ГОЛОВНА | БЛОГИ | ПРО НАС | АРХІВ | ФОТОСЕРВІС | КОНТАКТИ | ВХІД НА САЙТ
Блог Марка Файнера
27-04-2018 15:23

Про День Перемоги та мішанину в головах

Этот День Победы порохом пропах,

Это праздник с сединою на висках.

Это радость со слезами на глазах...

 

Сл. – В. Харитонов. Муз. – Д. Тухманов.

 

Так, але думаю, що це не тільки сльози радості, а ще й скорботи. Є за чим і за ким сумувати, коли майже в кожній родині в тій страшній війні загинули рідні. Відзначаючи цей день (саме відзначаючи, а не святкуючи), мимоволі ставимо питання: «Якою ціною?», – і самі на нього відповідаємо: «Дуже великою!».

На пам’ять приходять слова Олександра Олеся, написані понад 100 років тому:

 

З журбою радість обнялась…

В сльозах, як в жемчугах, мій сміх,

І з дивним ранком ніч злилась.

І як мені розняти їх?!

 

В обіймах з радістю журба.

Одна летить, друга спиня…

І йде між ними боротьба,

І дужчий хто – не знаю я.

 

Не хочу нікому нав’язувати свої думки, адже моє ставлення (можливо, дещо суб’єктивне) до Дня Перемоги не співпадає з офіційним, тому що тато був інвалідом війни і разом з ненькою втратили у ній чотирьох дітей та своїх батьків.

На питання, відзначати чи ні, я ставлю собі просте запитання: «А чи були б ми і Україна, якби не ця Перемога?». Ні, не було б ані нас, ані України. І не тіште, дурні, себе думкою, що жили б ви тепер у високорозвиненій країні. Можливо, і високорозвиненій, але без вас і без України.

Ігноруючи День Перемоги нашого народу у Великій Вітчизняній війні, вкупі з так званою декомунізацією та абсолютизацією державної мови ми перетворюємо, на мій погляд, Національну ідею в нав’язливу.

Згадую дитячі роки. Пам’ятаю, що День Перемоги був єдиним державним святом, яке відзначали в нашій родині. Зранку йшли на військовий марш, а потім на могили загиблих. Після цього тато з друзями-фронтовиками пили «бурачиху», багато пили і сварили владу.

І до цього часу я щороку 9 травня їду на могили батьків та покладаю квіти до пам’ятника невідомому солдатові.

Багато років працюючи з колишніми бандерівцями, які відсиділи у таборах по 10-15 років, ми відзначали це свято, бо дехто з них брали участь у війні, були поранені й отримали державні нагороди. Ображались за те, що совєтська влада їх забула.

Цю тему наші бездарні ідеологи останні роки намагаються забалакати, змішуючи з комуністичною ідеєю, Голодомором і репресіями. І робиться це свідомо, щоб створити у головах людей мішанину, позбавити народ історичної пам’яті, причетності його до прогресивних подій світового масштабу, украсти, продати нашу історію.

Тож розберімося. Не хочуть наші «патріоти» навіть сідати в одному полі з совками і москалями. Але мусимо, бо іншого поля у нас немає; а хто не хоче, нехай робить собі у штани. Тільки не треба брехати і плутати людей, паскудити святу пам’ять абсолютної більшості громадян України. Релігійні свята чомусь святкують разом з Росією; і не дехристиянізують за інквізицію, яка, по суті, мало чим відрізнялась від совєтських репресій.

Справа в тому, що причини наших бід і негараздів не в комуністичній ідеології, тобто світогляді пролетаріату та багатьох недолугих паркетних гуманітаріїв, а в інтересах окремих груп авантюристів і хапуг, у продажності «національної еліти».

Адже яке відношення мають Маркс і Енгельс до Голодомору, репресій і грабіжництва в Україні? От партноменклатура та її каральні органи – так! Тому і створюють мішанину, відволікаючи нашу увагу подіями 70-100-річної давнини.

І якщо вже ми торкнулись цієї теми, то капіталізм, дійсно, не дуже справедливий устрій, коли прибуток, отриманий колективно, не ділиться на всіх, а осідає в кишені власника. Але якщо цей прибуток поділити на всіх, то чи стануть люди суттєво багатшими? Ні! Отже, справа не в капіталізмі та комунізмі, а в мотивації праці, винахідливості, підприємливості, ініціативі, відповідальності та злодійстві і шахрайстві можновладців.

Напередодні 9 травня столицю завішують плакатами (День Перемоги. 1939-1945, День Перемоги у Другій світовій війні!). Що скажеш? Барани! Якщо ви відзначаєте День Перемоги у Другій світовій війні, то робіть це 2 вересня, а 9 травня – це День Перемоги нашого народу у Великій Вітчизняній війні (хоча для окремих областей Західної України війна розпочалась у 1939-му). Та й 8 травня – це за західноєвропейським і американським часом, а не за нашим.

Декому не хочеться відзначати цей день, тому що їхні родичі служили фашистським загарбникам, співробітничали з окупантами та були розстріляні чи репресовані НКВС.

Ось що пише про ті часи Герой України Левко Лук’яненко: «За німців уперше в селі наїлись хліба. Німців чекали, зустрічали хлібом-сіллю (хлібом-сіллю, якого не було – М.Ф.), і вони справді дали людям легше зітхнути. Люди в нашому селі ожили, повеселішали, оновилися, стали родичатися. 1942 року повернувся батько з полону – мати їх привели з Гомельського концтабору, і жити стало ще краще».

Оттак! Можна було, звичайно, не любити більшовиків, і було за що. Але з такою радістю зустрічати окупантів, служити їм, спеціально здаватись двічі в полон – це вже занадто. І це в той час, коли у сусідніх з його селами, за свідченнями очевидців, розстріляних окупантами українців на вулицях складали штабелями.

Дивна річ, тепер виявляється, що ті, хто був фашистськими холуями, сволотою, хапугами і злодіями, зовсім не такі – це так вони боролися з комунізмом і совєтською владою.

Але найбільше плутанини та мішанини пов’язано з участю націоналістичних рухів у Другій світовій війні. І тут, звичайно невипадково, змішують поліцаїв, дивізійників «Галичини», гестапівських стукачів і вояків УПА. От наприклад, популярний телеведучий Дмитро Гордон, який хизується своїми знаннями історії, заявив, що він не голосував за перейменування столичної вулиці ім’ям Романа Шухевича, тому що вояки УПА розстрілювали людей у Бабиному Яру. Як же йому та його глядачам пояснити, що УПА(б) тоді ще не було взагалі, а бандерівців там навіть близько не було; що брали участь у цих подіях поліцаї з розформованого Буковинського куреня?

Правда в тому, що керівництво ОУН дійсно до 1941 року, як і багатьох країн Європи (Румунія, Італія, Угорщина, Болгарія), було на боці Німеччини; що не тільки дивізія «Галичина», а більше одного мільйона росіян служили на боці окупантів: хто від страху, хто заради зиску, хто за сумнівною мудрістю, що ворог мого ворога – мій друг. Та після того що вони побачили, ставлення до фашистських окупантів різко змінилося.

Як у біографії людини, так і в історії кожної країни є події, якими можна пишатися, в яких можна сумніватися та за які соромно і хочеться про них забути. Серед подій нашої історії Київська Русь і Перемога у Великій Вітчизняній війні найбільш колоритні та значущі. Однак завдяки активній діяльності наших псевдопатріотів історія Київської Русі стала московською. Тепер, створюючи мішанину в головах людей, намагаються продати і День Перемоги.

Не дозволимо!

Слава Україні!

Слава героям Великої Вітчизняної війни!

 

P.S.

Користуючись нагодою, запрошую на мій творчий вечір у Чернівцях, присвячений Дню Перемоги: 29 квітня, о 16.00, в палаці «Академічний» БДМУ.

Переглядів (1081) / Коментарі (37)
Додати свій коментар
  Ваше ім'я
  Місце проживання
  Введіть код
 оновити код
 
 
Увага, коментарі не відповідаючі нашим вимогам будуть видалені.
зачекайте ...