ГОЛОВНА | БЛОГИ | ПРО НАС | АРХІВ | ФОТОСЕРВІС | КОНТАКТИ | ВХІД НА САЙТ
Блог Георгія Манчуленка

Народний депутат Україн II, III, IV скликань. Офіцер повітряно - десантних військ в запасі. Заступник начальника експедиції "Україна - Північний полюс - 2000".
03-04-2014 22:06

Поради провідникам...

 
 
Учітеся, брати мої!
Думайте,читайте,
І чужому научайтесь,
 Й свого не цурайтесь.
Тарас Шевченко
 
 
   Будь – який громадянин України, не знаючи, як йому поступити у тій чи іншій ситуації, має керуватися нормами Конституції України та відповідних Законів України. Це ж стосується наших провідників і всіх посадовців, незалежно від їхнього рівня, рангів та військових чи спеціальних звань.
   Спостерігаючи за дискусіями довкола посади Міністра оборони України, побачив, що політики, провідники українського народу не зовсім розуміють, які повноваження покладені на самого Міністра і очолюване ним Міністерство оборони (МО), а що віднесено до компетенції Генерального Штабу Збройних Сил України (ГШ ЗСУ) та Начальника ГШ ЗСУ – Головнокомандувача ЗСУ і Президента України – Верховного Гололовнокомандувача ЗСУ.
   Тому вирішив навести окремі статті відповідних Законів України, щоб кожен бажаючий міг зробити свій власний висновок щодо кадрової політики у сфері оборони України та знати, як йому діяти, особливо тепер, коли російський окупант анексував частину української території – Крим і готовий здійснити збройне вторгнення на нашу материковуу територію з півночі, сходу, півдня та південного заходу (Придністров’я).
   Почнемо із Закону України «Про Збройні Сили України»:

   «Стаття 1. Функції Збройних Сил України.                                            Збройні Сили України - це військове формування, на яке відповідно до Конституції України покладаються оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності.       

   Збройні Сили України   забезпечують   стримування   збройної агресії проти України та відсіч їй, охорону повітряного простору держави та підводного простору у межах територіального моря України у випадках, визначених законом, беруть участь у заходах, спрямованих на боротьбу з тероризмом.

   З'єднання,   військові частини і підрозділи Збройних Сил України відповідно до закону можуть залучатися до здійснення заходів правового режиму воєнного і надзвичайного стану, боротьби з тероризмом і піратством, посилення охорони державного кордону, суверенних прав України в її виключній (морській) економічній зоні
і континентального шельфу України
 та їх правового оформлення, протидії незаконним перевезенням зброї і наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів у відкритому морі, ліквідації надзвичайних ситуацій природного та техногенного характеру, надання військової допомоги іншим державам, а також брати   участь у міжнародному військовому співробітництві, міжнародних антитерористичних, антипіратських та інших міжнародних операціях з підтримання миру і безпеки на підставі міжнародних договорів України та в порядку і на умовах, визначених законодавством України.
   Органи військового управління розвідки та військові частини розвідки Збройних Сил України відповідно до закону можуть залучатися до заходів добування розвідувальної інформації з метою підготовки держави до оборони та для забезпечення готовності
Збройних Сил України до оборони держави.
   Органи військового    управління    забезпечують    неухильне додержання вимог Конституції України стосовно того, що  Збройні Сили України не можуть бути використані для обмеження прав і свобод громадян або з метою повалення конституційного ладу, усунення органів державної влади чи перешкоджання їх діяльності.
   Ніякі надзвичайні обставини, накази чи розпорядження командирів і начальників не можуть бути підставою для будь - яких незаконних дій по відношенню до цивільного населення, його майна та навколишнього середовища.   
   За віддання і виконання явно злочинного розпорядження чи наказу військовослужбовці несуть відповідальність згідно з законом.
   Права і обов'язки військовослужбовців, які залучаються до здійснення заходів, передбачених частиною четвертою цієї статті, визначаються законом.
   Стаття 1-1. Право на застосування зброї та бойової техніки в
                                 мирний час.
   З'єднання, військові частини і підрозділи, у тому числі чергові сили, Збройних Сил України в мирний час мають право застосовувати і використовувати зброю та бойову техніку для:
   відбиття ударів засобів повітряного та підводного нападу по важливих державних та воєнних об'єктах, безпосереднє прикриття яких здійснюється черговими силами;
   припинення порушення державного кордону України повітряними суднами збройних формувань інших держав, які не виконують команд (сигналів),   що   подаються черговими літаками - перехоплювачами (вертольотами), або застосовують зброю;
   припинення протиправних дій повітряних суден у повітряному просторі України, якщо вони використовуються з метою здійснення терористичного акту;
   примушення до посадки захоплених (викрадених)   повітряних суден;
   забезпечення виконання покладених на Збройні Сили України завдань щодо відсічі можливої збройної агресії проти України, забезпечення недоторканності повітряного простору та підводного простору в межах територіального моря України;
   самозахисту в разі застосування зброї проти них або загрози такого застосування, а також у разі будь - яких дій, що можуть призвести до нанесення значних матеріальних збитків об'єктам, які прикриваються ними, за місцем дислокації чи в районі виконання
завдань;
   надання допомоги   кораблям   (катерам)   Морської    охорони Державної прикордонної служби України у разі застосування зброї проти них або загрози такого застосування, а також під час безперервного переслідування, що розпочалося у територіальному морі України, іноземного судна у відкритому морі для примушення його зупинитися;
   відбиття піратських нападів на морські або повітряні судна та осіб, які перебувають на їх борту, захоплення піратських морських або повітряних суден, звільнення заручників, а також морських або повітряних суден, захоплених піратами, у відкритому морі чи в іншому місці поза межами юрисдикції будь - якої держави;
   забезпечення виконання покладених на з'єднання, військові частини і підрозділи Збройних Сил України завдань під час їх застосування в районі проведення антитерористичної операції, у разі вчинення терористичного акту в повітряному просторі або територіальному   морі   України,   а   також   для   захисту від терористичних посягань об'єктів Збройних Сил України,  зброї масового ураження, ракетної і стрілецької зброї, боєприпасів, вибухових та отруйних речовин, що перебувають у   військових частинах або зберігаються у визначених місцях;
   забезпечення виконання покладених на Збройні Сили України завдань у відкритому морі з протидії незаконним перевезенням зброї і наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів.
   Під час залучення до виконання завдань з посилення охорони державного кордону та суверенних  прав України в її виключній (морській) економічній зоні з'єднання, військові  частини  і підрозділи Збройних Сил України мають право:
   зберігати, застосовувати і використовувати спеціальні засоби та зброю;
   застосовувати і використовувати зброю та бойову техніку, спеціальні засоби в порядку і випадках, передбачених статтею 21 Закону України   "Про   Державну   прикордонну   службу   України".
   Застосування і   використання  зброї   та   бойової техніки допускається в разі, якщо інші заходи виявилися неефективними або застосування таких заходів є неможливим.
   Стаття 3. Структура Збройних Сил України.
   Міністерство оборони України є центральним органом виконавчої влади і військового   управління, у підпорядкуванні якого перебувають Збройні Сили України.
   Збройні Сили України мають таку загальну структуру:
   Генеральний штаб Збройних Сил України як головний орган військового управління;    
   види Збройних Сил України - Сухопутні війська, Повітряні Сили, Військово - Морські Сили;    
   з'єднання, військові частини, військові навчальні заклади, установи та організації, що не належать до видів Збройних Сил України. 
   Організаційно Збройні Сили України складаються з органів військового управління, з'єднань,  військових частин, військових навчальних закладів, установ та організацій.
   Стаття 7. Президент України - Верховний 
                             Головнокомандувач Збройних Сил України.
   Керівництво Збройними Силами України в межах, передбачених Конституцією України, здійснює Президент України як Верховний Головнокомандувач Збройних Сил України.
   В особливий період керівництво Збройними Силами України та іншими військовими формуваннями Президент України може здійснювати через Ставку Верховного Головнокомандувача, робочим органом якої є Генеральний штаб Збройних Сил України.
   Стаття 8. Керівництво Збройними Силами України.
   Міністр оборони України здійснює військово - політичне та адміністративне керівництво Збройними Силами України, а також інші повноваження, передбачені законодавством.
   Військово -
політичне керівництво Збройними Силами України – діяльність, спрямована на забезпечення реалізації політики держави у Збройних Силах України, політичних та стратегічних цілей у сфері оборони, принципів і напрямів розвитку Збройних Сил України.
  Адміністративне керівництво Збройними Силами  України – діяльність, спрямована на всебічне  забезпечення життєдіяльності Збройних Сил України, їх функціонування та розвитку в межах виконання основних завдань державної політики у сфері оборони.
   Начальник Генерального штабу - Головнокомандувач Збройних Сил України здійснює безпосереднє військове керівництво Збройними Силами України. 

   Безпосереднє військове керівництво - діяльність, спрямована на здійснення заходів щодо розвитку Збройних Сил України, їх технічного оснащення, підготовки та всебічного   забезпечення, визначення основ їх застосування, а також управління ними.
   Стаття 10. Повноваження Міністерства оборони України у
                                сфері управління  Збройними Силами України.
   Міністерство оборони України:
   здійснює військово - політичне та адміністративне управління Збройними Силами України;
   реалізує політику держави у Збройних Силах України, розробляє принципи їх будівництва, визначає напрями розвитку Збройних Сил України і підготовки їх у мирний та воєнний час;
   забезпечує   життєдіяльність   Збройних   Сил   України, їх функціонування, бойову та мобілізаційну готовність, боєздатність, підготовку до виконання покладених на них завдань,
застосування, комплектування особовим складом та його підготовку, постачання озброєння та військової техніки, підтримання справності, технічної придатності та модернізації зазначеного озброєння і техніки, матеріальних, фінансових, інших ресурсів та майна згідно з потребами, визначеними Генеральним штабом Збройних Сил України в межах коштів, передбачених Державним бюджетом України, і здійснює контроль за їх ефективним використанням, організовує виконання робіт і надання послуг в інтересах Збройних Сил України;
   провадить розвідувальну та інформаційно - аналітичну діяльність з метою забезпечення виконання завдань, які покладені на Збройні Сили України;
   взаємодіє   з   органами   державної влади та громадськими організаціями, контролює дотримання законодавства у Збройних Силах України; розглядає звернення, здійснює прийом громадян з питань, що належать до компетенції Міністерства оборони України,     здійснює в межах своєї компетенції міжнародне співробітництво за воєнно - політичним, військово - технічним та іншими напрямами, а також з питань цивільно - військових відносин   з   відповідними органами інших держав та міжнародними організаціями;
   здійснює інші повноваження, передбачені законом.
   Забезпечення окремих видів діяльності Збройних Сил України може проводитися державними підприємствами, що створюються у встановленому порядку Міністерством оборони України.
   Організація діяльності Міністерства оборони України визначається законами України та Положенням, яке затверджується Президентом України.
   Функції структурного підрозділу Міністерства оборони України, який проводить розвідувальну та інформаційно - аналітичну діяльність в інтересах оборони і безпеки держави, визначаються Положенням, яке затверджує Президент України».
   Україна вже давно відійшла від тієї моделі, коли Міністр оборони України, обов’язково з генеральським військовим званням, був Головнокомандувачем ЗСУ.
   Нині ці повноваження, як свідчать наведені вище норми Закону, належать Начальнику ГШ ЗСУ, якого не бачить і не чує український народ, не знає про прийняті ним, як Головнокомандувачем ЗСУ, рішення для організації оборони України, в т. ч. щодо кримського угрупування ЗСУ, починаючи з першого дня російської збройної агресії. Хоча при зовнішній загрозі, в особливий період Начальник ГШ ЗСУ під керівництвом Президента України – Верховного Головнокомандувача ЗСУ разом вдвох несуть основну відповідальність за вжиття (невжиття) заходів для відстоювання територіальної цілісності України. Найпростіше все звалити на Міністра, навіть якщо він і припускався  багатьох помилок, відправивши його у відставку ( прямо чи через подану ним заяву), не  згадуючи жодним словом про відповідальність політичного керівництва України та Начальника ГШ ЗСУ – Головнокомандувача ЗСУ, який сам, не Міністр оборони України, здійснює безпосереднє військове керівництво ЗСУ.
   Генеральна прокуратура України має тут широке поле для діяльності – розслідування і притягнення винних до кримінальної відповідальності.
   А Міністр, як політична фігура, не обов’язково з високим військовим званням та дійсною кадровою службою (чистий військовий часто скаже «єсть» навіть тоді, коли ще треба боротися хоча б за належне фінансування війська), має рішуче відстоювати інтереси ЗСУ, жорстко забезпечувати дотримання та неухильне виконання МО, ГШ ЗСУ, ЗСУ Конституції України, Законів України, в т. ч. своїх профільних, актів Президента України – Верховного Головнокомандувача ЗСУ і Кабінету Міністрів України (всі підзаконні акти мають відповідати Конститції та Законам України), повинен мати належні знання і бачення перспектив та пріоритетів розвитку ЗСУ, тверду позицію щодо відстоювання їх інтересів в розрізі фінансового, кадрового, матеріально – технічного, збройного і соціального забезпечення, політичну вагу, щоб впливати на прийняття потрібних для зміцнення ЗСУ рішень з боку Президента України, Парламенту та Уряду України.
   Як видно з призначення нового Міністра оборони України (другого при новій владі), недостатньо високого військового звання, тривалої кадрової служби та відповідного досвіду, щоб належно обстоювати інтереси ЗСУ, оскільки на їхні потреби, в т.ч. оборону, навіть в умовах анексії Росією частини нашої території і готовністю її до збройного нападу на материкову частину України, було запропоновано Урядом та підтримано Парламентом виділення тільки трохи більше половини необхідної суми. Отакі реалії.
  Тепер переходимо до Закону України «Про оборону України»:    
   «Стаття 1. Визначення основних термінів.
   У цьому Законі терміни вживаються у такому значенні:
   оборона України - система політичних, економічних, соціальних, воєнних, наукових, науково-технічних, інформаційних, правових, організаційних, інших заходів держави щодо підготовки до збройного захисту та її захист у разі збройної агресії або збройного конфлікту;
   обороноздатність держави - здатність держави до захисту у разі збройної агресії або збройного конфлікту. Вона складається з матеріальних і духовних елементів та є сукупністю воєнного, економічного, соціального та морально - політичного потенціалу у сфері оборони та належних умов для його реалізації;
   збройна агресія - застосування іншою державою або групою держав збройної сили проти України. Збройною агресією проти України вважається будь - яка з таких дій:
   вторгнення або напад збройних сил іншої держави або групи держав на територію України, а також окупація або анексія частини території України;
   блокада портів, узбережжя або повітряного простору, порушення комунікацій України збройними силами іншої держави або групи держав;
   напад збройних сил іншої держави або групи держав на військові сухопутні, морські чи повітряні сили або цивільні морські чи повітряні флоти України;
   засилання іншою державою або від її імені озброєних груп регулярних або нерегулярних сил, що вчиняють акти застосування збройної сили проти України, які мають настільки серйозний характер, що це рівнозначно переліченим в абзацах п'ятому - сьомому цієї статті діям, у тому числі значна участь третьої держави у таких діях;
   дії іншої держави (держав), яка дозволяє, щоб її територія, яку вона надала в розпорядження третьої держави, використовувалася цією третьою державою (державами) для вчинення дій, зазначених в абзацах п'ятому - восьмому цієї статті;
   застосування підрозділів збройних сил іншої держави або групи держав, які перебувають на території України відповідно до укладених з Україною міжнародних договорів, проти третьої держави або групи держав, інше порушення умов, передбачених такими договорами, або продовження перебування цих підрозділів на території України після припинення дії зазначених договорів;
   особливий період - період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій;
   воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози та забезпечення національної безпеки, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень;
   військове формування - створена відповідно до законодавства України сукупність військових з'єднань і частин та органів управління ними, які комплектуються військовослужбовцями і призначені для оборони України, захисту її суверенітету, державної незалежності і національних інтересів, територіальної цілісності і недоторканності у разі збройної агресії, збройного конфлікту чи загрози нападу шляхом безпосереднього ведення воєнних (бойових) дій;
   підрозділ збройних сил іншої держави (далі - підрозділ збройних сил) - військове формування іноземної держави, що має постійну чи тимчасову організацію, належить до сухопутних (наземних), морських, повітряних або спеціальних військ (сил) цієї держави, оснащене легкою зброєю чи важкою бойовою технікою, яка підпадає під дію Договору про звичайні збройні сили в Європі, перебуває під командуванням особи, відповідальної перед своєю державою і законами України за поведінку своїх підлеглих, які зобов'язані дотримуватися внутрішньої дисципліни, законів України, норм міжнародного права, та яке направляється в Україну з конкретною метою, визначеною міжнародним договором України;
   військове командування - Генеральний штаб Збройних Сил України, командування видів Збройних Сил України, об'єднане оперативне командування, управління оперативних командувань, територіальні управління, командування військових з'єднань, частин Збройних Сил України та інших утворених відповідно до законів України військових формувань;
   органи військового управління - Міністерство оборони України, інші центральні органи виконавчої влади, що здійснюють керівництво військовими формуваннями, утвореними відповідно до законів України, Генеральний штаб Збройних Сил України, інші штаби, командування, управління, постійні чи тимчасово утворені органи у Збройних Силах України та інших військових формуваннях, призначені для виконання функцій з управління, в межах їх компетенції, військами (силами), з'єднаннями, військовими частинами, військовими навчальними закладами, установами та організаціями, які належать до сфери управління центральних органів виконавчої влади, а також військові комісаріати, що забезпечують виконання законодавства з питань військового обов'язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації.
   Стаття 3. Підготовка держави до оборони.
   Підготовка держави до оборони в мирний час включає:
   прогнозування та оцінку воєнної небезпеки і воєнної загрози;
   проведення розвідувальної та інформаційно - аналітичної діяльності в інтересахпідготовки держави до оборони;
   здійснення заходів у зовнішньополітичній сфері, спрямованих на запобігання збройному конфлікту та відсіч збройній агресії;
   формування та реалізацію воєнної, воєнно - економічної, військово - технічної та військово - промислової політики держави;
   удосконалення структури, уточнення завдань і функцій Збройних Сил України та інших військових формувань, забезпечення необхідної чисельності їх особового складу, а також їх розвиток, підготовку і підтримання на належному рівні боєздатності, бойової та мобілізаційної готовності до оборони держави, планування їх застосування;
   розвиток військово - промислового комплексу, створення сприятливих умов для мобілізаційного розгортання галузей національної економіки з метою виробництва озброєння, військової техніки і майна в необхідних обсягах;
   забезпечення Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законів України, та правоохоронних органів підготовленими кадрами, озброєнням, військовою та іншою технікою, продовольством, речовим майном, іншими матеріальними та фінансовими ресурсами;
   розвиток військово - технічного співробітництва з іншими державами з метою забезпечення Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законів України, та правоохоронних органів озброєнням, військовою технікою і майном, які не виробляються в Україні;
   підготовку національної економіки, території, органів державної влади, органів військового управління, органів місцевого самоврядування, а також населення до дій в особливий період;
   створення державного матеріального резерву та резервних фондів грошових коштів;
забезпечення охорони державного кордону України;
   військово-патріотичне виховання громадян України, підготовку молоді до служби в Збройних Силах України, забезпечення престижу військової служби;
   забезпечення розвитку воєнної науки, формування науково - технічного і технологічного набутку для створення високоефективних засобів збройної боротьби;
   захист інформаційного простору України та її входження у світовий інформаційний простір, створення розвинутої інфраструктури в інформаційній сфері;
   забезпечення відкритого та демократичного цивільного контролю у сфері оборони в порядку, визначеному законодавством, та дотримання вимог щодо збереження державної таємниці;
   інші заходи, що впливають на стан обороноздатності держави.
   Стаття 4. Відсіч збройній агресії проти України.
   У разі збройної агресії проти України або загрози нападу на Україну Президент України приймає рішення про загальну або часткову мобілізацію, введення воєнного стану в Україні або окремих її місцевостях, застосування Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законів України, подає його Верховній Раді України на схвалення чи затвердження, а також вносить до Верховної Ради України подання про оголошення стану війни.
   Органи державної влади та органи військового управління, не чекаючи оголошення стану війни, вживають заходів для відсічі агресії. На підставі відповідного рішення Президента України Збройні Сили України разом з іншими військовими формуваннями розпочинають воєнні дії.
   З моменту оголошення стану війни чи фактичного початку воєнних дій настає воєнний час, який закінчується у день і час припинення стану війни.
   Стаття 8. Ставка Верховного Головнокомандувача.
   Для забезпечення стратегічного керівництва Збройними Силами України, іншими військовими формуваннями та правоохоронними органами в особливий період може створюватися Ставка Верховного Головнокомандувача як вищий колегіальний орган
воєнного керівництва обороною держави у цей період.
   Пропозиції про утворення Ставки Верховного Головнокомандувача, її персонального складу та граничної чисельності подаються Радою національної безпеки іоборони
України на розгляд Президенту України і вводяться в дію Указом Президента України. Положення про Ставку Верховного Головнокомандувача затверджує Президент України.
   Стаття 10. Основні функції Міністерства оборони України.
   Міністерство оборони України як центральний орган виконавчої влади забезпечує проведення в життя державної політики у сфері оборони, функціонування, бойову та мобілізаційну готовність, боєздатність і підготовку Збройних Сил України до здійснення покладених на них функцій і завдань.
  Міністерство оборони України:
   бере участь у формуванні та реалізації державної політики з питань національної безпеки у воєнній сфері, оборони і військового будівництва, підготовці проектів законодавчих та інших нормативних актів у сфері оборони, забезпечує їх виконання у Збройних Силах України, у встановленому порядку координує діяльність державних органів та органів місцевого самоврядування щодо підготовки держави до оборони;
   провадить розвідувальну та інформаційно-аналітичну діяльність в інтересах національної безпеки та оборони держави, бере участь в аналізі воєнно - політичної обстановки, прогнозуванні, виявленні та визначенні рівня воєнної загрози національній безпеці України;
   забезпечує належний рівень боєздатності, укомплектованості, бойової та мобілізаційної готовності і підготовки Збройних Сил України;
   бере участь у формуванні оборонного бюджету, звітує перед Кабінетом Міністрів України про використання виділених коштів;
   проводить державну військову кадрову політику, забезпечує розвиток військової освіти і науки, зміцнення дисципліни, правопорядку та виховання особового складу;
   бере участь у забезпеченні функціонування національної економіки та державного управління в особливий період, у плануванні мобілізаційної підготовки її галузей та контролі за підготовкою підприємств, установ та організацій усіх форм власності до виконання мобілізаційних завдань та за їх виконанням;
   виступає, відповідно до визначених Генеральним штабом Збройних Сил України потреб, вимог та пріоритетів, замовником із державного оборонного замовлення на розроблення, виробництво, постачання, ремонт, знищення та утилізацію озброєння, військової техніки, військового майна і металобрухту, виконання робіт і надання послуг, а також на поставку матеріальних цінностей до мобілізаційного резерву Збройних Сил України;
   здійснює управління переданим Міністерству оборони України військовим майном і майном підприємств, установ та організацій, що належать до сфери його управління;
організовує накопичення озброєння, військової техніки, інших матеріальних ресурсів у непорушному запасі та мобілізаційному резерві, а також створення резерву військовонавчених людських ресурсів;
   забезпечує комплектування Збройних Сил України, інших військових формувань та відповідних правоохоронних органів особовим складом, здійснює разом з міністерствами та іншими центральними органами виконавчої влади, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, місцевими державними адміністраціями, органами місцевого самоврядування заходи щодо підготовки громадян до військової служби, їх призову на військову службу або прийняття на військову службу за контрактом, при мобілізації, звільнення в запас військовослужбовців, які вислужили встановлені строки служби та у разі демобілізації, а також забезпечує їх відповідні права і свободи;
   здійснює заходи, спрямовані на реалізацію соціально - економічних і правових гарантій військовослужбовцям, членам їх сімей та працівникам Збройних Сил України, особам, звільненим у запас або відставку, а також членам сімей військовослужбовців, які загинули (померли), пропали безвісти, стали інвалідами під час проходження військової служби або потрапили в полон у ході бойових дій (війни) чи під час участі в міжнародних операціях з підтримання миру і безпеки;
   забезпечує реалізацію заходів демократичного цивільного контролю за Збройними Силами України;
   здійснює в межах своєї компетенції міжнародне співробітництво за воєнно-політичним, військово - технічним та іншими напрямами, а також з питань цивільно-військових відносин з відповідними органами інших держав та міжнародними організаціями; забезпечує виконання рішень про участь підрозділів Збройних Сил України в міжнародних операціях з підтримання миру і безпеки та надання військової допомоги іншим державам, направлення підрозділів Збройних Сил України до інших держав, допуск та умови перебування підрозділів збройних сил інших держав на території України;
   забезпечує взаємовідносини Збройних  Сил  України з державними органами, громадськими організаціями та громадянами, реалізує інші повноваження, що випливають з цього та інших законів України, актів Президента України, Кабінету Міністрів України у сфері оборони.
   Положення про Міністерство оборони України затверджує Президент України.
   Порядок організації розвідувальної діяльності в інтересах оборони державивизначається законом.
   Стаття 11. Основні функції Генерального штабу Збройних
                                Сил України.
   Генеральний штаб Збройних Сил України є головним військовим органом з планування оборони держави, управління застосуванням Збройних Сил України, координації та контролю за виконанням завдань у сфері оборони органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, військовими формуваннями, утвореними відповідно до законів України, та правоохоронними органами у межах, визначених цим Законом, іншими законами України і нормативно - правовими актами Президента України, Верховної Ради України та Кабінету Міністрів України.
   Генеральний штаб Збройних Сил України в особливий період є робочим органом Ставки Верховного Головнокомандувача.
   Генеральний штаб Збройних Сил України:
   прогнозує тенденції розвитку форм і способів воєнних дій та засобів збройної боротьби, бере участь у формуванні та реалізації державної політики у сфері оборони, стратегії воєнної безпеки, обгрунтовує напрями розвитку Збройних Сил України;
   здійснює стратегічне планування застосування Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законів України, та правоохоронних органів для оборони держави;
   визначає потреби в особовому складі, озброєнні, військовій техніці, матеріально - технічних, енергетичних, фінансових, інформаційних ресурсах, продовольстві, земельних і водних ділянках, комунікаціях, фондах та майні, необхідних для належного виконання завдань Збройними Силами України та іншими військовими формуваннями, контролює повноту і якість їх отримання;
   здійснює керівництво у сфері оборони та забезпечення громадського порядку в Україні або в окремих її місцевостях, де введено воєнний стан у межах, визначених відповідним законом;
   бере участь у створенні та контролює стан системи управління державою в особливий період;
   доводить до Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законів України, та правоохоронних органів, а в особливий період - і до міністерств та інших центральних органів виконавчої влади, рад оборони Автономної Республіки Крим та областей, міст Києва та Севастополя директиви і накази ВерховногоГоловнокомандувача Збройних Сил України з питань оборони, організовує їх виконання і здійснює контроль за їх реалізацією;
   бере участь в організації та контролює підготовку системи зв'язку, комунікацій і в цілому території держави до оборони;
   бере участь у розробці мобілізаційного плану держави, контролює стан мобілізаційної підготовки державних органів, органів місцевого самоврядування, галузей економіки, підприємств, установ, організацій усіх форм власності та виконання ними мобілізаційних завдань в особливий період;
   організовує стратегічне розгортання Збройних Сил України та інших військових формувань, взаємодію з міністерствами, іншими центральними органами виконавчої влади, радами оборони Автономної Республіки Крим та областей, міст Києва та Севастополя під час виконання завдань оборони держави;
   бере участь в організації використання та контролю за повітряним, водним і інформаційним простором держави та здійснює його в особливий період;
   здійснює контроль за станом бойової та мобілізаційної готовності і боєздатності органів управління, з'єднань, частин, установ і організацій військових формувань, утворених відповідно до законів України, та правоохоронних органів, призначених для підпорядкування органам військового управління в особливий період та для виконання завдань територіальної оборони;
   організовує комплектування Збройних Сил України, інших військових формувань та відповідних правоохоронних органів військовослужбовцями, призов громадян на строкову військову службу, навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, накопичення військовонавчених людських ресурсів;
   проводить розвідувальну та інформаційно - аналітичну діяльність в інтересах підтримання у готовності і бойового застосування Збройних Сил України, для чого має у своєму складі відповідний структурний підрозділ;
   організовує підготовку Збройних Сил України до виконання покладених на них завдань, здійснює координацію і контроль підготовки інших військових формувань, утворених відповідно до законів України, та правоохоронних органів до виконання завдань з оборони України;
   організовує використання національної системи зв'язку в інтересах оборони, здійснює відповідно до закону управління та регулювання в сфері використання радіочастотного ресурсу, виділеного для цілей оборони;
   організовує застосування засобів державного розпізнавання у державних органах, Збройних Силах України, інших військових формуваннях, утворених відповідно до законів України, використання цих засобів на підприємствах, в установах та організаціях усіх форм власності;
   планує та здійснює контроль за військовими перевезеннями всіх видів у державі в особливий період, а також перевезеннями, здійснюваними для Збройних Сил України у мирний час;
   здійснює в межах своєї компетенції міжнародне військове співробітництво із збройними силами інших держав, бере участь у міжнародному співробітництві за воєнно - політичним, військово - технічним та іншими напрямами, забезпечує підготовку і участь національного контингенту та національного персоналу Збройних Сил України у міжнародних операціях з підтримання миру і безпеки;
   забезпечує згідно з міжнародними договорами у галузі роззброєння та контролю над озброєннями інспекційну діяльність на території України та поза її межами, збирає, опрацьовує інформацію та повідомлення відповідно до цих міжнародних договорів незалежно від підлеглості об'єктів інспектування;
   реалізує інші повноваження, що випливають з цього та інших законів України, актів Президента України, Кабінету Міністрів України.
   Генеральний штаб Збройних Сил України організовує свою діяльність відповідно доПоложення, яке затверджує Президент України.
   Стаття 12. Завдання інших військових формувань,
                                утворених відповідно до законів   
                        України, та правоохоронних органів.
   Участь в обороні держави разом із Збройними Силами України беруть у межах своїх повноважень інші військові формування, утворені відповідно до законів України Державна спеціальна служба транспорту, а також відповідні правоохоронні органи. Діяльність і управління іншими військовими формуваннями, утвореними відповідно до законів України, та правоохоронними органами, які відповідно до своїх повноважень беруть участь в обороні держави, здійснюються згідно із законодавством.
   Інші військові формування, утворені відповідно до законів України, та відповідні правоохоронні органи:
   узгоджують з Генеральним штабом Збройних Сил України їх програми розвитку в частині, що стосується оборони держави, а також плани підготовки їх органів управління, з'єднань і частин, призначених для підпорядкування органам військового управління в особливий період та виконання завдань територіальної оборони;
   здійснюють під керівництвом Генерального штабу Збройних Сил України планування застосування органів управління, з'єднань і частин, призначених для підпорядкування органам військового управління Збройних Сил України в особливий період та виконання завдань територіальної оборони, надають Генеральному штабу Збройних Сил України необхідну для цієї роботи інформацію;
   здійснюють разом із Збройними Силами України підготовку та забезпечують готовність до спільних дій з метою оборони, беруть участь у створенні єдиної системи управління та всебічного забезпечення на особливий період; узгоджують з Генеральним штабом оперативно - стратегічні вимоги до озброєння та військової техніки, військово - технічного майна, його якісні та кількісні показники, спільно з Міністерством оборони України розробляють державну програму розвитку озброєння і військової техніки та формують державне оборонне замовлення;
   узгоджують з Міністерством оборони України програми підготовки військових кадрів, вживають заходів щодо оптимізації системи військової освіти;
   беруть участь у підготовці громадян України до військової служби, в тому числі допризовній підготовці молоді, підготовці призовників з військово - технічних спеціальностей, забезпеченні призову на строкову військову службу, навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори і під час мобілізації, а також у військово - патріотичному вихованні громадян України;
   забезпечують здійснення відповідних заходів щодо підготовки території України до оборони;
   беруть участь у виконанні завдань територіальної оборони, сприяють забезпеченню правового режиму воєнного стану;
   сприяють Збройним Силам України у виконанні ними завдань, здійснюють їх пріоритетне забезпечення та інші повноваження у сфері оборони України згідно із законодавством.
   В особливий період відповідним органам військового управління Збройних Сил України підпорядковуються визначені в установленому порядку Генеральним штабом Збройних Сил України органи управління, з'єднання, частини та установи інших військових формувань.
   Стаття 17. Права та обов'язки громадян України у сфері
                                оборони.
   Захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України.
   Громадяни України чоловічої статі, придатні до проходження військової служби за станом здоров'я і віком, а жіночої статі - також за відповідною фаховою підготовкою, повинні виконувати військовий обов'язок згідно із законодавством.
   Громадяни проходять військову службу, службу у військовому резерві та виконують військовий обов'язок у запасі відповідно до законодавства.
   Громадяни, які проходять державну військову службу та службу у військовому резерві у Збройних Силах України, при виконанні обов'язків служби носять військову форму одягу, їм довічно встановлюються законом військові звання. Порядок позбавлення військового звання визначається законом».
   Як бачимо, Закон чітко вимагає належного фінансування видатків на оборону  України, а також встановлює, що при організації оборони України МО та ГШ ЗСУ мають свої функції, компетенцію і завдання. Тому Міністр оборони України та Начальник ГШ ЗСУ, кожен на своїй посаді, відповідає за ввірену йому ділянку роботи згідно Закону. А хто, що і як зробив (не зробив), реагуючи (не реагуючи) на російську збройну агресію проти нашої Батьківщини, мають розбиратися компетентні органи – Генеральна прокуратура України та Служба безпеки України.
   А заразЗакон України «Про військовий обов'язок і військову службу»:
  «Стаття 1. Військовий обов'язок.
   1. Захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України.
   2. Військовий обов'язок установлюється з метою підготовки громадян   України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення та Державної спеціальної служби
транспорту   (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями.
  
3. Військовий обов'язок включає:
   підготовку громадян до військової служби;
   приписку до призовних дільниць;
   прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу;
   проходження військової служби;
   виконання військового обов'язку в запасі;                                                  проходження служби у військовому резерві;
   дотримання правил військового обліку.
   4. Громадяни України   мають   право на заміну виконання військового обов'язку альтернативною (невійськовою) службою згідно з Конституцією України та Законом України "Про альтернативну (невійськову) службу".
   5. Від виконання військового  обов'язку громадяни України звільняються на підставах, визначених цим Законом.
   6. Військовий обов'язок не поширюється на іноземців та осіб без громадянства, які перебувають в Україні.
   7. Виконання військового   обов'язку   громадянами   України забезпечують державні органи, органи місцевого самоврядування, утворені відповідно до законів України військові формування, підприємства, установи і організації незалежно від підпорядкування і форм власності в межах їх повноважень, передбачених законом, та
районні (об'єднані районні), міські (об'єднані міські) військові комісаріати (далі - районні (міські) військові комісаріати), військові комісаріати Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя, а також територіальні центри (в Автономній
Республіці Крим, областях, місті Києві) та філіали (в районах та містах) комплектування військовослужбовцями за контрактом.
   8. Порядок утворення та повноваження територіальних центрів, філіалів комплектування   військовослужбовцями   за   контрактом визначаються   положенням , яке затверджується Кабінетом Міністрів України.
   9. Щодо військового обов'язку громадяни України поділяються на такі категорії:
   допризовники - особи, які підлягають приписці до призовних дільниць;
   призовники - особи, приписані до призовних дільниць;
   військовослужбовці - особи, які проходять військову службу;
           військовозобов'язані -  особи,  які  перебувають у запасі для комплектування Збройних Сил України та інших військових  формувань на  особливий період,  а також для виконання робіт із забезпечення оборони держави;

 

   резервісти - особи, які в добровільному порядку проходять службу  у військовому  резерві Збройних Сил України, інших військових формувань і призначені для їх комплектування у мирний та воєнний час. 

   10. Громадяни України, які приписані до призовних дільниць або перебувають у запасі Збройних Сил України чи проходять службу у військовому резерві, зобов'язані:
   прибувати за   викликом   районного   (міського) військового комісаріату   для   оформлення   військово - облікових документів, приписки, проходження медичного огляду, направлення на підготовку з метою   здобуття   або вдосконалення військово - облікової спеціальності, призову   на   військову   службу або на збори
військовозобов'язаних;
   проходити медичний   огляд  та   лікування   в лікувально
- профілактичних закладах  згідно з рішеннями комісії з питань приписки, призовної комісії   або   військово - лікарської комісії районного (міського) військового комісаріату;
   проходити підготовку до військової служби, військову службу і виконувати
 військовий обов'язок у запасі;
   виконувати правила військового   обліку, встановлені законодавством.
   Резервісти зобов’язані прибувати до військової частини, в якій вони проходять службу у військовому резерві, за викликом командира цієї військової частини. 
  11. Жінки,   які   мають   фах,   споріднений з відповідною військово - обліковою   спеціальністю,   визначеною в переліку, затвердженому   Кабінетом   Міністрів України, та придатні до проходження військової служби за  станом здоров'я, віком та сімейним станом, беруться на військовий облік військовозобов'язаних.
   12. Жінки, які перебувають на військовому обліку, можуть бути призвані на військову службу чи залучені для виконання робіт із забезпечення оборони держави у воєнний час. У мирний час жінки можуть бути прийняті на військову службу та службу у військовому резерві тільки в добровільному порядку (за контрактом).
   Стаття 8. Підготовка до військової служби.
   1. Підготовка громадян України до військової служби включає патріотичне виховання,    допризовну   підготовку,   підготовку призовників з військово-технічних спеціальностей, підготовку у військових оркестрах, військових ліцеях та ліцеях з посиленою військово-фізичною підготовкою, підготовку до вступу у  вищі військові навчальні заклади та військові навчальні підрозділи вищих навчальних закладів, військову підготовку у вищих навчальних закладах   за   програмою   підготовки офіцерів запасу, фізичну підготовку,   лікувально-оздоровчу роботу, підвищення рівня освітньої підготовки, вивчення державної мови.
   2. Відповідальність за організацію та проведення підготовки громадян України до військової служби в   межах   повноважень покладається на Міністерство оборони України,  інші центральні органи виконавчої влади, Раду міністрів Автономної Республіки Крим, місцеві державні адміністрації, органи   місцевого самоврядування, органи Товариства сприяння обороні України. До цієї роботи можуть залучатись інші об'єднання громадян відповідно до їх статутів.
   3. Порядок організації та проведення допризовної підготовки та підготовки призовників з військово
-технічних спеціальностей визначається Положенням про допризовну підготовку та Положенням про підготовку призовників з військово-технічних спеціальностей, які затверджуються Кабінетом Міністрів України.
   4. Контроль   за   організацією   і проведенням допризовної підготовки та підготовки   призовників   з   військово
-технічних спеціальностей, програмним   і методичним забезпеченням цієї підготовки здійснюється Міністерством оборони України та іншими
центральними   органами   виконавчої влади, яким підпорядковані навчальні заклади, Радою міністрів  Автономної Республіки Крим, місцевими державними адміністраціями
та органами місцевого самоврядування».
   Якраз  українські громадяни, на відміну від тих чи інших високопосадовців (хай з ними  розбираються правоохоронні органи, хоча сумніваюся, що до цього дійде), після початку російської збройної агресії проти України, проявили патріотизм, високу свідомість і бажання дати збройну відсіч російському окупанту, масово звертаючись до військових комісаріатів в різних областях України, демонструючи цим самим готовність  виконати свій конституційний військовий обов’язок із захисту Вітчизни шляхом своєї мобілізації в лави ЗСУ та відновлюваної Національної гвардії України.
   Отже, Закон України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію»:
   «Стаття 1. Визначення основних термінів.
   У цьому Законі наведені нижче терміни вживаються в такому значенні:
   мобілізаційна підготовка - комплекс  організаційних, політичних, економічних, фінансових, соціальних, правових та інших заходів,   які здійснюються в мирний час з метою підготовки національної економіки, органів державної влади, інших державних
органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших   утворених   відповідно   до   законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення та Державної спеціальної служби транспорту (далі - Збройні Сили України, інші військові формування), сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій до своєчасного й організованого проведення мобілізації та задоволення потреб оборони держави і захисту   її   території   від   можливої   агресії, забезпечення життєдіяльності населення в особливий період;
   система управління мобілізаційною підготовкою - складова частина загальної системи управління державою, яка спрямовує діяльність органів державної влади, інших державних органів, органів   місцевого   самоврядування,   єдиної державної системи цивільного   захисту на підготовку систем управління, засобів зв'язку,   інформаційного   забезпечення, а  також фінансових і матеріально - технічних ресурсів, підприємств, установ і організацій  до проведення мобілізації; 
   мобілізація - комплекс   заходів,   здійснюваних   з метою планомірного переведення   національної   економіки,   діяльності органів   державної   влади,   інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на
функціонування   в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано; 
  особливий період - період  функціонування   національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України   свого
конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України,   який   настає   з   моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій;
   демобілізація - комплекс заходів, рішення про порядок і терміни проведення яких приймає Президент України, спрямованих на планомірне переведення національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на роботу і функціонування в
умовах мирного часу, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно - рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати мирного часу;
   мобілізаційний план - сукупність документів, які визначають зміст, обсяги, виконавців, порядок і строки здійснення заходів щодо мобілізаційного розгортання Збройних Сил  України, інших військових формувань, Оперативно - рятувальної служби цивільного
захисту, переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій, системи забезпечення життєдіяльності населення на функціонування в
умовах особливого періоду;
   мобілізаційні завдання (замовлення) – окремі вимоги мобілізаційного плану щодо номенклатури, обсягів   виробництва необхідної   продукції, утворення і підготовки до розгортання спеціальних формувань, а також затверджені в установленому порядку першочергові заходи мобілізаційної підготовки, які доводяться для виконання до центральних і місцевих органів виконавчої влади,інших державних 
органів, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування. До підприємств, установ і організацій, що залучаються до виконання мобілізаційних завдань (замовлень), мобілізаційні завдання (замовлення) доводяться на підставі затверджених основних показників мобілізаційного плану і договорів (контрактів), що укладаються в порядку, передбаченому законодавством; 
   спеціальні формування - утворені в мирний час у порядку, встановленому   Кабінетом   Міністрів   України,   підприємствами, установами і організаціями згідно з штатами і табелями до штатів автомобільні,   авіаційні, водні, залізничні, медичні та інші формування, які після відповідної підготовки передаються під час мобілізації у встановленому порядку до Збройних Сил України, інших військових формувань для задоволення їх потреб, а також утворені відповідними   центральними   органами   виконавчої влади - для забезпечення потреб галузей національної економіки;
   основні показники мобілізаційного плану - розрахункові потреби держави на особливий період, сформовані в натуральному і вартісному обчисленні, для задоволення потреб Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, забезпечення функціонування національної економіки та системи забезпечення життєдіяльності населення;
   мобілізаційні потужності - виробничі потужності підприємств, установ і організацій, які створюються в   мирний   час   для виробництва   продукції і задоволення інших потреб держави в особливий   період.   Мобілізаційні   потужності   не   підлягають
приватизації, у тому числі в разі ліквідації підприємств, установ, організацій. Рішення щодо передачі мобілізаційних потужностей іншим підприємствам, установам
 і організаціям приймаються органами виконавчої влади,   іншими   державними   органами   в   порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
   Стаття 4. Організація і порядок проведення мобілізаційної
                            підготовки та мобілізації.
   1. Організація і порядок проведення мобілізаційної підготовки та мобілізації визначаються цим Законом, актами Президента України та Кабінету Міністрів України.
   2. Загальна   мобілізація   проводиться   одночасно на всій території України і стосується національної економіки, органів державної   влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно
- рятувальної служби цивільного захисту, підприємств, установ і організацій.
   3. Часткова    мобілізація   може   проводитися   в   окремих місцевостях держави,   а   також   стосуватися   певної   частини національної економіки, Збройних Сил України, інших військових формувань,   Оперативно - рятувальної   служби цивільного захисту,
підприємств, установ і організацій.
   5. Вид, обсяги, порядок і строк проведення   мобілізації визначаються Президентом України в рішенні про її проведення.
   6. Рішення про проведення відкритої мобілізації має бути негайно оголошене через засоби масової інформації.
   7. Рішення про проведення прихованої мобілізації доводиться до   органів   державної влади, інших державних органів, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської   міських державних адміністрацій по закритих каналах оповіщення в порядку, який визначається   Президентом України.
   8. З   моменту оголошення мобілізації (крім цільової) чи введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях настає особливий період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших   державних   органів,   органів
місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту,   підприємств,   установ   і організацій.
   9. Загальне керівництво у сфері мобілізаційної підготовки і мобілізації    держави    здійснюється    Президентом     України; організаційне    керівництво    мобілізаційною    підготовкою    і мобілізацією в Україні - Кабінетом Міністрів України; координація
діяльності   органів виконавчої влади з питань  мобілізаційної підготовки та мобілізації здійснюється Радою національної безпеки і оборони України.
   Безпосереднє керівництво    щодо    реалізації    заходів   з мобілізаційної підготовки і мобілізації здійснюється в центральних органах виконавчої влади, інших державних органах їх керівниками, а в Збройних Силах України, інших військових формуваннях - центральними органами управління відповідних військових формувань.
   Організація безпосередньої реалізації заходів з мобілізаційної підготовки та мобілізації на відповідній території чи сприяння їх виконанню здійснюється Радою міністрів Автономної Республіки Крим,   місцевими   органами   виконавчої   влади   та
виконавчими органами сільських, селищних, міських рад.

   10. Порядок   створення,   розвитку,   утримання,   передачі, ліквідації і реалізації мобілізаційних потужностей визначається Кабінетом Міністрів України.
   11. Порядок утворення спеціальних формувань, склад, мета, а також порядок їх передачі до Збройних Сил України та інших військових формувань під час проведення мобілізації визначаються Кабінетом Міністрів України.
   12. Функції щодо координації  планування, методологічного, методичного, наукового забезпечення мобілізаційної підготовки та мобілізації в органах виконавчої влади, інших державних органах, національній економіці здійснюються центральним органом виконавчої влади,
що забезпечує формування державної політики у сфері
економічного розвитку, якщо інше не передбачено законом.
   13. Здійснення контролю за станом мобілізаційної підготовки та рівнем мобілізаційної готовності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також підприємств, установ і   організацій,   для   яких   встановлено
мобілізаційні завдання (замовлення), забезпечується керівником відповідного органу державної влади, іншого державного органу, органу місцевого самоврядування, а також підприємств, установ і організацій.

   Порядок здійснення   контролю  за   станом    мобілізаційної підготовки та рівнем мобілізаційної готовності органів виконавчої влади, а також підприємств, установ і організацій, для яких встановлено   мобілізаційні завдання (замовлення), визначається
Кабінетом Міністрів України.
   14. Співробітництво з іншими державами у сфері мобілізаційної підготовки
здійснюється   відповідно до міжнародних договорів України.
   Стаття 14. Повноваження Міністерства оборони України.
   1. Міністерство оборони України:
   організовує планування, методологічне, методичне, наукове, фінансове та матеріально-технічне забезпечення заходів мобілізаційної підготовки та мобілізації у Збройних Силах України;
   організовує в мирний час накопичення в непорушному запасі та мобілізаційному резерві Збройних Сил України озброєння, військової техніки, інших матеріально -
технічних   засобів, продовольства, речового та іншого майна, забезпечує створення, формування і ведення страхового фонду документації на продукцію мобілізаційного та оборонного призначення і створення резерву військово - навчених ресурсів на період мобілізації та на воєнний час;
   забезпечує проведення мобілізації та демобілізації у Збройних Силах   України і бере  участь у  забезпеченні мобілізації та демобілізації в інших військових формуваннях;
   забезпечує формування   військово - технічної    політики    та пропозицій щодо мобілізаційних завдань (замовлень) на створення, виробництво та ремонт озброєння,  військової   техніки,   інших матеріально
-технічних засобів;
   здійснює контроль   за станом мобілізаційної готовності у Збройних Силах України та за підготовкою підприємств, установ і організацій до виконання мобілізаційних завдань (замовлень) для задоволення потреб Збройних Сил  України,   інших   військових формувань;
   бере участь   у   розробленні   проектів   законів та інших нормативно-правових актів з питань мобілізаційної підготовки та мобілізації   у   Збройних   Силах  України,   інших   військових формуваннях;
   укладає в установленому порядку договори (контракти)   на виконання мобілізаційних завдань (замовлень) з підприємствами, установами і організаціями, які залучаються ним до виконання мобілізаційних завдань (замовлень), і підприємствами, які
здійснюють поставку військової продукції;
   подає до Кабінету Міністрів України проект мобілізаційного плану Збройних Сил України, інших військових формувань;
   подає Кабінету   Міністрів України пропозиції щодо потреб Збройних Сил України на особливий період, інших   військових формувань, які включені до схеми мобілізаційного розгортання, виходячи з економічних можливостей держави;
   бере участь у   плануванні   мобілізаційної   підготовки   у відповідних центральних органах виконавчої влади (за сферою їх управління чи галуззю національної економіки).
   2. Міністерство оборони України через Генеральний штаб Збройних Сил України:
   розробляє схему   мобілізаційного розгортання Збройних Сил України та спеціальних формувань, призначених для передачі під час мобілізації   до   Збройних   Сил України, а також організовує розроблення схеми мобілізаційного розгортання інших військових
формувань та спеціальних формувань, призначених для передачі до інших військових формувань під час мобілізації;
   розробляє проект мобілізаційного плану Збройних Сил України, інших військових формувань;
   планує і   здійснює   методологічне,   методичне та наукове забезпечення мобілізаційної підготовки Збройних Сил України, інших військових формувань;
   планує в мирний час накопичення в непорушному запасі та мобілізаційному резерві Збройних Сил України озброєння, військової техніки,   інших   матеріально - технічних засобів, продовольства, речового та іншого майна і створення резерву військово - навчених людських ресурсів на період мобілізації та на воєнний час;
   визначає потреби Збройних Сил України на особливий період, узагальнює потреби інших військових  формувань, які включені до схеми   мобілізаційного   розгортання,   виходячи   з економічних можливостей держави;
   бере участь у формуванні військово
-технічної політики;
   готує пропозиції щодо мобілізаційних завдань (замовлень) на створення, виробництво та ремонт озброєння, військової техніки, інших матеріально
-технічних засобів;
   разом з центральними і місцевими органами виконавчої влади, органами   місцевого   самоврядування   забезпечує функціонування системи військового обліку громадян;
   розробляє проекти законів та інших нормативно-правових актів з питань мобілізаційної підготовки та мобілізації у Збройних Силах України, інших військових формуваннях;
   планує і здійснює заходи щодо мобілізації та демобілізації у Збройних Силах України; бере участь у проведенні мобілізації та демобілізації в інших військових формуваннях;
   розробляє штати і
 табелі  до   штатів   оснащення матеріально-технічними засобами спеціальних формувань, призначених для передачі під час мобілізації до Збройних Сил України;  бере участь у розробленні штатів і табелів до штатів щодо оснащення матеріально - технічними засобами спеціальних формувань, призначених для передачі до інших військових формувань під час мобілізації;
  бере участь в укладанні в установленому порядку договорів (контрактів) на виконання мобілізаційних завдань (замовлень) з підприємствами, установами і організаціями, які залучаються ним до виконання мобілізаційних завдань (замовлень), і підприємствами, які здійснюють поставку військової продукції;
   планує
 і організовує підготовку та перепідготовку військовозобов'язаних.
   Стаття 22. Обов'язки громадян щодо мобілізаційної
                                підготовки та мобілізації.
   1. Громадяни зобов'язані:
   з'являтися за викликом  до військових комісаріатів (військовозобов'язані Служби безпеки України - за викликом Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України) для постановки на військовий облік та визначення
призначення на воєнний час;
   надавати в установленому порядку під час мобілізації будівлі, споруди, транспортні засоби та інше майно, власниками яких вони є, Збройним    Силам    України,    іншим   військовим   формуванням, Оперативно-рятувальній   службі цивільного  захисту з наступним відшкодуванням державою їх вартості в порядку, встановленому законом. 
   2. Громадяни, які перебувають у запасі і не призвані на військову службу або не залучені до виконання обов'язків щодо мобілізації за посадами, передбаченими штатами воєнного часу, під час мобілізації, можуть бути відповідно до закону залучені до
виконання робіт, які мають оборонний характер.
   Громадяни, які    здійснюють    підприємницьку    діяльність виконують мобілізаційні завдання (замовлення) згідно з укладеними договорами (контрактами).
   3. Під час мобілізації та переведення Збройних Сил України, інших    військових   формувань, Оперативно
- рятувальної   служби цивільного захисту на штати воєнного часу громадяни (крім тих, які проходять службу у військовому резерві) зобов’язані з’явитися до військових частин або на збірні пункти військових комісаріатів у строки, зазначені в отриманих ними документах (мобілізаційних розпорядженнях, повістках або розпорядженнях військових комісарів (військовозобов'язані Служби безпеки України - керівників органів, де вони перебувають на військовому обліку, військовозобов'язані Оперативно - рятувальної служби цивільного захисту - керівників відповідних органів управління центрального органу виконавчої влади, який забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері цивільного захисту). Резервісти зобов'язані з'явитися до військових частин у строки, визначені командирами військових
частин, в яких вони проходять службу у військовому резерві.
   4. Громадяни, які перебувають у запасі, завчасно приписуються до військових частин для проходження військової служби у воєнний час або до інших підрозділів чи формувань для виконання обов'язків за посадами, передбаченими штатами воєнного часу.
   5. Призов громадян на військову службу (крім тих, що проходять службу у військовому резерві) під час мобілізації або залучення їх до виконання обов'язків за посадами, передбаченими штатами воєнного часу, здійснюють місцеві органи виконавчої влади через військові комісаріати (військовозобов'язаних Служби безпеки України - Центральне управління або регіональні органи Служби безпеки України, військовозобов'язаних Оперативно-рятувальної служби   цивільного   захисту - відповідні органи управління центрального органу виконавчої влади, який забезпечує формування  та   реалізує державну політику у сфері цивільного захисту). Резервістів на військовуслужбу під час оголошення мобілізації призивають командири військових частин, вяких вони проходять службу у військовому резерві.
   6. Громадянам, які перебувають на військовому обліку, з моменту   оголошення мобілізації  забороняється   зміна   місця проживання без дозволу посадової особи, визначеної у частині третій цієї статті».
   Мені приємно відмітити, що всі Закони, які регулюють діяльність у сфері національної безпеки і оборони України, в т. ч. наведені вище, свого часу пройшли через мої руки, були належним чином доопрацьовані та вдосконалені мною разом з іншими членами Комітету Верховної Ради України з питань національної безпеки і оборони, а вже потім прийняті Парламентом, підписані Президентом України та введені в дію шляхом опублікування в українських офіційних виданнях. Зокрема, в Законі «Про основи національної безпеки України» (базовому акті у цій сфері) вперше запровадив норму про необхідність існування Стратегії національної безпеки України.
    На жаль, багато принципових норм зазначених Законів України були скасовані внутрішньоокупаційним режимом В. Януковича в інтересах Росії, що треба негайно виправляти аби забезпечити розширення євро – атлантичного співробітництва з метою нашого подальшого вступу до НАТО – єдиного гаранта України від окупації Росією.
   Необхідно також вказати наступне: ці і всі інші Закони України повинен знати (хоча б по своєму профілю) та виконувати кожен посадовець, як повинні їх виконувати і всі громадяни України. Незнання Законів не звільняє від відповідальності за їх невиконання та/чи порушення. Невиконанням і порушенням Законів будь – ким мають жорстко займатися відповідні правоохоронні органи.  
   Як бачимо з наведених вище окремих статей профільних Законів України, у МО та ГШ ЗСУ є свої завдання і функції щодо управління, керівництва ЗСУ, організації оборони України, підготовки громадян до служби в ЗСУ,  при здійсненні мобілізаційної підготовки та проведення мобілізації, які взаємопов’язані між собою. Успішне виконання цих завдань залежить не тільки, і не стільки, від Міністра оборони України та Начальника ГШ ЗСУ – Головнокомандувача ЗСУ, а від чіткої і злагодженої роботи всього державного механізму України, починаючи від Президента України – Верховного Головнокомандувача ЗСУ, Парламенту та Уряду України і закінчуючи органами місцевого самоврядування разом з українськими громадянами.
   Наші громадяни вже продемонстрували свою готовність та здатність боротися з внутрішньоокупаційним режимом України, відправивши на смітник історії регіоналівсько – комуністичну бандитську владу на чолі з В. Януковичем. Але всі ми маємо бути пильними, щоб не дозволити регіоналам і їхнім вірним служкам – комуністам (і ті, і ті є приховано – явними сепаратистами) разом з олігархами різних мастей, які вже будують мостики до окремих переможців Революції Гідності, перегрупувати свої сили та взяти реванш. Партії регіонів і комуністів мають бути заборонені, як натхненники кримських сепаратистів, від яких вони не відмежувалися, та сепаратистів материкової частини України, котрі маскуються під прихильників федералізації, інспірованої Росією.
   Наші громадяни продемонстрували свою готовність дати відсіч, в т. ч. збройну, російському окупанту, масово йдучи, і я - з ними, на призивні дільниці у військових комісаріатах. На жаль, таку готовність до спротиву, не на словах, а на ділі, чомусь не продемонструвала нова влада, бо не прийняла тих рішень, яких вимагають вказані вище Закони України. ЗСУ тоді ще існували та й зараз існують, хоча нині Криму це вже не стосується – момент втрачено. Статути ЗСУ, що мають силу Закону, теж ніхто не відміняв. Я певен, що наші громадяни, включаючи ЗСУ, продемонстрували б  здатність дати відсіч московському агресору, зокрема і у бою, адже українці завжди були вмілими воїнами.
   Але, якщо наші високопосадовці діяли правильно, то хто ж тоді відповість за втрату Криму? А визнання правильності їхніх дій тільки заохочуватиме Росію повторити кримський сценарій на материковій території України! Хоча тепер наші провідники кажуть, що буде збройна відсіч, незважаючи на жертви. Чому ж тоді Крим не захищали, а віддали, прикриваючись можливими жертвами?! Нема логіки! Та, якщо вони «утримували» Крим, «паралізуючи» окупанта київськими командами нашим воїнам «Тримайтеся!» з допомогою «таємної» зброї – дубинок, за згодою Заходу, то чого до цих пір Україна не отримала гарантій набуття нею членства в НАТО і ЄС в ближній перспективі, якщо вона цього захоче та хоч мінімально відповідатиме необхідним критеріям, а також поверне собі Крим? Інакше Україна буде зрадженою «гарантами» Будапештського меморандуму і, в першу чергу, західним світом. А коли такі гарантії є, то чому влада нам про це навіть не натякає?
   Та попри всі колізії нас - українців мав би надихати приклад героїчної боротьби за свою незалежність у далеких 1939 – 40 роках маленької Фінляндії (3,8 млн жителів) проти агресора  СССР(170 млн жителів, тільки на фінському фронті була 88 – кратна перевага у танках, 9 – кратна – у літаках, 5 – кратна – у артилерії, майже двократна перевага у чисельності задіяних військ (московські дані) при загальній чисельності Червоної армії 1,9млн чол.), «гідним» спадкоємцем якого зараз є Росія.
   Українські громадяни, нехтуючи державним пацифізмом, згуртувавшись проти зовнішньої, російської загрози, демонструючи патріотизм, високу свідомість та жертовність, готові зі зброєю в руках захищати незалежність своєї Батьківщини, щоб самим визначати її майбутнє, яке вони, у своїй абсолютній більшості, пов’язують з європейською інтеграцією та вступом до Європейського Союзу (ЄС). Також уже трохи більше половини наших громадян, бачачи ворожість і підступність Росії, яка, плюючи на норми міжнародного та нашого права, захопила частину української території – Крим, загрожує загалом нашій незалежності, вважають, що єдиним гарантом збереження української державності є вступ до НАТО.
   Щоб забезпечити гідне, спокійне життя українським громадянам, наші провідники мають діяти так твердо, аби НАТО і ЄС, не оглядаючись на Росію, в короткостроковій перспективі поповнили свої ряди Україною. Надіюся, що українські очільники будуть гідними представниками свого славного українського народу та зроблять все, щоб наша Батьківщина позбулася відчуття національної трагедії, ганьби і приниження, повернувши анексований російським агресором Крим, та влилася у коло вільних, заможних народів євро – атлантичної спільноти, назавжди покинувши руїни Російської ворожої, загарбницької імперії, яка все більше і більше своїми агресивними, шовіністичними діями нагадує нацистський, людиноненависницький Третій Райх.
 

Джерело фото – Інтеренет.
   P. S. До зазначених тут Законів пізніше було внесено багато змін та доповнень. Про інше робіть висновки самі, співставляючи реалії з написаним…   
Переглядів (2133) / Коментарі (0)
Додати свій коментар
  Ваше ім'я
  Місце проживання
  Введіть код
 оновити код
 
 
Увага, коментарі не відповідаючі нашим вимогам будуть видалені.
зачекайте ...