ГОЛОВНА | БЛОГИ | ПРО НАС | АРХІВ | ФОТОСЕРВІС | КОНТАКТИ | ВХІД НА САЙТ
Блог

письменник, журналіст, філолог
03-11-2018 18:52

«Ну а як залишити крила?»

Ці слова неслися додому, як вода у пригорщах. Бо жодної можливості записати не було, а втримати в пам’яті – дуже важливо. Мова про виступ Василя Зінкевича, народного артиста України і шевченківського лауреата, а відсьогодні – ще і Почесного громадянина Буковини. Урочисте відзначення сторіччя Буковинського віча у обласному драматичному театрі, і в його рамках – виступ Василя Зінкевича… Є така енергія, яка відразу викликає все одночасно: мурашки, сльози, піднесення. Від першої пісні – «Це моя Україна» зрозуміла, що це воно і є – коли захоплює кожне слово, кожен звук. А вже потім розум став розкладати на складники, за що саме. Передусім, певно, за «образ щастя» - ту першочергову емоцію, яку адресує виконавець своїм амплуа і в якій він купається, поки на сцені. А відтак – за дивну в найкращому сенсі квітесенцію вокалу, театру, танцю і нарисової літератури. І цей алхімічний сплав витворив найчистіше мистецтво: Василь Зінкевич, виконуючи одну за одною знакові для Буковини пісні, прожив їх, поєднуючи пластичні ресурси з емоційними, препідносячи перед захопленою публікою у надзвичайному обрамленні нарисових розмислів: про Ференца Ліста і шипинецьких музикантів, «вижницьку гуцулку» і магію діалекту, а також сторічні дослідження, присвячені чернівецькому глядачеві у газеті «Буковина»…
Українська пісня у виконанні Василя Зінкевича – крилата, ошатна, багатобарвна і промінна. Його "Забудь печаль" на слова Тамари Севернюк я ще не вмію слухати спокійно, як і не вмію ще не підспівувати серцем під його виконання "Марічки". 
А аранжування, вималюване інструментально (так, що можеш заблукати у тих відгалуженнях, ніби в візерункові-лабіринті)… А розкіш авторської мови у слові, адресованому глядачеві, а цей невловимий емоційний перехід від польоту голосом до шепоту…
Любов до буковинського краю Василь Зінкевич пояснює так просто (нібито просто), а насправді – до болю точно: «Буковина, Вижниця – це мої крила. Ну а як залишити крила?»…
Сьогоднішнє свято насвітило у душі таких зірок, які мерехтітимуть там ще довго. Саме так поширюється щастя – та світла енергія, за покликом якої хочеться донести слова, ніби краплі свяченої води у долонях, і написати їх. Хоч маленьким кавальчиком-відгуком. Аби не загубити. І сидіти, по-дитинному усміхаючись від згадки про щастя…
 
 
 
 
Переглядів (146) / Коментарі (0)
Додати свій коментар
  Ваше ім'я
  Місце проживання
  Введіть код
 оновити код
 
 
Увага, коментарі не відповідаючі нашим вимогам будуть видалені.
зачекайте ...