Юрія  Федьковича.
             Усе перевернув Борис Єльцин
котрий, підтриманий сотнями тисяч москвичів, не злякався ГКЧП, видерся перед Білим Домом на танк і зупинив путч.Він діяв блискавично, ліквідував територіальні організації комуністичної партії ,а потім розпустив КПРФ по всій території Російської Федерації.Були конфісковані фінанси партії, хоча більшу частину рахунків у закордонних банках вдалося сховати, а готівку,  золото і  коштовності вдалося вивезти за кордон (Читай –Игорь Бунич Золото партии”  часть ІІІ-я Бегство с добычей.АО Селена,Симферополь ,1997 г.) Зараз в Інтернеті циркулює інформація,що Михайло Горбачов десь подів 700 т. сибірського золота.Отака то є компартійна фантастика, бо якщо розподілити весь цей капітал  по залізничних вагонах то їх потрібно буде мінімум 12.Навіть всесильний голова КГБ СССР Юрій Андропов не зміг вияснити реальної  величини золотого запасу Радянського Союзу.Коли йому надали цифри різних відомств (а вони коливались від 1000 до 10000 тонн),  то він так  і  не зміг дізнатись  скільки конкретно золота добувається і куда воно витрачається. ( Читай – Игорь Бунич,Золото партии “, АО Селена, Сімферополь,1997 р.стр.311 ) .Помре отой Горбачов і багато, дуже багато таємниць забере із собою.
             Борис Єльцин також перейняв контроль над КГБ
, внутрішніми військами, а через декілька днів над усіма державними інститутами Росії.Поразка путчистів була для союзних республік сигналом ,що дальше чекати і оглядатись на Москву уже не має сенсу.На той момент державний суверенітет проголосили уже п’ять республік – Литва Латвія Естонія Грузія та Азербайджан.
           
24.08.1991-го р.Верховна Рада України на своєму позачерговому урочистому засіданні прийняла Акт про державну незалежність України “, що означало повний розрив України із Радянським Союзом.Авторами цього без перебільшення епохального, лаконічного документу були : Левко Лукяненко, колишній дисидент і політв’язень радянських концтаборів, лідер Української Республіканської партії, депутат Верховної Ради України та Леонтій Сандуляк ,професор, наш земляк, депутат Верховної Ради Радянського Союзу.Документ було прийнято переважаючою більшістю голосів.Лиш невелика купка комуністів – ортодоксів на чолі із першим секретарем КПУ Станіславом Гуренком проголосували проти державної незалежності України. Усі ми пам’ятаємо як Вячеслав Чорновіл, Михайло Горинь,Левко Лукяненко , Дмитро Павличко, Лесь Танюк, Василь Червоній, Іван Заєць, Микола Поровський  внесли до сесійної зали наш національний синьо жовтий стяг, а потім він затріпотів над куполом Верховної Ради. Голова Верховної Ради України Леонід Кравчук нервово махав руками, як паралітик протестуючи проти такої акції. А в Києві під стінами Верховної Ради зібралось до мільйона  українців, котрі вимагали  політичних змін і прагнули нового,доброго майбутнього  для України.
           
 Надвечір  до Києва  терміново літаком із Москви прилетів командувач сухопутними військами Радянського Союзу, заступник міністра оборони СРСР, генерал армії  Валентин  Варєнніков настановляти на вірну дорогу нашого Голову Верховної Ради України Леоніда Кравчука. Треба не забувати, що по всій Україні у чисельних гарнізонах було дислоковано до 1-го млн. солдатів.Це була така сила, що могла задушити нашу українську незалежність у зародку.Про що вони там говорили знає тільки сам Кравчук, але генерал Варєнніков повернувся до Москви без українських вареників.Пізніше цей самий  генерал став консультантом  у Путіна і може звідти виводиться ота люта ненависть путінців до України та українців.
                                         1991-й рік.Хроніка розпаду.
         12.01.1991 р. Борис Єльцин, як голова Верховної Ради Російської Федерації підписав угоду із  парламентом  Естонії ,котра визнавала суверенітет цієї прибалтійської країни.
          13.01.1991 р. У Вільнюсі вночі внутрішні війська жорстоко розправились із литовцями, котрі біля Вільнюського телецентру вимагали незалежності Литви. Людей душили гусеницями танків.Загинуло тринадцять невинних.
          0
9.02.1991 р. Жителі Литви на референдумі висловились за повний суверенітет своєї країни.
          0
3.03.1991 р. Жителі Естонії  і Латвії на референдумах висловились за вихід цих країн із складу Радянського Союзу.
Прибалтика де-факто і де-юре уже не входила до складу  Радянського Союзу.
          17.03.1991 р. У Радянському Союзі з  ініціативи Михайла Горбачова проведено референдум про збереження СРСР якобновленного, единого, федеративного государства.За його збереження висловились 71 %  громадян, котрі взяли участь у голосуванні.Цифра більш ніж сумнівна і до сьогодні використовується російськими імпершовіністами ,як аргумент за збереження СРСР.
        
31.03.1991 р. Громадяни Грузії на референдумі висловились за створення суверенної держави.
        
12.06.1991 р. У червні на виборах президента  громадяни Росії проголосувала за независимость.Невідомо правда від кого.Мабуть від Середньої Азії і Монголії.
       
19.08.1991 р. У Москві владу захопив ГКЧП ( Государственный Комитет по чрезвычайному положенню),котрий ізолював Михайла Горбачова у Криму.
           
Через три дні путч провалився, а Михайло Горбачов повернувся до Москви, але уже у зовсім іншу країну.
      
24.08.1991 р. Верховна Рада України прийняла Акт про державну незалежність України.Над куполом затріпотів новий  синьо-жовтий державний стяг.
      
27.08.1991 р. Парламент Молдови прийняв Декларацію незалежності, за якою Молдова проголошувалась суверенною державою  із  столицею в Кишиневі.
      14.11.1991 р. У Ново-Огарьово під Москвою керівники Білорусі, Казахстану, Узбекистану, Киргизстану, Туркменістану ,Таджикистану і … Радянського Союзу порозумілися щодо нового союзного  договору,  котрий мав бути підписаний 25.11.1991 р.,
але справа до нього не дійшла.Розпад став незворотнім, бо була втрачена всяка логіка подій.
        0
1.12.1991 р. 92 % громадян України проголосували  на референдумі за державну незалежність і обрали президентом Леоніда Кравчука.Це був останній цвях у домовину Радянського Союзу, бо сказав Михайло Горбачов ,що без України всякі союзи втрачають сенс.
        0
8.12.1991 р. Керівники Білорусі, Російської Федерації і  України у Біловезькій Пущі підписали угоду про створенняСодружества Независимых   Государств (СНГ)”.З цього моменту Радянський Союз як геополітична реальність перестав існувати.Леонід Кравчук пояснював створення цього содружества тим, що Борису Єльцину треба було якось пояснити росіянам ,що Україна ще  якось  знаходиться біля Росії.Відомий  чернівецький дисидент і політв’язень Володимир Андрушко сказав тоді :” І нащо нам отой СНІД, котрий привіз із Білорусії Кравчук.
І ще декілька подій, котрі свідчили про неминучий  розпад  СРСР.
            0 9.04.1989 р. Трагедія у Тбілісі, коли загинуло близько 300 мирних  жителів.Обкурений гашишем  радянський спецназ трощив саперними лопатками голови грузинам ,не жаліючи  навіть  вагітних  жінок і дітей.  
       
23.08.1989 р. Балтійський шлях-мирна акція жителів прибалтійських республік: Литви , Латвії і Естонії .Люди об'єднались у живий  ланцюг , таким чином з’єднавши  Таллін , Ригу і Вільнюс. Вони протестували проти окупації  їхніх країн Радянським Союзом у 1940-му р.
        
08-10.09.1989 р. В актовому залі Київського політехнічного інституту (КПІ) відбулись установчі збори Народного Руху України (НРУ).Це була принципово нова політична організація, котра ставила  собі за мету  національно-державне відродження України.
        
22.01.1990 р. Ланцюг єднання –символічна  мирна  акція українців, котра засвідчила єдність двох берегів Дніпра  у 71-шу річницю об’єднання ЗУНР та УНР  в одну Соборну Україну.Люди об’єднались у живий ланцюг з’єднавши Київ і Львів.
       16.07.1990 р. Верховна Рада України прийняла “Декларацію про державний суверенітет України”,  документ
,котрий проголошував державну незалежність України.Лідер Народного Руху України В’ячеслав Чорновіл сказав тоді ,що це тільки  перший крок до державної  незалежності України.
       
23.08.1990 р .Біля Київської міської ради на вул. Хрещатик ,котра була запруджена киянами було піднято синьо-жовтий прапор. З тої пори цей день вважається Днем національного прапора.
       20.10.1990 р. Після 49-річної розлуки в Україну із США повернувся Митрополит УАПЦ Мстислав ( Степан Скрипник, небіж Симона Петлюри).18.11.1990 р. у Соборі Св. Софії в Києві відбулась його інтронізація на Патріарха Київського і всієї  України. УАПЦ відновила своє  служіння в Україні.
      04.11.1990 р. На пл. Центральній у Чернівцях активістами  Української Республіканської партії  (УРП)  було встановлено  флагшток  і  піднято  синьо – жовтий  український прапор.
У місті вперше після 72 –
річної  перерви замайорів наш український символ.
      
 31.03.1991 р. Із Риму в Україну  після 37 - річної розлуки повернувся Глава УГКЦ Мирослав Іван кардинал Любачівський. Після повної легалізації  і  ліквідації наслідків Львівського псевдсобору 1946 р. УГКЦ зажила повноцінним релігійним життям.
                  В руках Михайла Горбачова ще залишався один, але дуже вагомий атрибут президентської влади – чемоданчик  із кодами доступу до ядерного арсеналу СРСР
,що дуже тривожило світ ,а в першу чергу США і Європу.Треба відзначити, що він ще старався із усіх сил відновити  хоча б частину свого впливу на ситуацію, але це йому вдавалось дуже погано.У резиденції Ново-Огарьово під Москвою ще з літа 1991-го р. він проводив різноманітні консультації щодо укладення нового союзного договору ,котрий мав зберегти Радянський Союз у зміненому, значно вільнішому стані.Але республіканські лідери добре розуміли, що якби йому вдалося зберегти СРСР хоч якійсь формі, то їм було би дуже некомфортно.Тому то і діяли вони за спиною Горбачова.
           
 Зрештою і в усіх республіках  народні фронти,а в Україні Народний Рух проводили активну роботу по недопущенню нового союзного договору.У Чернівцях  Крайова організація Народного Руху України під орудою проф. Олега Панчука провела серію акцій у місті і області проти нового союзного договору.Дуже важливим аргументом у тогочасних політичних розкладах був референдум 01.11.1991 р. в Україні,  котрий підтвердив Акт проголошення незалежності України від 24.08.1991 р.Після нашого українського референдуму федераційні плани Михайла Горбачова зазнали повного краху, бо він сам визнав, що без України не бачить сенсу у якомусь союзі.  
           
Треба відзначити ,що у Чернівцях і на Буковині  були люди, котрі не хотіли суверенної України і робили все щоби її не було.Доходило деколи навіть до комедії.Працюючи на Чернівецькому машзаводі  перед референдумом я ходив у вільний час (в основному на обідній перерві) і  розклеював на цехових дошках оголошень листівки , котрі агітували за незалежність України у яких  були слова так і ні.А слюсар – інструментальник  Вячеслав Судаков виготовив собі круглий штампик, добре його нагострив, виштамповував ним цих два слова і міняв їх місцями у листівці.І виходило так, що наші рухівські листівки агітують проти незалежності України.Але ми швидко зідентифікували  і припинили капості отого гівнюка.
         
 У день референдуму 01.12.1991 р. Чернівецький  Крайовий  провід Народного Руху відрядив нас, декількох членів Української Республіканської партії (УРП)  Ігора  Бибика, Волдимира  Подолюка , Миколу Ріттера і мене  у с. Хряцька Герцаївського р-ну спостерігачами на місцевій виборчій дільниці. Місцеві румуни, коли довідалися хто ми є,дуже привітно нас зустріли.Спочатку зав’язалася  бурхлива дискусія, а потім вони почали нас на руках виносити із приміщення виборчої дільниці.Бибика  ,Подолюка і мене їм вдалося спровадити надвір порівняно без великих труднощів, а от з Миколою Ріттером із Новоселиці у жилах котрого текла частка німецької крові у биговатих румунів виникла затримка.Він мав запальний характер, гучний голос і дуже міцні руки,оскільки працював будівельником.Коли дійшла черга до нього зчинився неймовірний рейвах, він вчепився руками за одвірки, вперся ногами у поріг і вся процесія раптом застопорилася.Коли підоспіла румунська поміч,  то його виносили разом із  дерев’яними наличниками, бо він як видер  їх  руками разом із цвяхами  то випустив аж надворі.
             
Президент України Леонід Кравчук також мав на руках  сильний мандат, оскільки цифра 92 %  на референдумі говорила сама за себе.На наступний день 02.12 1991 р. незалежність України визнали Канада і Польща, потім США ,Великобританія,  Угорщина і т.д.
         
Не приїхав до Біловезької  Пущі президент Казахстану  Нурсултан  Назарбаєв , котрий затримався у Москві у Михайла Горбачова.Він волів обережно перечекати і подивитись на подальший розвиток подій.
        
Треба відзначити ,що за отих два дні 07-го і 08-го грудня 1991-го р. у Віскулях була проведена колосальна інтелектуальна робота.Паралельно із підготовкою документів розмови і переговори вели політики, експерти, аналітики   і  зрештою самі лідери уже держав, а не республік.Вирішальну роль у підготовці 18-ти пунктового фінального документу відіграли політики і економісти із оточення Бориса ЄльцинаСергій Шахрай,  шеф групи російських експертів, пізніше віце-прем’єр Росії, Геннадій Бурбуліс, держсекретар Російської Федерації,  найближчий співпрацівник Єльцина, Єгор Гайдар ,економіст , пізніше прем’єр міністр Росії і  Андрій Козирєв, дипломат, пізніше міністр закордонних справ  Росії.Прихильником радикальних політичних змін  був і президент України Леонід Кравчук, котрий за отих декілька доленосних днів відчув смак самодіяльної президентської влади.Усі сумніви були прибрані з дороги.Як згадував пізніше Борис Єльцин:” Усі акти треба було підписати тут і негайно, нічого не відкладаючи на завтра.
        
Документ про створення нового міждержавного утворення під назвою Співдружність Незалежних  Держав (СНД)  зачинався фразою ,котру внесено до анналів історії  :
  “Ми  - Республіка Білорусь, Російська Федерація  і  Україна , як держави засновники Союзу Радянських Соціалістичних Республік, котрі підписали Союзний Договір 1922р.константуємо, що Союз Радянських Соціалістичних Республік, як геополітична реальність і суб’єкт міжнародного права припиняє своє існування”. Була ще колись і Закавказька Федерація до якої входили Азербайджан , Вірменія і Грузія ,але вона ще набагато раніше була зліквідована Сталіним.
     21.12.1991 р. в Алма – Ати у згадуваного уже Нурсултана Назарбаєва  відбулось підписання  ще одного акта до Біловезької угоди, за яким до СНД долучались Азербайджан, Вірменія ,Грузія ,Молдова, Казахстан, Киргизстан ,Туркменістан  ,Узбекистан і Таджикистан. Прибалтійські країни – Литва ,Латвія і Естонія  уже були на дорозі до Європейської Спільноти і не проявили жодного інтересу до цього дивного конгломерату , бо добре розуміли ,що там  усім буде заправляти Росія.
Зрештою так воно і сталось і на багатьох теренах колишнього Радянського Союзу спалахнули військові конфлікти (Молдов,а Нагірний Карабах , Середня Азія ,Чечня і т.д.)Зараз, оглядаючись назад, можемо твердо сказати,  що отой СНД не зіграв жодної позитивної ролі для України ,а був лиш гальмом на нашому шляху до Європи.
          
Декілька днів пізніше Біловезьку угоду  ратифікували парламенти  Білорусі , Російської Федерації і України.Проти були нечисельна  група депутатів – комуністів, котрі вперто противилися ходу історії і про котрих ота історія уже давно  забула.У Верховній Раді Білорусі проти Біловезьких  угод  проголосував нікому тоді ще невідомий лисуватий депутат, директор радгоспу Городєц Шкловського р-ну Олександр Лукашенко.Трохи пізніше  у 1994 р. його як борця із корупцією і за народне щастя обрали президентом Білорусі і цей пост він обіймає до сьогоднішнього дня  ось уже 23 роки.Його особисте кредо: “ Забрати владу у тих, хто не вміє нею користуватись.Цей нахрапистий ,колоритний ,оригінальний  і хитрий білорус показав усім, і на Захід і на Схід ,як треба справлятись із державною владою.Пересічні білоруси називають його бацькой , по - нашому неньом,таким чином беззастережно віддаючи йому в руки майбутнє своє і потомства.Недавно перебуваючи із візитом у Києві він запевнив, що ніколи Білорусь не буде джерелом агресії  чи  агресором щодо братньої України.Може хоча б цей дотримає даного слова.
            
В той же самий час у Санкт-Петербурзькому міськвиконкомі нікому невідомий колишній  КГБіст, співробітник мера Анатолія Собчака, Володимир Путін брав хабарі , лигався із криміналом, кришував наркоторгівлю і закладав основи своєї майбутньої кар’єри, котра вивела його на на самий верх російського істеблішменту.Не без допомоги рідного КГБ звичайно, котрий із Луб’янки нікуди не подівся.
           
Але був ще Михайло Горбачов,котрий силувався піддати сумніву легітимність Біловезьких угод і заваджав  уже усім.Аби переконати його, що пора уже вступитися до Москви прилетів держсекретар США Джеймс Бейкер.Тоді ж були доопрацьовані  усі деталі його відставки  і передачі чемоданчика із кодами до ядерного арсеналу СРСР Борисові Єльцинові.Люди старшого покоління пам’ятають як 25.12.1991 р. на екранах Центрального телебачення появився  смутний  Михайло Горбачов  і повідомив усім, що покидає пости президента СРСР і генерального секретаря КПРС,котрих уже не існувало.
             
Надвечір 25.12.1991 р. ,коли весь католицький світ уже  відзначав Боже Різдво тільки поодинокі перехожі на Красній площі у Москві зауважили , як  над Кремлем тихо опустився червоний прапор із серпом і молотом, а на його місці появився біло – синьо – червоний триколор.Символічно ,що саме в оцю Божу ніч сконав комуністичний монстр, а усі його вожді від (Ульянова) Леніна  до Андропова мабуть перевернулись у гробах під Кремлівськими мурами.
          Борис Єльцин говорив, що підписуючи Біловезькі угоди Росія стає на шлях не імперського ,а демократичного історичного розвитку.Передбачення Єльцина не справдились. У грудні 1999 р., акурат перед самим Новим 2000 – им роком ,через вісім років після підписання  Біловезьких угод він передав владу  у Росії без всяких виборів отому КГБістському виплодкові Володимиру Путіну, котрий на то час уже був прем’єр міністром.
А той ставши президентом Російської Федерації ,зразу ж заявив ,що розпад Радянського Союзу был величайшей геополитической катастрофой ХХ-го века і заходився відновлювати імперію.Він задумав повернути назад колесо історії.Що у нього вийшло ми бачимо зараз на власні очі у Грузії, Україні , Сирії  та і зрештою у самій Росії, де народ перетворили у зомбі , а країна поступово стає світовим ізгоєм.А колесо історії повернеться на те місце, де його поставила сама історія, але по дорозі зітре в порох і Путіна і  його кремлівських  поплічників,  великих і менших.Як сказав недавно в одному із телеінтерв’ю Геннадій Бурбуліс : “Они нарушили Беловежский консенсус…Ті люди не дурні були і добре розуміли, що Біловезькі угоди це єдиний спосіб не допустити великої крові, котра могла пролитись при неконтрольованому розпаді Радянського Союзу.
            
Зараз на нашій українській землі розгорнулась боротьба між Добром і Злом.Теперішня путінська Росія – це абсолютне  біблійне  Зло.Боротьба точиться не на поверховому рівні політичного чи соціального устрою,а глибше на рівні людського мислення , світогляду і цінностей.Це прекрасно  усвідомлював ще Христовий апостол Павло  коли писав : “Бо зброя нашої боротьби не тілесна, а сильна завдяки Богові ,щоб знищити твердині  -  ми руйнуємо задуми.Тому візьміть усю Божу зброю, щоб ви могли дати опір у день зла і все подолавши, вистояти.”  ( 2 кор.10 : 4) .Добре було б  якби апостола Павла зрозуміли в першу чергу самі українці ,бо ця війна  не на один рік ,а також в  Америці і Європі і допомогли Україні вистояти  у цій  нерівній боротьбі  із  абсолютним Злом.
Ми ,українці, дорого заплатили , щоби зрозуміти імперські задуми Москви, а зрозумівши задум ми подолаємо і твердиню, тобто путінську  імперію.Мусимо вистояти,бо ми лиш тільки-но  появилися на Божий світ.
 
           P.S.Цю публікацію я готував до 25-ї річниці незалежності України ,але не встиг зібрати увесь необхідний матеріал.Мені видається,  що актуальності вона не втратила.
Я був свідком і учасником  тих доленосних  подій ,брав участь у багатьох  маніфестаціях, мітингах і акціях і дуже радий ,що доклав свою лепту у розвал отої страшної імперії ,котра ще недавно називалась Радянський Союз.      
.  
                   
               
                                               
          
          
Переглядів (2631) / Коментарі (1)
Додати свій коментар
  Ваше ім'я
  Місце проживання
  Введіть код
 оновити код
 
 
Увага, коментарі не відповідаючі нашим вимогам будуть видалені.
зачекайте ...
торгове обладнання під замовлення