ГОЛОВНА | БЛОГИ | ПРО НАС | АРХІВ | ФОТОСЕРВІС | КОНТАКТИ | ВХІД НА САЙТ
Блог Георгія Манчуленка

Народний депутат Україн II, III, IV скликань. Офіцер повітряно - десантних військ в запасі. Заступник начальника експедиції "Україна - Північний полюс - 2000".
29-09-2018 11:35

Дружбани!

 Україна, Крим, Міжнародний дитячий центр «Артек», 2001 рік.
Фото: ТАСС, Twitter «Недруги за бугром».
 
   Ну-у-у, зі світлини все зрозуміло…
   Владімір Путін та Леонід Кучма – дружбани!
   А тепер познайомимося із реальними українськими «здобутками» від їхньої дружби.
   Ще в грудні 2011 року у своїй роботі «Наше майбутнє  в об'єднаній Європі, а не на руїнах Російської імперії» я наголошував: «За флотськими угодами 1990-х років Україна, на жаль, відмовилася від права власності на значну частину майна, об’єктів берегової інфраструктури, акваторій та земельних ділянок ЧФ колишнього СССР…
   ЧФ Росії займає в Україні майже 2/3 азово-чорноморського узбережжя і близько 20 тис. га землі, золотої землі. Виходячи з розмірів орендної плати за інші іноземні військові бази, які є зараз у світі, ми мали б отримувати 9 – 10 млрд. ам. дол. тільки за оренду землі!.. По суті, ці угоди можна вважати дарчими документами. Україна втратила, за різними оцінками, від 30 до 40 млрд. ам. дол., передаючи Росії половину флоту. І це ще не все. Крім половини кораблів ЧФ колишнього СССР, Україна «презентувала» «стратегічному партнерові» ще 117 кораблів, що становить не багато не мало 32 % колишнього ЧФ. Як компенсацію за них Росія зобов’язалася списати з українського «боргу» 521,06 млн. ам. дол. Цю суму можна оцінити, порівнявши її з тією, яка передбачалася проектом цієї самої угоди від 23 серпня 1995 р.: тоді нам мало перепасти 2992,78 млн. ам. дол. «Щедрість» тодішнього прем’єра Павла Лазаренка, чий підпис стоїть під угодою, і поступливість Президента Леоніда Кучми, який доручив йому цей документ підписати, обійшлася Україні в 2,5 млрд. ам. дол…
   Росія не сплачує Україні коштів – просто списує борги (?!), щось близько 95 млн. ам. дол. щорічно…
   Ось яку ціну ми платимо за лакейство наших «провідників».
   Та саме – за лакейство Кучми, котрий якраз тоді й був отим «провідником», який дуже часто поступався українськими національним інтересами Московії (додаткові підтвердження цьому можна знайти в моїй дослідницькій праці «Час показав…»: дивіться далі).
   «Будь-які поступки «старшому брату», імперському агресору нічого не дають, а тільки розпалюють його апетит і провокують на нові зазіхання та агресію. Сирна, мясна, молочна, трубна, інформаційна, газова, кондитерська війна Росії проти України… Яка ще війна чекає на нас з боку цієї «братньої» держави?», – писав я у своєму матеріалі «Росіє, віддай вкрадені тобою українські гроші!» наприкінці жовтня 2013 року, в котрому так само навів слова Леоніда Кучми перед президентськими виборами 1999 року: «Не можу не згадати, наприклад, той факт, що після розпаду Союзу всі грошові вклади громадян України – еквівалент понад 150 мільярдів доларів!!! – залишилися у Москві на рахунках Ощадбанку СРСР».
   На жаль, Кучма, будучи Президентом України майже 11 років, палець об палець не вдарив, щоб повернути ці гроші Українському народу, якого в кінці лютого 2014 року чекала уже реальна війна – збройний напад зі сторони Росії!
   В своєму травневому 2014 року дослідженні «Час показав…» мною було зазначено таке: «Я уверен, что Россия никогда с нами воевать не будет…
   …мне очень хотелось, скажу опять, чтобы у президента России была государствення дача в Крыму. И чтобы над нею поднимался российский триколор в дни пребывания там хозяина» (жирним шрифтом виділені слова Кучми, оприлюднені 2007 року – примітка моя).
   Як бачимо, побажання Леоніда Кучми збулось. Росія окупувала наш Крим і її хозяін Путін зможе там мати державну дачу, над якою висітиме російський триколор».
   Крім цього, Кучма виявився поганим оракулом, бо постійно був засліплений любов’ю до завжди ворожої Україні Московщини, котра через сім років після його «пророцтва» таки пішла «с нами (з Україною – примітка моя) воевать».
   Але ж перед 2007 роком, у 2003 році 24 вересня сталася серйозна криза в двосторонніх українсько-російських відносинах із вини Росії, яка тоді віроломно почала будувати через Керченську протоку дамбу від своєї станиці Тамань Темрюкського району Краснодарського краю до українського острова Тузла, щоб з’єднати його з російським берегом (а після анексії Криму незаконно збудувала над цією протокою Кримський міст між українсько-кримським та російським узбережжями). Вже тоді ледь не дійшло до збройного протистояння, але Кучма, котрий добре знав про агресивно-ворожі дії Росії проти України фактично від самого моменту відновлення нашої незалежності 24 серпня 1991 року (тільки один неоімперський Указ Прєзідєнта Россійской Фєдєраціі Боріса Єльціна от  14.09.1995 г. № 940 «Об утвєрждєніі Стратєгічєского курса Россійской Фєдєраціі с государствамі – участнікамі Содружєства Нєзавісімих Государств», про який читачі знайдуть інформацію на сторінках уже вказаної вище моєї роботи «Наше майбутнє – в об’єднаній Європі, а не на руїнах Російської імперії», чого вартий), у 2007 році все одно вперто твердить, дотримуючись своєї русофільської позиції, що «Россия никогда с нами воевать не будет…».
   Та до Тузли за командою дружбанів Путіна й Кучми 28 січня 2003 року відбулося підписання Договору між Україною і Російською Федерацією про українсько-російський державний кордон (став чинним 23 квітня 2004 року), котрий було схвалено Законом України «Про ратифікацію Договору між Україною і Російською Федерацією про українсько-російський державний кордон» № 1681-IV від 20 квітня 2004 року, де записано злочинну норму щодо Азовського моря та Керченської протоки:
   «Україна і Російська Федерація, далі «Договірні Сторони»,
   керуючись цілями і принципами Статуту Організації Об'єднаних Націй, а також положеннями Гельсінського Заключного акта,
   грунтуючись на положеннях Договору про дружбу,співробітництво і партнерство між Україною і Російською Федерацією від 31 травня 1997 року,
   виходячи з необхідності врегулювання питань проходження українсько-російського державного кордону з метою подальшого зміцнення дружніх, добросусідських відносин між народами України і Росії,
   домовилися про таке:
                                                           Стаття 5
   Врегулювання питань, які відносяться до суміжних морських просторів, здійснюється за угодою між Договірними Сторонами відповідно до міжнародного права. При цьому ніщо в цьому Договорі не завдає шкоди позиціям України і Російської Федерації щодо статусу Азовського моря і Керченської протоки, як внутрішніх вод двох держав…».
   Але, як бачимо, капітуляція Кучми перед Путіним у вигляді прийняття Закону України № 1681-IV не зупинила останнього, коли він приймав рішення щодо острова Тузла.
   А вже через три місяці після Тузли 24 грудня 2003 року в м. Керч (Крим, Україна) Леонід Кучма й Владімір Путін підписали Договір між Україною та Російською Федерацією про співробітництво у використанні Азовського моря і Керченської протоки (набув чинності 23 квітня 2004 року), який був затверджений 20 квітня 2004 року Законом України «Про ратифікацію Договору між Україною та Російською Федерацією про співробітництво у використанні Азовського моря і Керченської протоки» № 1682-IV, в котрому зафіксовано наступне:
   «Україна і Російська Федерація…,
   керуючись відносинами дружби і співробітництва між народами України і Росії, братерськими зв'язками між ними, що склалися історично;
   керуючись положеннями Договору про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Російською Федерацією від 31 травня 1997 року, а також Договору між Україною і Російською Федерацією про українсько-російський державний кордон від 28 січня 2003 року;
   відзначаючи важливе значення Азовського моря та Керченської протоки для економічного розвитку України і Росії;
   будучи переконаними в тому, що всі питання, які стосуються Азовського моря та Керченської протоки, повинні вирішуватися лише мирними засобами спільно або за згодою України і Росії;
   виходячи з необхідності збереження Азово-Керченської акваторії як цілісного господарського та природничого комплексу, що використовується в інтересах України та Росії; 
   домовилися про таке:
                                                           Стаття 1
   Азовське море та Керченська протока історично є внутрішніми водами України і Російської Федерації…».
   Кучма приплив! «Плив, плив, а при березі си втопив», – як говорили у нас вдома в моєму рідному селі про невдале завершення тієї чи іншої справи. Якби ж це один Леонід Кучма втопився у пастці Владіміра Путіна, то хай би так і було, але ж, на жаль, разом із ним в Азовському морі та Керченській протоці «втопилася» вся Україна після набуття чинності цього ганебного Договору, підписаного дружбанами Кучмою й Путіним, плюс попереднього, адже Київ утратив суверенітет над частиною своєї території, належної йому згідно міжнародного права. Цей сумнозвісний Договір між Україною та Російською Федерацією про співробітництво у використанні Азовського моря і Керченської протоки разом із Договором між Україною і Російською Федерацією про українсько-російський державний кордон (як взагалі на нанесення такої шкоди Україні Леонід Кучма міг наважитися, адже дані документи тільки посилили експансіонізм Росії та в подальшому сприяли російській анексії українського Криму?!) є настільки «досконалими», що навіть не містять норм про порядок припинення їхньої дії, хоча Міністр закордонних справ України Павло Клімкін каже, що «у кожного договору з РФ є пункт про процедуру припинення його дії» («ЄП»: «Клімкін: Україна готується до перегляду всіх договорів з РФ, план вже є», 17 вересня 2018 року), і тим більше після початку російської збройної агресії проти нашої Батьківщини вже давно мав би бути денонсованим українською стороною (нюанси відносно цього наведені далі), аби не повторювати того непотрібного зволікання, котре сталося у справі щодо вирішення долі Договору про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Російською Федерацією й детально змальоване у моєму матеріалі «Скріпальскоє дєло і двоякість дій Заходу. Так – правильній позиції Президента України! Ні – непрофесіоналізму його владних соратників!» (його подано нижче).
   Договір про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Російською Федерацією нарешті припинить свою дію з 1 квітня 2019 року, оскільки МЗС України 21 вересня 2018 року передало Росії необхідну для цього ноту (Павло Клімкін: «Сьогодні ми передали відповідну ноту Росії», – «ЄП»: «Україна передала ноту РФ про непродовження договору про дружбу та співробітництво», 21 вересня 2018 року), а через кілька годин того ж дня Президент України Петро Порошенко заявив: «За моїм дорученням сьогодні Міністерство закордонних справ України офіційно вручило Російській Федерації ноту про непродовження Договору про дружбу і співробітництво з Російською Федерацією. Бо те, що є зараз у нас – дружбою назвати точно язик не повертається
   В усьому світі це називається так, як це і є насправді – це є незаконна анексія Криму, це є агресія проти суверенної і незалежної Української держави і українського народу з боку країни-агресора Російської Федерації» (Офіційне інтернет-представництво Президента України: «Те, що є зараз у нас – дружбою не назвеш – Президент про направлення ноти МЗС щодо непродовження Договору про дружбу і співробітництво між Україною та Росією», 21 вересня 2018 року).
   А згідно повідомлення ТАСС «Россия получила официальную ноту от Киева о разрыве Договора о дружбе» від вівторка 25 вересня 2018 року за словами дірєктора Второго дєпартамєнта СНГ МІД РФ Андрєя Рудєнко Росія отримала ноту від України щодо непродовження дії даного Договору 24 вересня 2018 року: «Ноту нам принес в понедельник временный поверенный [в делах Украины]».
   Окрім цього, як інформує Офіційне інтернет-представництво Президента України своєю публікацією «Президент передав Генеральному секретареві ООН ноту щодо рішення України не продовжувати дію договору про дружбу з Росією» від 26 вересня 2018 року, перебуваючи в Нью-Йорку на сесії ГА ООН під час зустрічі із Генеральним Секретарем ООН Антоніу Гутеррішем Президент України Петро Порошенко передав йому зазначену ноту зі словами: «Це офіційна нота України про те, що великий Договір про дружбу та співробітництво між Україною та Російською Федерацією припиняє свою дію і не буде продовжено».
   Але ж Договір між Україною та Російською Федерацією про співробітництво у використанні Азовського моря і Керченської протоки базується не тільки на Договорі про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Російською Федерацією, а й на Договорі між Україною і Російською Федерацією про українсько-російський державний кордон, тому майбутня денонсація Договору між Україною та Російською Федерацією про співробітництво у використанні Азовського моря і Керченської протоки, про можливість якої Павло Клімкін заявив 17 вересня 2018 року («ЄП»: «Клімкін: Україна готується до перегляду всіх договорів з РФ, план вже є»), що договір «…стосовно Азову… звичайно… не буде працювати в майбутньому» (хоча його заступник Олена Зеркаль 27 серпня 2018 року під час наради послів заявила: «…про денонсацію угоди зРосією по Азовському морю не може й бути мови…» (Тwitter MFA of Ukraine): то ж хто говорить правду?), впиратиметься й у необхідність денонсації Договору між Україною і Російською Федерацією про українсько-російський державний кордон (на цих останніх два Договори, власне як це було й з Договором про дружбу, Московщина із задоволенням плює та не виконує: пусти російсько-московитську свиню під стіл, то вона залізе й на стіл).
   Оце Леонід Кучма услужив Україні!
   Росія після окупації Криму незаконно підминає під себе Азовське море, блокує мореплавство до українських портів, чинить там повний бєспрєдєл, а українська влада, котра на весь світ кричить, що теперішні ЗСУ є одними із найсильніших в Європі, не може захистити національні інтереси України у акваторії Азова. Якась тут нестиковка виходить…
   Будучи 2004-го року народним депутатом України 4 скликання, я не підтримував ганебні Договір між Україною і Російською Федерацією про українсько-російський державний кордон (не голосував), котрим уперше було введено позицію «щодо статусу Азовського моря і Керченської протоки, як внутрішніх вод двох держав…», й Договір між Україною та Російською Федерацією про співробітництво у використанні Азовського моря і Керченської протоки (голосував проти), котрим остаточно закріплювалася позиція, що «Азовське море та Керченська протока історично є внутрішніми водами України і Російської Федерації…», а багато нинішніх українських політиків й високопосадовців – тодішніх депутатів парламенту, включаючи Леоніда Кравчука, голосували за цю односторонню капітуляцію України перед Росією (адже згідно міжнародного права Україні повинно належати 2/3 Азовського моря та й українсько-російський державний кордон Керченською протокою мав би проходити по вигідній Україні лінії), підтвердженням чому є результати поіменного голосування про схвалення проекту Закону про ратифікацію Договору між Україною і Російською Федерацією про українсько-російський державний кордон 20 квітня 2004 року о 12:27 й результати поіменного голосування про проект Закону про ратифікацію Договору між Україною та Російською Федерацією про співробітництво у використанні Азовського моря і Керченської протоки 20 квітня 2004 року о 13:06, котрі так само, як і Кучма, мають бути належним чином покарані державними органами України відповідно до ступеня їхньої вини.
   Далі в своїй аналітичній праці «Ето радость со слєзамі на глазах…» (вересень 2014 року) я написав: «Час уже показав русофільство Кучми, його роль у вбивстві Георгія Гонгадзе та виключну заслугу у карєрному зростанні зрадника, колишнього очільника внутрішньоокупаційного режиму України Януковича. І ця людина зараз представляє Україну в Тристоронній (?) контактній групі (йдеться про Мінський процес та його домовленості – примітка моя)».
   Такі ж бо реалії поведінки української влади…
   У моєму вже листопадовому 2014 року матеріалі «На колєні, тварі...» я подаю висловлювання російського, підкреслюю – російського, політика, уродженця Москви Костянтина Борового про таких милих Леоніду Кучмі його дружбана Владіміра Путіна і «братську, дружню, мирну» Росію: «…Путин начал противостояние со всем миром
   Россиянам еще предстоит очень сложный путь, который в свое время прошла Германия, очищаясь от нацизмаПотому что принимать такую власть, да еще поддерживать, громко заявляя об этом, – то запущенное болезненное состояние, с которым придется что-то делать…
   Никакого примирения. На колени!.. Никакого примирения нет и не может быть. На колени, твари, и просить прощения у нескольких поколений украинцев. Умолять о прощении! Пока граждане России не начнут настоящее покаяние, произнося проклятья в адрес Путина, исполнившего роль Гитлера, никто никого не должен прощать. За преступление нужно нести ответственность. Тот, кто егосовершил, должен быть наказан
   Я надеюсь, никакого примирения никогда не будет, потому что с низостью и подлостью нельзя мириться, это нужно уничтожать
   Путин создал ситуацию, при которой Россия стала опасна для человечества…
   А России пора задуматься над тем, что будет дальше, после Путина, поскольку состояние умов катастрофическое».
   Кучмі треба зарубати собі на носі сказане Костянтином Боровим й покаятися перед Українським народом за нанесену своїм русофільством Україні величезну шкоду задля вигоди Московщини!
   А моя вже початковолютнева 2015 року робота «Москва – Тель-Авів – Київ» містить наступні слова: «Час уже показав москвофільство / русофільство Кучми та інші його «чесноти». …через зв’язки Кобзона і Кучми, який є затятим прихильником його творчості, відбувалися різні «цікаві» речі, пов’язані з кучмівським «гірничо-футбольним» оточенням. Для цього, свого часу, Президент України Кучма, знаючи, що Кобзон є громадянином Росії, навіть дав злочинний наказ видати йому паспорт громадянина України.
   Агов, Генпрокуратура, СБУ, все правоохоронне співтовариство! Куди ви дивитеся?».
   Ці всі українські «здобутки», коли Президентом України був любитель Московії та дружбан Владіміра Путіна Леонід Кучма, – це є політична короткозорість Кучми чи щось набагато гірше? На мій погляд – набагато гірше, оскільки його дії були свідомими й значить умисними, тому Леоніда Кучму, як і його зятя Віктора Пінчука, треба притягувати до кримінальної відповідальності за зраду Батьківщини згідно статті 111 (подробиці показані в моїй дослідницькій праці «Пінчук, ПНХ!», хоча проти Пінчука, згідно відповіді Голови СБУ В. Грицака № 6/Я – 28/27 від 14 січня 2017 року народному депутату України Ярошу Д. А., з початку січня 2017 року «успішно» розслідується кримінальне провадження № 22014000000000489 за статтями 110, 258-3 та 258-5, а згідно відповіді т. в. о. Голови СБУ В. Малікова № 6/Р – 189/2 від 9 лютого 2017 року народному депутату України Романюку В. М. – за ч. 2 статті 110 й ч. 1 статті 258-3 (права рука не знає, що робить ліва), але яке порушене ще 24 липня 2014 року за фактом створення «ЛНР», а не конкретно проти Віктора Пінчука за його оприлюднений 29 грудня 2016 року капітулянтський російсько-колаборантський пасквіль «Україна має піти на болючі компроміси заради миру з Росією», тобто провадження проти Пінчука було порушено раніше, ніж він скоїв правопорушення: та це ж – маячня!) або ч. 3 статті 110 (тільки щодо Кучми) ККУ.
   Ну, а детальну характеристику вже Владіміру Путіну, якого повинен судити Гаазький трибунал за скоєні ним злочини в Україні (до речі, всюди, де згадується Москва, Московія чи Московщина, Росія, Московський Кремль без зазначення прізвища їхнього правітєля, треба підрозумівати Путіна), дає моя публікація «Подякуймо Путіну…».
   На додаток до цього процитую слова Владіміра Путіна, що «…Украина это даже не государство!», які читачі знайдуть у моїй дослідницькій статті «Незалежна Україна? Маячня!».
   Ворожість до України Росії, якою правіт Путін, добре показує і мій матеріал «Враг нє дрємлєт!» , але в ньому є й інформація про дружбана Владіміра Путіна Леоніда Кучму: «Попри добре відомі «плівки Мельниченка» («справа Гонгадзе», «касетний скандал»), з яких можна дізнатися про роль різних людей у вбивстві Георгія Гонгадзе, зокрема й Президента України 1994 – 2005 років Леоніда Кучми…, їхні головні фігуранти гуляють на свободі: мало того, сам Кучма представляє Україну в Тристоронній контактній групі на переговорах щодо Донбасу, місцем проведення котрих є Мінськ... Українське правосуддя не легалізувало згадані «плівки», а українська влада загалом (особливо та, що постала після Євромайдану 2013 – 2014 років) нічого не зробила для того, щоб покарати всіх причетних до вбивства Георгія Гонгадзе».
   Додатковим підтвердженням цих моїх слів є публікація Юрія Бутусова (про нього розказує моя груднева 2014 року замітка «Гумус чи підстилка?») «Кучма залишається над законом: 18-та річниця зникнення Гонгадзе», оприлюднена інтернет-порталом «Цензор.Нет» 16 вересня 2018 року: «Суд над Кучмой до сих пор не состоялся. Экс-президент остается выше закона, выше морали. Судя по тому, что все основные кандидаты в президенты и действующий президент Порошенко присутствуют на ежегодных саммитах YES (Yalta European Strategy, Ялтинська Європейська Стратегія – примітка моя), организованных зятем Кучмы Виктором Пинчуком, никто не собирается привлекать Кучму ни сейчас, ни впоследствии…
   Юрий Луценко, очень жаль, что во время Вашего прекрасного выступления на форуме YES ведущий не задал Вам вопрос – а как обстоят дела с расследованием по заказчику убийства Гонгадзе, благодаря которому состоялась Ваша политическая карьера? Что стало с Вашими многочисленными обещаниями привлечь заказчиков к ответу? Где хотя бы суд? Вы же хорошо знали Георгия лично...».
   Відсутність державного покарання Леоніда Кучми за «справу Гонгадзе» не сприяє зміцненню стабільності в Україні, оскільки лише збільшує уже існуючий чималий розрив між суспільством і державою та недовіру українських жителів до української влади (держави, яка і так живе своїм життям, а люди – своїм, бо, на жаль, можновладці й народ живуть в різних вимірах: влада – у багатому, а народ – в бідному, хоча не треба асоціювати владу з Україною – своєю Батьківщиною, адже влада обирається людьми, а Батьківщина не вибирається, вона – одна на все життя: моя робота «Розкоші й злидні українських (не куртизанок) можновладців…» показує всі ці проблеми владно-державно-народних стосунків), цим самим підіграючи ворожим,
деструктивним діям Москви на українській землі.
   «Дестабілізації України найбільше хоче Московський Кремль (котрим керує «Вєрховний правітєль всія Россіі, військовий злочинець, міжнародний терорист, агресор і окупант частини українських земель, вбивця тисяч невинних людей Путін» – примітка моя), тому він вдається до диверсій, організації заворушень, вбивств одних для залякування інших…», – йдеться у моїй праці «Послєдняя жєртва?»
   Дуже прикро, що через очевидне небажання покарати дружбана Путіна, який є московитським ворогом України, Кучму та всіх його поплічників або однодумців – русофілів-ворогів України, любітєлєй вражєской Россіі і Путіна, котрі спокійно живуть на українській землі та шкодять Україні на користь Московського Кремля й Росії, як от «АнтиУкраїнський вибір» (моя стаття «Або незалежність, або олігархи!» містить інформацію про лідера вказаного «вибору» Віктора Медведчука), українська влада мимоволі стає (свідомо чи несвідомо?) союзником проросійських, антиукраїнських сил.
   Моє дослідження «Українські спецслужби провалилися!» (розділ «Зло має бути покаране») відносно цього містить такі мої слова: «…караючий меч… українських спецслужб… повинен… впасти на голови зрадників і ворогів України, незалежно від їхнього місцезнаходження…, адже вони є злом (на цьому я так само наголосив, процитувавши повторно дане твердження, у своїй публікації «І навіть це таки дійшло!» та буду його повторювати до тих пір, поки дійсно дійде – примітка моя)
   Прикро, що абсолютна більшість ворогів України… – затятих прислужників колишнього внутрішньоокупаційного режиму України на чолі з Януковичем після Майдану…, незважаючи на його жертви – Небесну Сотню і смерті після російського окупування Криму й частини Донбасу залишилася непокараною новою українською владою…, хоча якби Революція Гідності зазнала поразки, то всім її учасникам, крім багатіїв, котрі б відкупилися, той режим поламав би хребти у буквальному розумінні: він не панькався б, як це роблять постмайданні владні керівники».
   Українська владо, прислухайся до народних побажань, не поступайся українськими національними інтересами та не панькайся із ворогами України! За таке Український народ, українські патріоти будуть тобі вдячні і ти завжди матимеш
народну підтримку.
   «Поступки в сфері національної безпеки (тобто й українськими інтересами – примітка моя)… можуть виявитися занадто дорогими для України, адже ми всі бачимо чим вони закінчилися в Криму та на Донбасі…
   Російська збройна агресія супроти України та в результаті неї окупація Криму, криваві уроки… російської окупаційної адміністрації в окремих районах Донецької та Луганської областей України… повинні постійно стукати у скроні українських можновладців як нагадування про допущені помилки (включаючи період президентства Леоніда Кучми 1994 – 2005 років – примітка моя) державного управління в минулому (Московщина безперешкодно русифіковувала весь український схід і південь після відновлення незалежності України, формувала там свою агентурну колабораціоністську мережу й безперешкодно анексувала Крим) та як застереження від повторення таких же помилок у майбутньому…», – підкреслив я в своїй аналітичній роботі «Друзі» України?» (розділ «Висновки»).
   «Національна безпека України… вимагає застосування жорстких заходів для її забезпечення і відстоювання власних національних інтересів
   Експансія на ринки інших країн російського капіталу, повністю залежного від Московського Кремля і ним же керованого, є одним із гібридних методів – економічним – здійснення російської агресії проти цих країн, а продовженням економічної агресії в різних випадках, у першу чергу проти сусідів Росії, може бути російська збройна агресія (війна), як це сталося, зокрема, з Україною, де, на жаль, є потурання та сприяння російському бізнесу…», – наголошує мій матеріал «А «ми торгуємо»… національною безпекою України?».
   Не повинно бути жодного сприяння українською владою ні бізнесу, ні іншим сферам діяльності ворогові України Росії, як по лінії двосторонніх українсько-російських відносин (той же ще чомусь неденонсований Договір між Україною та Російською Федерацією про співробітництво у використанні Азовського моря і Керченської протоки), так і по лінії багатосторонніх – у межах СНГ.
   Тому в своїй дослідницькій праці «Скріпальскоє дєло і двоякість дій Заходу. Так – правильній позиції Президента України! Ні – непрофесіоналізму його владних соратників!» я зазначив: «Українській владі… треба повиправляти зроблені помилки за часів Кравчука, Кучми, Ющенка та Януковича і пошвидше перевести багатосторонню договірну базу СНГ у двосторонній формат з його учасниками й то тільки вкрай необхідні для України угоди, а решту денонсувати...». Як бачимо, то і тут Леонід Кучма відзначився в гірший бік, обплутуючи Україну путами СНГ, де править бал Москва, – на користь Росії та свого дружбана Путіна.
   Подібний «професіоналізм» своїх попередників й шкідництво багатьох із них українська влада зобов’язана негайно виправляти, але не у той спосіб, котрий показаний в моєму матеріалі «Непрофесіоналізм і політична шизофренія», постійно пам’ятаючи, що Московщина, Владімір Путін завжди із задоволенням топтатимуться по українському люду, як це показує моя публікація «Австрійсько-російські танці на українських кістках».
   Отака сумна вийшла картина.
   Бандитсько-терористичні Росія, Путін пішли війною на Україну, окупували частину української території та вбили близько 11-ти тисяч українських жителів і в цьому є й показана вище вина Леоніда Кучми!
   Додружився Кучма з Путіним…
   Дружбани х…рові!
   Невже цим двом дружбанам-братанам за спричинену ними біду Україні не воздасться (Путіну – більше, Кучмі – менше) згідно їхніх заслуг?! Бог же все бачить!
Переглядів (320) / Коментарі (0)
Додати свій коментар
  Ваше ім'я
  Місце проживання
  Введіть код
 оновити код
 
 
Увага, коментарі не відповідаючі нашим вимогам будуть видалені.
зачекайте ...